Постанова 4817 № 599/1352/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 599/1352/24Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/635/25 Доповідач - Хома М.В. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 листопада 2025 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючої - Хома М.В. суддів - Костів О. З., Храпак Н. М., секретар - Хоміцька С.О. з участю представника Тернопільської обласної прокуратури - Куліковської Л.Б. , представника ОСОБА_1 - адвоката Будзика Б.В., представника Управління екології та природних ресурсів Тернопільської ОВДА - П`ятківського І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Тернопільської обласної прокуратури в інтересах Держави Україна в особі Тернопільської обласної (військової) державної адміністрації на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 4 квітня 2025 року, ухвалене суддею Іваницьким О.Р. у цивільній справі № 599/1352/24 за позовом Тернопільської окружної прокуратури в інтересах Держави Україна в особі Тернопільської обласної (військової) державної адміністрації до ОСОБА_1 , головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, фермерського господарства Софія-А, третя особа: Управління екології та природних ресурсів Тернопільської військової державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпоряджанні земельною ділянкою природо-заповідного фонду, ВСТАНОВИВ: У червні 2024 року Тернопільська окружна прокуратура звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила усунути перешкоди Тернопільській обласній державній адміністрації, що набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації у користуванні і розпорядженні землями природно-заповідного фонду шляхом: - повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 площею 2,00 га від ОСОБА_1 на користь держави в особі Тернопільської обласної державної адміністрації, що набула статусу Тернопільської обласної військової адміністрації; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 площею 2,00 га в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень; - скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно та припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 площею 2,00 га; - визнання недійсним договору оренди від 04.02.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Софія-А». Позов обґрунтовано тим, що що згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 19-245/14-17-СГ від 12 січня 2017 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» незаконно було передано у приватну власність спірну земельну ділянку, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду, та незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення, а тому земельну ділянку слід витребувати із незаконного володіння відповідача. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 4 квітня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі Тернопільська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції не врахував наявні у справі докази, які підтверджують, що спірна земельна ділянка площею 2,0000 га з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 знаходиться в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський», що унеможливлює її передачу у приватну власність. Сам факт створення заказника (розпорядженнями Ради Міністрів УРСР від 1980 р. і 1983 р.) свідчить про віднесення відповідної території до земель природно-заповідного фонду, незалежно від наявності проекту землеустрою чи винесення меж у натурі. ГУ Держгеокадастру не мало права передавати ділянку у приватну власність без погодження з Міндовкілля, що є істотним порушенням. Зазначає, що землі природно-заповідного фонду можуть перебувати лише у державній або комунальній власності, а передача їх громадянам для ведення особистого селянського господарства є протиправною. Суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта № 974/23-22 від 20.03.2024, який підтверджує накладення спірної ділянки на територію заказника «Серетський», а також не надав належної оцінки інформаційному шару «Природно-заповідний фонд» у Публічній кадастровій карті, з якої вбачається, що межі заказника перекривають спірну ділянку. Крім цього, розпорядження Тернопільської ОВА №578/01.02-01 від 28 жовтня 2024 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель природно-заповідного фонду не спростовує доводів позову, адже інвентаризація мала на меті уточнення меж, а не зміну статусу земель. Навіть якщо межі заказника не були внесені до ДЗК, це не означає, що земельна ділянка втратила природоохоронний статус. У відзиві ГУ Держгеокадастру у Тернопільській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що до початку інвентаризації 2024 року земельні ділянки природно-заповідного фонду не були сформовані, їх межі не визначені в натурі, а також відсутні відомості у Державному земельному кадастрі, які б дозволяли стверджувати про розташування спірної ділянки у межах заказника. У 2024 році була проведена інвентаризація земель ПЗФ (на виконання розпорядження ТОВА №109/01.07-91 від 01.03.2024). За її результатами сформовано та внесено в ДЗК земельні ділянки заказника «Серетський», однак жодного перетину цих земель із ділянкою відповідача не встановлено. Управління екології Тернопільської ОВА при погодженні меж інвентаризації не виявило порушень, не висловило згодом жодних зауважень щодо включення або виключення певних земель ПЗФ. Реєстрація та набуття права на спірну земельну ділянку є законними та здійсненими в повній відповідності до процедури. Висновок експерта №974/23-22 від 29 березня 2024 року не може бути прийнятий судом як доказ, оскільки сам експерт у своєму висновку прямо зазначає, що межі гідрологічного заказника «Серетський» не встановлені в натурі, відсутній проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, а отже неможливо визначити точне місце розташування заказника. За таких умов експертне дослідження ґрунтується не на офіційних даних Державного земельного кадастру, а на довідкових матеріалах, що не мають юридичної сили. Посилання Тернопільської обласної прокуратури на інформаційний шар «Природно-заповідний фонд» Публічної кадастрової карти не може підтверджувати розташування спірної ділянки в межах заказника, оскільки Держгеокадастр офіційно роз`яснив, що цей шар має виключно довідковий характер, не є складовою Державного земельного кадастру, не містить офіційних координат меж територій ПЗФ та не може використовуватися як доказ у судовому процесі. Проведена у 2024 році державна інвентаризація земель гідрологічного заказника «Серетський» із формуванням та внесенням до Державного земельного кадастру 14 окремих земельних ділянок природно-заповідного фонду загальною площею 1190,1229 га, із визначенням їх офіційних координат та меж, однозначно встановила, що жодна з цих ділянок не перетинається зі спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим держава офіційно підтвердила межі заказника, а земельна ділянка відповідача до їх складу не входить. Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Обставини справи. Постановою Ради Міністрів Української РСР від 25.02.1980 № 132 "Про доповнення переліку державних заказників Української РСР" створено державний заказник "Серетський" (місцезнаходження: Тернопільський район, с. Верхній Іванів, Зборівський район, с. Чернихів; коротка характеристика державного заказника: система боліт на р. Серет у верхів`ї Тернопільського водосховища, яка є регулятором його водного режиму, притулком і місцем розмноження багатьох видів водоплавних і болотних птахів, підприємства, організації заказника (га), установи, у віданні яких знаходяться державні заказники: Тернопільський район, колгоспи: "Перше Травня", 147 га, ім. Леніна - 174 га, Зборівський район, колгоспи: "17 вересня"-325 га, "Світанок" - 540 га. Пунктом 2 постанови Ради Міністрів Української РСР від 12 грудня 1983року погоджено пропозицію Тернопільського облвиконкому, погодженою з Міністерством сільського господарства УРСР і Державним комітетом УРСР по охороні природи, про часткову зміну меж Серетського державного заказника відповідно до рішення облвиконкому від 23.08.1982 №

425. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.08.2012 № 415 затверджено Положення про гідрологічний заказник загальнодержавного значення "Серетський" (далі - Положення), згідно з пунктом 1.2. якого заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Відповідно до пункту 1.3. Положення заказник загальною площею 1192 гектара розташований у межах заплави р. Серет та р. Лопушенка від с. Плотича Тернопільського району до с. Носівці Зборівського району у віданні Івачеводолішнівської (39,5 га), Великоглибочецької (138,6 га), Плотицької (93,9 га) сільських рад, комунального підприємства "Тернопільводоканал" (0,3 га) Тернопільського району, Чернихівської (266,7 га), Малашівської (501,9 га), Городищевської (64,04 га), Кобзарівської (62,1 га) сільських рад, приватного підприємця ОСОБА_2 (24,96 га) Зборівського району Тернопільської області (далі Землекористувачі). Згідно з пунктом 1.4., 1.5. Положення земельна ділянка, якій надано статус заказника, не вилучається з користування землекористувачів, які здійснюють у його межах свою діяльність згідно з цим Положенням. Землекористувачі на території заказника у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", Про природно-заповідний фонд України", іншими законодавчими і нормативно-правовими актами та цим Положенням, забезпечують і несуть відповідальність за належний стан та додержання встановленого режиму території Заказника. Відповідно до пункту 1.6. Положення межі заказника встановлюються в натурі, оформляються державними знаками та інформаційними матеріалами, наносяться на відповідні планово-картографічні матеріали, відображаються у формах державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма № 6-зем) та землевпорядній документації відповідно до законодавства, обов`язково враховуються при здійсненні землеустрою, розробленні містобудівної документації, проектних матеріалів щодо планування території на регіональному рівні, а також при реконструкції та розвитку прилеглих територій. До встановлення меж заказника у натурі його межі визначаються відповідно до проєкту його створення. Відповідно до пункту 5.1. Положення зміна меж, категорії та скасування статусу заказника проводиться відповідно до законодавства України про охорону навколишнього природного середовища. Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20.07.2021 № 493 затверджено оновлене Положення про гідрологічний заказник загальнодержавного значення "Серетський", згідно з пунктами 1.2. якого заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання. Заказник загальною площею 1192 га, розташований у межах заплави р. Секрет та р. Лопушенка від с. Плотича Тернопільського району до с. Носівці Тернопільської області, на території Білецької сільської ради (301,6 га), у тому числі 0,3 га у постійному користуванні КП "Тернопільводоканал" та Тернопільської міської ради (890,4 га). Територія заказника розташована у межах об`єкту Смарагдової Мережі Європи - "Seretskyi" площею 6 489 га ("Серетський", UA 0000189). Згідно з пунктом 1.4. Положення земельна ділянка, якій надано статус заказника, не вилучаються у власників або користувачів. Відповідно до пункту 1.6. Положення межі заказника встановлюються в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. До встановлення меж заказника у натурі його межі визначаються відповідно до проекту створення заказника. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області на підставі заяви ОСОБА_1 видано наказ № 19-245/14-17-СГ від 12.01.2017 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою». Відповідно до п.1 вказаного наказу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 2, 0000 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу- сіножаті), розташованої за межами населеного пункту на території Чернихівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області. Тернопільською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Чернихівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області. Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області видано наказ про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення № 19-4465/14-18- СГ від 29.12.2018. П.1 наказу затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Чернихівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області. Пунктом 2 вказаного наказу надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6122689500:01:001:1908) із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності (землі запасу - сіножаті) без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населеного пункту на території Чернихівської сільської ради Зборівського району Тернопільської області. ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті земельну ділянку успадкував син ОСОБА_3 . В матеріалах справи наявний висновок експерта № 974/23-22 від 20 березня 2024 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 42023212050000072 від 25 липня 2023, згідно якого земельна ділянка, кадастровий номер 6122689500:01:001:1908: - за даними Державного земельного кадастру частково знаходиться в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Серетський"; - відповідно до фактичного місця розташування частково знаходиться в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Серетський"; - згідно даних Державного земельного кадастру, відноситься до земель сільськогосподарського призначення, однак частково сформована без врахування меж природно-заповідного фонду (гідрологічного заказника загальнодержавного значення "Серетський") та повністю віднесена до земель сільськогосподарського призначення. З інформації ДП Центр державного земельного кадастру від 01.11.2023 року №3Є2639 (т.1, а.с.208-209) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 частково знаходиться в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення Серетський. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення Серетський, а тому слід відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому суд не прийняв до уваги висновок експерта № 974/23-22 від 20 березня 2024 року та визнав його неналежним доказом. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, однак мотиви прийнятого рішення є помилковими та не відповідають обставинам справи, що відповідно до п.3 ч.1, ч.4 ст. 367 ЦПК України є підставою для зміни судового рішення, що полягає у зміні мотивувальної частини рішення. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України). Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України). Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України). Відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» № 2456-XII (далі - Закон № 2456-XII) до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва. Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками чи пам`ятками природи, мети і необхідного режиму охорони: заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам`ятки природи поділяються на комплексні, пралісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. Пам`ятки природи можуть розташовуватися на території інших об`єктів природно-заповідного фонду. Згідно з частинами 2, 4 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання. Згідно зі статтею 7 Закону № 2456-XII на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання. У статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Згідно з п.п.«г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом Відповідно до пункту г частини першої статті 150 ЗК України до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України (в редакції на час спірних правовідносин) при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення. Частиною 2 вказаної статті визначено, що віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо, зокрема земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу. Абзацом 4 ч. 7 даної статті визначено, що зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок яких земельні ділянки виводяться із складу таких категорій (крім зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення для розміщення на них лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури), а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом "б" частини першої статті 150 цього Кодексу, здійснюються за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Звертаючись до суду із вказаним позовом, Тернопільська окружна прокуратура як на підставу своїх вимог посилалась на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 розташована в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський», у зв`язку з чим її формування, передача у приватну власність та подальша реєстрація права власності були здійснені всупереч вимогам земельного та природоохоронного законодавства, що, на думку прокуратури, порушує інтереси держави та потребує поновлення таких інтересів шляхом скасування реєстрації, припинення права власності та витребування земельної ділянки на користь держави. Належність спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду Тернопільська окружна прокуратура обґрунтовувала тим, що відповідно до наявних у неї матеріалів, зокрема висновку судової земельно-технічної експертизи №974/23-22, інформаційного шару «Природно-заповідний фонд» Публічної кадастрової карти та даних з проєкту створення гідрологічного заказника «Серетський», територія останнього частково накладається на межі спірної земельної ділянки, що, на думку прокуратури, свідчить про неправомірність її формування як земель сільськогосподарського призначення та подальшу незаконну передачу у приватну власність. Суд першої інстанції зазначений висновок експертизи не прийняв до уваги з огляду на його належність, достовірність та достатність, та обмежився загальним посиланням на те, що експертом у тексті висновку зазначено про відсутність винесення меж заказника в натурі. Колегія суддів вважає, що висновок судової земельно-технічної експертизи №974/23-22 від 20.03.2024 підтверджує не лише формальну наявність спірної земельної ділянки в межах гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський», але й фактичне часткове накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 6122689500:01:001:1908 на територію заказника, що встановлено на підставі аналізу координат державного земельного кадастру та порівняння їх з наявними матеріалами про межі об`єкта природно-заповідного фонду. Експертне дослідження здійснене з використанням спеціальних знань, відповідає вимогам статей 76, 89, 103 ЦПК України, проведене уповноваженим фахівцем, містить чіткі графічні матеріали та координатні розрахунки, а тому є належним, допустимим і достатнім доказом, який підтверджує розташування земельної ділянки в межах території заказника, незважаючи на відсутність винесення його меж у натуру. Доводи відповідача про те, що проведена у 2024 році інвентаризація земель природно-заповідного фонду нібито остаточно підтвердила відсутність будь-якого перетину спірної земельної ділянки з територією гідрологічного заказника «Серетський», колегія суддів вважає необґрунтованими. Стаття 35 Закону України «Про землеустрій» дає визначення інвентаризації земель та зазначає, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Відповідно до Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 513 (який був чинним на час прийняття оскаржуваних рішень) інвентаризація земель проводиться з метою: забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення якісного стану земельних ділянок, їх меж, розміру, складу угідь; узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування відповідних рішень; здійснення землеустрою. Об`єктами інвентаризації земель згідно із цим Порядком є територія України, територія адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, окремі земельні ділянки. Інвентаризація земель проводиться в межах адміністративно-територіальних одиниць, землеволодінь або землекористувань і територій, межі яких визначені проектами формування території і встановлення меж сільських, селищних рад. Підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення. З матеріалів справи вбачається, що інвентаризація здійснювалася у межах виконання розпорядження Тернопільської ОВА та мала виключно технічну мету виявлення вільних земель державної власності для формування ділянок ПЗФ, а не юридично підтвердження чи спростування факту накладення меж, сформованих відповідно до проєкту створення заказника. Проведення інвентаризації не передбачало перевірки історичних меж заказника, встановлених у 19801983 роках, та не включало аналізу можливих перетинів із раніше сформованими земельними ділянками громадян. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено часткове формування належної відповідачу ОСОБА_1 земельної ділянки за рахунок земель, що відносяться до гідрологічного заказника «Серетський». Разом з тим, згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті. Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17 та ін.). Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин. Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, позивач посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель природо-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку природо-заповідного фонду, скасування державної реєстрації земельної ділянки, припинення права власності ОСОБА_1 та визнання недійсним договору оренди, що відповідає негаторному позову. У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач, з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, зокрема документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2024 року в справі № 910/2592/19 вказувала, що віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. Відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, зокрема, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) зауважила, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов У даній справі встановлено, що земельна ділянка площею 2,0000 га (кадастровий номер 6122689500:01:001:1908) частково накладається на земельну ділянку гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський». Разом з тим, у позові Тернопільська окружна прокуратура заявляла вимогу щодо усунення перешкод у користуванні усією земельною ділянкою площею 2,0000 га (кадастровий номер 6122689500:01:001:1908). У постанові від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що витребування як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається. Тернопільська окружна прокуратура має довести, яка саме частина земельної ділянки 6122689500:01:001:1908 та в яких межах накладається на земельну ділянку гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський». Захистити право без ідентифікації земельної ділянки, яка належить до земель гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський», неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16). Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на земельну ділянку гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський») має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України). За змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, межі якої відомі та яка накладається на земельну ділянку гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський», може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою. Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку заказника, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить до земель гідрологічного заказника загальнодержавного значення «Серетський». Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту у вигляді усунення перешкод шляхом повернення усього масиву земельної ділянки площею 2,0000 га, а також шляхом скасування державної реєстрації усієї ділянки та припинення права власності відповідача, є неналежним, неефективним та таким, що не відповідає критерію пропорційності втручання у право приватної особи, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з кінцевим результатом розгляду спору та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову Тернопільської окружної прокуратури, однак зробив це з неправильних мотивів, не надавши належної оцінки правовій природі заявлених вимог, способу захисту, обраного позивачем, та значенню висновку судової земельно-технічної експертизи у сукупності з іншими доказами у справі. З огляду на те, що резолютивна частина рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 4 квітня 2025 року відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону, однак його

мотивувальна частина не у повній мірі відображає правильний правовий підхід до оцінки способу захисту та доказів у справі, таке рішення підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови при збереженні резолютивної частини без змін. На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Тернопільської обласної прокуратури в інтересах Держави Україна в особі Тернопільської обласної (військової) державної адміністрації задовольнити частково. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 4 квітня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 5 грудня 2025 року. Головуюча Хома М.В. Судді Костів О.З. Храпак Н.М.