Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/1741/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 р. Справа № 480/1741/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 (суддя: І.Г. Шевченко, м. Суми) по справі № 480/1741/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив: - визнати протиправною відмову командування Військової частини НОМЕР_1 у врахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 4657 грн. при розрахунку та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 ; - зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 зробити розрахунок та доплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової винагороди в розмірі 4657 грн.. В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідачем під час обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні протиправно не включено до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого обчислюється вказана виплата, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 4657 грн.. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №480/1741/24 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахуванням у складі грошового забезпечення для її обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням у складі грошового забезпечення для її обрахунку щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 у справі №480/1741/24 в частині задоволення позовних вимог і залишити позовну заяву без розгляду. Апеляційна скарга мотивована твердженнями про правомірність дій відповідача щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди під час обрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 за №1294 ( далі Постанова №1294), постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 № 889 (далі Постанова № 889), а також Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних сил України, затвердженої наказом Міністра оборони від 15.11.2010 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.2012 за № 1540/21852 (далі Інструкція № 595)прямо передбачають, що така винагорода не включається до складу грошового забезпечення для обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Наполягав, що одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу у повному обсязі відповідно до вимог розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 11.06.2008, а тому підстави для її перерахунку відсутні. Позивач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти задоволення її вимог, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Просив врахувати, що грошова допомога виплачувалась позивачу щомісяця з січня 2016 року по травень 2017 року, а тому мала постійний характер і має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним судом, що позивач проходив військову службу за контрактом у Військовій частині-польова пошта НОМЕР_4 та звільнений наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10 квітня 2017 року №98 з військової служби у відставку за підпунктом „б (за станом здоров`я) пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно витягу з наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 31.05.2017 №124 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення з 31.05.2017. Визначено до виплати серед іншого одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 повних календарних років у сумі 97021,88грн. (а.с.7). З особових карток грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2017 роки вбачається, що у період з січня 2016 року до травня 2017 року позивачу постійно виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода згідно постанови КМУ від 22.09.2010 №889 (а.с.44-44 зворот). При цьому як вбачається з листа відповідача (а.с.9), Військовою частиною НОМЕР_1 одноразова грошова допомога при звільненні за 25 календарних років служби в розмірі 97021,88 грн. була розрахована виходячи з наступних складових місячного грошового забезпечення: оклад за військове звання - 125,00 грн., посадовий оклад - 1111,00 грн., надбавка з вислугу років - 494,40 грн., надбавка за роботу з таємними документами - 166,70 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань - 865,20 грн., премія - 4999,50 грн. Розмір такої допомоги при звільненні склав згідно наступного розрахунку: 7761,75 грн. *50%*25 років = 97021,88 грн.. Позивач, вважаючи що має право на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні саме з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, виплата якої передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 №889, звернувся до відповідача із відповідною заявою, втім листом від 22.01.2025 позивача повідомлено про те, що нарахування проведено відповідно до вимог розділу XXXVIII наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260 Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, а тому підстави для проведення перерахунку відсутні (а.с.8-9). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки вважав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-XII) та Постанови № 889, відповідно до яких щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, а не підзаконних актів - Інструкцій № 595 та № 550, що звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону в частині обмеження включення до грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні. Таким чином, враховуючи щомісячний характер додаткової грошової винагороди, яка нараховувалась та виплачувалась позивачу з 2016 по 2017 роки, що підтверджується картками особового рахунку військовослужбовця, суд дійшов висновку про наявність обов`язку у відповідача враховувати її при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби ОСОБА_1 .. Ухвалюючи це рішення, суд звернув увагу на те, що нарахування, а також виплата конкретної суми допомоги при звільненні належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому обов`язок перерахунку конкретної суми одноразової грошової допомоги при звільненні покладається на відповідача вже при виконанні судового рішення. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Статтею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-ХІІ, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами. Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Виходячи зі змісту частин третьої та четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. На виконання положень ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Отже, оскільки позивач був звільнений з військової служби у відставку за пунктом "б" (за станом здоров`я) п.1 ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.7), він мав право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Цей розмір (50 відсотків місячного грошового забезпечення) відповідач у відзиві не заперечує. Спір у цій справі виник з приводу неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди під час обрахунку позивачу розміру одноразової грошової допомоги при звільненні. Надаючи оцінку доводам сторін, суд враховує, що відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (чинної на час звільнення позивача зі служби) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з п.38.1 розділу XXXVIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, визначено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Поряд з цим, Постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889» для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. З 01.03.2018 постанова КМУ від 22.09.2010 №889 втратила чинність. На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністра оборони від 15.11.2010 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.03.2012 за №1540/21852, затверджено Інструкцію № 595, яка відповідно до пункту 1 визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода). Пунктами 5, 8 Інструкції № 595 передбачено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Інструкція № 595 втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, яким затверджено Інструкцію № 550, відповідно до пункту 1 якої Інструкція визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода). Пунктами 5, 8, 9 Інструкції № 550 встановлено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників). Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік. Матеріалами справи підтверджується, що позивачу нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою КМУ від 22 вересня 2010 року № 889, починаючи з січня 2016 року до травня 2017 року (а.с.44-44зворот). Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалася позивачу щомісяця з січня 2016 року до травня 2017 року включно, а відтак мала постійний (систематичний) характер. Підставою для неврахування щомісячної додаткової винагороди при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні стало застосування відповідачем приписів Інструкцій № 595, № 550 в частині не включення вказаної винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що застосовуючи вищезазначені Інструкції, як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні грошової відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами. Так, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем. Вказаний висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 26.02.2021 у справі 620/3346/19, від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20. З огляду на наведене, колегія суддів наголошує, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме положення Закону № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону. Колегія суддів ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Оскільки позивачу на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні. Таких же висновків щодо застосування норм матеріального права дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2020 у справі № 0640/4032/18. Отже, додаткова грошова винагорода носить систематичний, щомісячний характер, належить до додаткових видів грошового забезпечення, а тому не врахування її відповідачем у складі грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні за 2016-2017 роки є протиправним. Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні , з урахуванням у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №

889. Згідно з частиною 1 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з вищезазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 по справі № 480/1741/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова