Постанова 4851 № 520/20114/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 р. Справа № 520/20114/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, по справі № 520/20114/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області в якому просить суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , всі періоди роботи згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.09.1983 року на посаді тракториста-машиніста, та врахувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.04.2024 N 204050009723 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду по даній справі. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, буд.7А,м. Кропивницький, 25009, 20632802) на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 24.12.2024 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенню позову у повному обсязі. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що право на призначення пенсії відповідно пункту 3 частини 2 ст.114 Закону № 1058 у позивача відсутнє, оскільки позивачем до заяви про призначення пенсії не була надана довідка згідно додатку №

5. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 01.04.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. З 01.04.2021р. органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 р. N 25-1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 за N 339/35961. За правилами екстериторіальності Головне управління Пенсійний фонд України в Кіровоградській області визначене для її розгляду. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області винесено рішення від 08.04.2024 N 204050009723 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Підставою для відмови є відсутність довідки згідно додатку N 5 при подачі позивачем заяви про призначення пенсії. У рішенні від 08.04.2024 N 204050009723 зазначено, що вік заявника 56 років, страховий стаж особи становить 33 роки 10 місяців 10 днів, в ході розгляду документів до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, пільговий стаж позивача відсутній, не працює, право на призначення пенсії відповідно до п.3 ч.2 ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування заявник не має, оскільки не долучена до заяви про призначення довідка згідно додатку N

5. Не погодившись з вказаним рішенням пенсійного органу позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, яке підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХП (далі по тексту - Закон № 1788-ХП). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст. 62 Закону N 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1,2,3 Порядку № 637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. А також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За приписами п.20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада: характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 25.04.2019 у справі №593/283/17. Відповідно до відомостей, наявних у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , судом першої інстанції встановлено наступне: - у період з 02.03.2004 по 09.11.2005 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 13.03.2006 по 17.10.2006 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 14.03.2007 по 26.11.2007 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 11.03.2008 по 19.12.2008 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 07.04.2009 по 08.12.2009 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 24.03.2010 по 04.12.2010 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 30.03.2011 по 21.12.2011 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 28.03.2012 по 31.10.2012 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста в тракторній бригаді; - у період з 05.03.2013 по 02.12.2013 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста машиніста в тракторній бригаді; - у період з 31.03.2014 по 24.11.2014 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста машиніста в тракторній бригаді; - у період з 17.03.2015 по 01.12.2015 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста машиніста в тракторній бригаді; - у період з 09.03.2016 по 05.12.2016 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва; - у період з 14.03.2017 по 30.11.2017 позивач працював у ТОВ Агрофірма ЮГ.М Ізюмського району Харківської області на посаді тракториста машиніста сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону N 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі. Таким чином, головними умовами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є виконання робіт на посаді тракториста-машиніста, безпосередня зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, досягнення відповідного віку, а також наявність кількості відповідного стажу. Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі N 683/977/17, від 08.05.2018 у справі No 672/455/17. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з оскаржуваного рішення пенсійного органу від 08.04.2024 N 204050009723 вбачається, що відповідач взагалі не дослідив та не вказав підстави неврахування періодів роботи позивача з 02.03.2004 по 09.11.2005, з 13.03.2006 по 17.10.2006, з 14.03.2007 по 26.11.2007, з 11.03.2008 по 19.12.2008, з 07.04.2009 по 08.12.2009, з 24.03.2010 по 04.12.2010, з 30.03.2011 по 21.12.2011, з 28.03.2012 по 31.10.2012, з 05.03.2013 по 02.12.2013, з 31.03.2014 по 24.11.2014, з 17.03.2015 по 01.12.2015, з 09.03.2016 по 05.12.2016, з 14.03.2017 по 30.11.2017, як таких, що дають йому право на пенсію на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 No1058-IV, оскільки в трудовій книжці позивача містяться відомості щодо роботи позивача у вказані періоди на посадах "тракториста". Відповідачем на спростування вказаних обставин у відзові на позов та у апеляційній скарзі не надано належних доказів. Відповідач лише вказав про неможливість зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача на посадах тракториста та тракториста - машиніста згідно трудової книжки, оскільки позивачем не долучена до заяви про призначення пенсії довідку згідно додатку N

5. Саме довідка згідно додатку № 5 видається на підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що передбачено Порядком №

637. Трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і в наведений період часу. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо не врахування до пільгового стажу позивача періодів роботи на посадах тракториста та тракториста - машиніста згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 . Отже, належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою серія НОМЕР_2 , підтверджується, що позивач має право на включення до пільгового стажу періодів роботи на посадах тракториста. З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно визначив наявні підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08.04.2024 N 204050009723 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення № 204050009723 від 08.04.2024 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 по справі № 520/20114/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова