Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/25186/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 р. Справа № 520/25186/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Центр пробації" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 (суддя: Біленський О.О., м. Харків) по справі № 520/25186/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Центр пробації" (надалі також - відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 11.03.2022 до 31.05.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно; - зобов`язати Державну установу «Центр пробації» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 11.03.2022 до 31.05.2022, з урахуванням фактично виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною установою "Центр пробації" протиправно не нараховано та не виплачено за період з 11.03.2022 до 31.05.2022 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022. Рішенням Харківського окружний адміністративний суд від 13.11.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41847154) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно. Зобов`язано Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41847154) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 . В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що особи, які проходять службу в Державній установі «Центр пробації» не відносяться до «осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби», у зв`язку з чим позивач не має права на отримання додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови №168. Також звертає увагу на те, що до матеріалів адміністративної справи позивачем не було надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби. Вказує, що позивачем не здійснювались заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не видавались накази директора Центру пробацїі на виконання таких заходів. Вважає, що у даному випадку такі поняття як несення та проходження служби відрізняються за своєю правовою природою, а позивач відповідно до своїх обов`язків не ніс службу, а проходив службу, а тому позбавлений права на отримання грошової винагороди відповідно до Постанови №

168. Також, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу на посаді старшого інспектора Лозівського районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Харківській області. Наказом директора Державної установи "Центр пробації" від 21.02.2023 №181/к ОСОБА_1 звільнено за п. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів". 11.07.2024 позивач через свого представника звернувся до Державної установи "Центр пробації" із запитом щодо нарахування та виплати грошової винагороди у розмірі 30000 грн. у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 згідно з Постановою КМУ №168. Листом від 15.07.2024 №81/79-ЗПІ/11/Ян-24 представника позивача повідомлено, що Порядок і умови виплати додаткової винагороди, що передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, особам начальницького складу уповноважених органів з питань пробації на період дії воєнного стану відсутні. Накази про виплату додаткової винагороди Центром пробації не видавалися. Ураховуючи викладене, додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу додаткову винагороду у розмірі 30000 грн. щомісячно за період з 11.03.2022 по 31.05.2022. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про пробацію" від 05.02.2015 №160-VIII (далі - Закон №160-VIII), орган пробації - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пробації; персонал органу пробації - працівники, які відповідно до повноважень, визначених цим Законом та іншими законами України, виконують завдання пробації. Відповідно до ст. 18 Закону №160-VIII, орган пробації у межах своїх повноважень організовує: забезпечення суду досудовими доповідями про обвинувачених; здійснення нагляду за засудженими; виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт; реалізацію пробаційних програм стосовно осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням; соціально-виховну роботу із засудженими; підготовку до звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк. Державну установу "Центр пробації" утворено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №655-р від 13.09.2017 та наказом Міністерства юстиції України №4322/5 від 28.12.2017. Згідно з Положенням про Державну установу "Центр пробації", затвердженим наказом Міністерства юстиції України №4242/5 від 08.12.2020, Центр пробації є неприбутковою державною установою, що створена для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України з питань пробації і безпосереднього спрямування та координації уповноважених органів з питань пробації, що належить до сфери управління Мін`юсту. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №160-VIII, права, обов`язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органу пробації визначаються Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та цим Законом. Згідно з ч. 1 ст.14 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005р. №2713-IV (далі по тексту - Закон №2713-IV), до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України. Частиною 1 ст.24 Закону №2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ. Пунктами 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації. Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі Порядок № 925/5), яким передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. При виплаті грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць, на кількість календарних днів цього місяця. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на всій території України введений воєнний стан. Одночасно з введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, оголошено про проведення загальної мобілізації. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Згідно з пунктом 5 Постанови № 168, вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року. Постановою Кабінету Міністрів України №400 від 01.04.2022 внесено зміни до пункту 1 постанови № 168 щодо виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 "Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми "єПідтримка" затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком. Відповідно до вказаного вище Переліку, Програма «єПідтримка» поширюється на Харківську область. Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого (у спірний період) включено, зокрема, Харківську міську територіальну громаду. Надалі, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022, внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в абзаці першому слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «є-Підтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)»; після слова «щомісячно» доповнено словами «(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)». Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 червня 2022 року. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022, внесені наступні зміни до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»: «У пункті 1: 1) в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінити словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022, вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року. При цьому, відповідно до приписів ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 08.07.2022 №149, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 08.07.2022. Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 була офіційно опублікована в офіційному виданні Урядовий кур`єр від 19.07.2022 №156, як наслідок така постанова набрала чинності саме з цієї дати, тобто з 19.07.2022. Постановою Кабінету Міністрів України № 1146 від 08.10.2022, яка набрала чинності 18.10.2022 та застосовується з 01.09.2022, внесено такі зміни до пункту 1 Постанови №168: абзаці першому: слова "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) "та "(крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць)" виключити; доповнити абзац реченням такого змісту: "Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах". Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146, ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 вересня 2022 року. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 №1146 набрала чинності з 18.10.2022. З огляду на викладене вище, колегія суддів звертає увагу, що у період до 08.07.2022 Постанова №168 передбачала виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень саме щомісячно, а не пропорційно в розрахунку на місяць. З урахуванням того, що до 08.07.2022 приписи Постанови №168 визначали певний розмір та умови виплати цієї додаткової винагороди, відсутність наказів командирів (начальників) щодо виплати цієї винагороди фактично може свідчити про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права на таку винагороду. З огляду на вказані вище редакції Постанови №168, у період з 06.03.2022 по 07.07.2022 (включно) розмір додаткової винагороди, зокрема для осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, був фіксованим та становив 30 000 грн. щомісячно. Однак, вже у період з 08.07.2022 (день набрання чинності постановою №794) по 18.07.2022 розмір такої винагороди становив 30 000 грн. та виплачувався пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. З 19.07.2022 (день набрання чинності постановою №793) по 17.10.2022 додаткова винагорода виплачувалась у розмірі до 30 000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, а порядок і умови її виплати мають визначатися керівником відповідного органу. Таким чином, враховуючи, що Постанова Кабінету Міністрів України №1146 від 08.10.2022, оприлюднена у газеті «Урядовий кур`єр» 18.10.2022, та набрала чинності саме 18.10.2022, а постанова Кабінету Міністрів України №754 оприлюднена в газеті «Урядовий кур`єр» 08.07.2022, та набрала чинності 08.07.2022, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до вимог ст.ст. 57, 58 Конституції України, саме з цих дат 18.10.2022 та 08.07.2022 можуть бути застосовані обмеження щодо виплати додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, а не з 01.09.2022 та 01.06.2022, як визначено у п. 2 відповідних постанов. Відтак, в період з 24.02.2022 по 07.07.2022 особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби мали право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень щомісячно, за умови, що вони несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка». Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несли служби на території Лозівського району Харківської області, в період з 24.02.2022 по 07.07.2022 мали право на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 гривень, передбаченої п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №168, щомісячно. Щодо доводів відповідача стосовно того, що особи, які проходять службу в Державній установі «Центр пробації» не відносяться до «осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби», у зв`язку з чим позивач не має права на отримання додаткової винагороди відповідно до пункту 1 постанови №168, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.6 Закону №2713-IV, державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Згідно з п.4 ч.6 ст.14 Закону №2713-IV, особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: зокрема, майор внутрішньої служби. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з витягу з наказу від 21.02.2023 №181/К, ОСОБА_1 звільнено зі служби у званні майора внутрішньої служби. Таким чином, позивач відносився до осіб начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, а тому з 24.02.2022 мав право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн., передбаченої Постановою №168. Стосовно посилання відповідача на те, що до матеріалів справи позивачем не було надано жодного наказу директора Центру пробації щодо несення служби, жодного графіку наряду чергування, жодної облікової форми часу несення служби, а також доводу відповідача про те, що позивачем не здійснювались заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, не видавались накази директора Центру пробацїі на виконання таких заходів, колегія суддів не приймає до уваги такі аргументи відповідача, як необґрунтовані, з огляду на вже наведені вище висновки суду у даній справі. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що приписи Постанови №168 (у редакції до 18.10.2022) не містили застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які залучені до виконання завдань, передбачених Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» (з відповідними змінами), або особам, які несуть службу у складі наряду чергової частини, блокпосту, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування; несуть службу у нічний час: несуть гарнізовану та вартову службу, тощо. Щодо доводів відповідача про те, що у даному випадку такі поняття як несення та проходження служби відрізняються за своєю правовою природою, а позивач відповідно до своїх обов`язків не ніс службу, а проходив службу, а тому позбавлений права на отримання грошової винагороди відповідно до Постанови № 168, колегія суддів вважає за необхідне зазначити те, що вказане питання вже було предметом дослідження Верховним Судом, який у своїй постанові від 02.11.2023 (справа №160/11851/22) зазначив, що поняття «несення служби», яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю «проходження служби». Оскільки законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 в редакції від 22.03.2022 не ставить в залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 160/10532/22, від 18.01.2024 у справі №200/297/23, від 02.11.2023 у справі №160/11851/22. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої про допущення Державною установою "Центр пробації" протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати на користь старшого інспектора Лозівського районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Харківській області, майора внутрішньої служби ОСОБА_1 додаткової винагороди, яка встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно. Отже, з метою ефективного захисту прав позивача, суд обґрунтовано зобов`язав Державну установу "Центр пробації" нарахувати та виплатити старшому інспектору Лозівського районного сектору філії Державної установи "Центр пробації" в Харківській області, майору внутрішньої служби ОСОБА_1 додаткову винагороду, яка встановлена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 11.03.2022 по 31.05.2022, в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, що є найбільш ефективним та належним способом захисту прав позивача. З огляду на встановлені у справі обставини, судова колегія дійшла висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено. Щодо доводів апеляційної скарги про недотримання позивачем строків позовної давності, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України, з урахуванням ст. 233 КЗпП України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). У даній справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 11.03.2022 по 31.05.2022. Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати законодавством не обмежувався. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Цим законом частини першу і другу статті 233 викладено в наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини рішення від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційного Суду України, поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №382 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236» продовжено дію карантину на всій території України до 30 червня 2023 року. Отже, визначені у ст. 233 КЗпП України строки продовжуються на строк дії карантину. Вказана норма є імперативною та підлягає врахуванню судом. Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2023 по справі №460/17052/21, який проаналізував норми ст. 233 КЗпП України та серед іншого зазначив, що "Відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року. З огляду на вказане, доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.". Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки станом на момент виникнення спірних правовідносин (з 11.03.2022 до 31.05.2022) діяла норма щодо необмеженості будь-яким строком звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, то у суду відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з даним позовом. Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недотримання позивачем строків позовної давності, визначених ч. 5 ст. 122 КАС України, із урахуванням ст. 233 КЗпП України. Крім того, ухвалою Харківського окружного адміністративного суд у від 01.10.2024 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 520/25186/24 було відмовлено з аналогічних підстав. За таких обставин, колегія суддів приходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної установи "Центр пробації" - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 по справі № 520/25186/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова