Постанова 4812 № 475/586/25

05.12.25 22-ц/812/2192/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 475/586/25 Номер провадження 22-ц/812/2192/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 грудня 2025 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів:Самчишиної Н.В., Ямкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Єгорової Н.І. в приміщенні того ж суду по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (надалі - ТОВ «Діджи Фінанс») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) було подано заявку на отримання кредиту №4402104. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту он-лайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору №4402104 від 20 травня 2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. За такого, 20 травня 2021 року ОСОБА_1 уклала договір про споживчий кредит № 4402104 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 5 000 грн. 13 вересня 2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №07Т, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору № 4402104 від 20 травня 2021 року. Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 24 700 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000 грн, заборгованість за процентами - 18 750 грн, заборгованість за комісійними винагородами - 950 грн. На адресу відповідача було направлено повідомлення про відступлення права вимоги та зазначено інформацію про порядок погашення заборгованості за кредитним договором. Однак, в добровільному порядку ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконані. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 4402104 від 20 травня 2021 року у розмірі 24 700 грн, 2422,40 судового збору та 6000 грн витрат на професійну правничу допомогу. 07 червня 2025 року ОСОБА_1 надіслала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що позивачем не доведено укладення кредитного договору та підписання його електронним підписом саме нею, не доведено перерахування кредитних коштів та їх отримання позичальником, не доведено врегулювання спору в досудовому порядку. У відповіді на відзив на позовну заяву, представник позивача зазначав, що укладення з відповідачкою кредитного договору мало місце та підтверджено письмовими доказами, долученими до позовної заяви. ОСОБА_1 отримала кошти за умовами кредитного договору, користувалася ними, але не виконала зі свого боку зобов`язання з повернення кредитних коштів в строки визначені договором. У письмовому заперечені на відповідь на відзив, представник відповідача просила відмовити в задоволені позовних вимог та стягнення судових витрат посилаючись на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором в сумі 23 750 грн, яка складається з: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 750 грн - заборгованість за відсотками, 2 329,23 грн судового збору та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено письмовими доказами факт укладання між сторонами кредитного договору та виконання позивачем умов кредитного договору. Відповідач отримавши грошові кошти від ТОВ «Мілоан» у строки визначені договором зобов`язання щодо погашення кредиту не виконала, а відтак заборгованість за кредитним договором відповідно до розрахунку підлягає стягненню. Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 950 грн суд посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, вважав, що у кредитному договорі фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч.1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а відтак положення кредитного договору, яким встановлено комісію за надання кредиту у розмірі 950 грн, яка нараховуються за ставкою 19 % від суму кредиту є нікчемним. Вирішуючи питання про судові витрати суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано достатньо письмових доказів щодо судових витрат, а тому вважає необхідним задовольнити вимоги в частині стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги в розмірі 6000 грн, а витрати пов`язані зі сплатою судового збору пропорійно задоволеним вимогам у розмірі 2329, 23 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження матеріалів справи та обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначено, що не надано доказів на наявність одноразового ідентифікатора на договорі, яким було підписано кредитний договір. Відсутність доказів саме надсилання одноразового ідентифікатора відповідачу, відсутність цього ідентифікатора на договорі, надання скріншоту документу та ознаки нанесення на документ на скріншоті додаткових реквізитів унеможливлює ідентифікувати чи саме цей договір було розміщено для ознайомлення на офіційному сайті ТОВ «Міолан» і чи саме цей спірний договір було підписано з боку відповідача. Вказує на те, що відсутні докази на підтвердження факту переховуванню кредитних коштів на рахунок відповідача. Також зазначає про відсутність доказів на підтвердження відступлення права вимоги за спірним договором позивачу. Крім того, звертає увагу на те, що нарахування процентів за спірним договором є помилковим, оскільки відсутні докази застосування процедури пролонгації кредитного договору або зміна строку кредитування. Зазначає проте, що розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки відсутня дата його складання та особистий підпис. Стверджує про те що належних доказів на підтвердження професійної правничої допомоги, які були фактичними матеріали справи не містять. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції безпідставно було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. У відзиві на апеляційну скаргу, представник ТОВ «Діджи Фінанс» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а, рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на обґрунтованість висновків суду. Крім того, просив стягнути з відповідачки понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції за складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 6 000 грн. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає. З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 20 травня 2021 року ОСОБА_1 подала в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) анкету-заяву на отримання кредиту №4402104. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідачка підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №4402104 від 20 травня 2021 року (далі - Договір), який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/ (а.с. 12). На підставі платіжного доручення позивач перерахував відповідачці кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 5000 грн. Так, за умовами Договору (пункт 1.1) кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3. Договору, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн у валюті: Українські гривні (пункт 1.2 Договору). Сторони домовились, що кредит надається строком на 30 днів з 20 травня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 19 червня 2021 року (пункти 1.3, 1.4 Договору). Пунктом 1.5 Договору передбачено, що загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 4700 грн в грошовому виразі та 284,098 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 9700 гривень. Комісія за надання кредиту: 950 грн., яка нараховується за ставкою 19 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 3750 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 Договору). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (пункт 1.7). Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 4402104 від 20 травня 2021 року був вчинений сторонами в електронній формі. Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 20 травня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів. Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги. З кредитного договору, який завантажений апеляційним судом з Електронного суду та відкритий через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, вбачається, що він підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором R79018 20 травня 2021 року о 16.22 год, про що зазначено у лівому верхньому куті першої сторінки договору. Вказане підтверджує доводи позивача щодо підписання договору відповідачем одноразовим ідентифікатором. У справі, яка переглядається, відповідачка в суді першої інстанції не надавала доказів укладення договору 20 травня 2021 року від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення. Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Щодо аргументів відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги про недоведеність факту отримання кредитних коштів відповідачкою. Так, як встановив суд першої інстанції, Договір був укладений дистанційно, в електронній формі. Відповідно до статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг. За умовою вказаного договору відповідачка отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок (пункт 2.1 Договору). Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджено платіжним дорученням 46709459 від 20 травня 2021 року, за яким ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 5000 грн. на картковий рахунок в АТ «Сенс Банк» (кредит. рахунок № НОМЕР_1 ) призначення платежу: Кошти згідно договору 4402104), а також відповіддю АТ «Сенс Банк» на запит суду про те, що на ім`я ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , в банку емітовано карту № НОМЕР_3 та згідно виписки по рахунку № НОМЕР_4 за період з 20 травня 2021 року по 25 травня 2021 року, 20 травня 2021 року було зараховано на рахунок 5000 грн (а.с. 39, 122-124). Також слід врахувати, що відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія, якою є ТОВ «Мілоан», має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п. 4 ст. 22 Закону). З урахуванням наведеного вище, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 46709459 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування ТОВ «Мілоан» кредитних коштів відповідачці на умовах визначених договором про споживчий кредит № 4402104 від 20 травня 2021 року. Наявні у справі докази колегія суддів вважає належними та достатніми для висновку про отримання ОСОБА_1 від ТОВ «Міолан» 20 травня 2021 року кредитних коштів, а доводи апеляційної скарги про їх недопустимість відхиляє, оскільки наведені відповідачкою аргументи невідповідності платіжних документів нормативним актам не свідчать про невиконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредиту, а відповідачка не спростувала, що спірні кредитні кошти нею отримані. Колегія суддів відхиляє викладені в апеляційній скарзі заперечення щодо ухвали суду першої інстанції від 23 червня 2025 року про задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів - інформації від АТ «Сенс Банк» стосовно перерахованих відповідачці коштів через подання клопотання з пропуском визначених ЦПК України строків для подання доказів. Так, відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Частиною 2 статті 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. У відповіді на відзив представник позивача виклав клопотання про витребування з банку відомостей щодо перерахування коштів, а також клопотання про поновлення строку на подання такого клопотання. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання про витребування доказів в ухвалі від 23 червня 2025 року клопотання про поновлення строку не вирішив, задовольнивши клопотання по суті, що не має вплинути на права позивача, який його заявив. Натомість апеляційний суд вважає, що викладені у клопотанні причини пропуску строку - відсутність доказу у позивача, наявність інших доказів, які позивач вважав достатніми для підтвердження факту отримання позичальником коштів, невизнання відповідачкою позову, вважає, є достатніми для поновлення строку на звернення з клопотанням про витребування доказів. До того ж суд першої інстанції правильно врахував важливість наведених у клопотанні доказів для з`ясування дійсних обставин справи. Також апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів наявність заборгованості у відповідачки, оскільки у справі відсутні докази повернення кредитних коштів та інших передбачених Договором платежів кредитодавцю. Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами. Так, відповідно до розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит №4402104 від 20 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 24 700 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000 грн; заборгованість за відсотками 18750 грн; заборгованість за комісійними винагородами 950 грн. Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок обґрунтованим та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не підтверджується належними доказами. Сторони домовились, що кредит надається строком на 30 днів з 20 травня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 19 червня 2021 року (пункти 1.3, 1.4 Договору). Згідно пункту 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн. Відповідно до пункту 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 20 травня 2021 (строк кредитування). Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 19.05.2021. Поряд з цим пунктом 1.5 Договору передбачено, що загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 4700 грн в грошовому виразі та 284,098 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 9700 гривень. Проценти за користування кредитом: 3750 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 Договору). Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (пункт 1.7). Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом - 3750 грн, які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. При цьому, умови та особливості застосовування типу процентної ставки визначені окремо у п. п. 2.2., 2.3. В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц). У справі, яка переглядається, згідно пункту 2.3.1.2. Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах. Отже, умовами договору передбачено збільшення строку кредитування, зокрема, користування кредитним коштами позичальником після сплину раніше визначеного строку кредитування при наявності заборгованості, який не може перевищувати 60 днів (стандартні базові умови) (п.2.3.1.2. Договору). Разом з тим, розділом 4 Договору передбачено відповідальність сторін. У разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов`язок позичальника із сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця (пункт 4.2). Отже, наведене свідчить про те, що сторони в договорі встановили нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі - 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом за період після закінчення строку кредитування. Вказане узгоджується з висновком, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16. Оскільки відповідачка 19 червня 2021 року кредит в сумі 5000 грн не повернула, а продовжувала користуватися кредитним коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов п. 2.3.1.2. Договору нарахувало проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом за 60 днів, а також як міри відповідальності у розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України, тобто за період з 21 травня 2021 року по 18 серпня 2021 року, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам Договору, а відтак спростовує доводи відповідачки про незаконність нарахування відсотків за користування кредитом після 20 серпня 2021 року. При цьому апеляційний суд відхиляє аргумент апеляційної скарги про порушення позивачем вимог Закону України «Про споживче кредитування» через зміну умов договору без згоди та повідомлення позичальника, тому що нарахування процентів додатково протягом 60 днів передбачено умовами Договору, оскільки відбулася автоматичне збільшення строку кредитування. Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за Договором. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. 13 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» (кредитор) та ТОВ «Діджи Фінанс» (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги №76Т, за яким кредитор передав (відступив) новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними, у реєстрі боржників (портфель заборгованості), серед яких - права вимоги за кредитним договором від 20 травня 2021 року №4402104 (а.с.14, 25 -27). Згідно із витягом з додатку до договору №07Т від 13 вересня 2021 року (реєстр боржників) сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №4402104 від 20 травня 2021 року, укладеним становить 24700 грн, що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 5000 грн, заборгованість за відсотками - 18750 грн, заборгованість за комісією - 950 грн. Відповідно до платіжних інструкцій ТОВ «Діджи Фінанс» здійснив перерахування коштів ТОВ «Міолан» за договором факторингу №07Т від 13 вересня 2021 року (а.с.43-50). За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 травня 2021 року, оскільки таке підтверджено належними доказами, які є достатніми для такого висновку. Відповідно до пункту 2.4 Договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування. Позичальниця ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором жодному з кредиторів не виконувала, в зв`язку з чим виникла заборгованість. Згідно долученого позивачем розрахунку за договором про споживчий кредит №4402104 від 20 травня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем становить 24 700 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 5 000 грн; заборгованість за відсотками 18750 грн; заборгованість за комісійними винагородами 950 грн. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вважав позовні вимоги доведеними в повному обсязі. Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останньою зобов`язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами відступлення права вимоги перейшли права кредиторів за Договором. Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 950 грн не оскаржувалося, а відтак не було предметом апеляційного розгляду. Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн то колегія виходить з наступного. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За приписами частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п. Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії Договір № 42649746 від 01 січня 2025 року про надання правової допомоги між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Б.М, Детального опису робіт (наданих послуг), Акт 4402104 від 28 березня 2025 року про підтвердження факту надання правничої допомоги, Додаткової угоди № 4402104 від 02 квітня 2025 року (а.с.11, 15-18, 38). Згідно Детального опису робіт (наданих послуг) та Акту 4402104, виконаних адвокатом Білецьким Б.М. необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості були надані правові (юридичні) послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості, а саме: Правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» 3000 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи - 2 000 грн, формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 500 грн, консультація щодо документів та доказів - надання юридичних консультацій щодо правильності оформлення і подачі документів, оцінка їх сили у судовому процесі 500 грн, загальна сума 6 000 грн. Суд першої інстанції, вважав за необхідне стягнути вказану суму на професійну правничу допомогу, оскільки позивачем надано достатньо доказів на підтвердження наданих послуг. Відповідачка у відзиві на позов не погоджувалася з розміром витрат на правничу допомогу та вважала таку суму неспівмірною та штучно створеною. Разом з тим, колегія суддів, враховуючи малозначність та типовість справи, обсяг та характер наданих послуг та виконаних робіт, вважає, що понесені витрати є неспівмірними із складністю справи, наданим обсягом послуг, затраченим часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи в суду першої інстанції підлягають зменшенню до 3000 грн. За такого рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача 2 329, 23 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн, а всього 5 329,23 грн. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами, а зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів. Крім того, ТОВ «Діджи Фінанас» у своєму відзиві на апеляційну скаргу просило стягнуто з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду у розмірі 6 000 грн. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року, Додаткову угоду №4402104 до Договору від 02 квітня 2025 року, Акт на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 14 листопада 2025 року. Як вбачається з Акту виконаних робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М. необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості у зв`язку з апеляційним провадженням було надано послуги, які складаються з аналізу чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів 1 год, вартістю 750 грн, правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» -1,5 год вартістю 1 500 грн, а всього 2 250 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу - 3 год вартістю 1000 грн - 3000 грн, а всього загалом 6000 грн. Апеляційний суд звертає увагу, що з огляду на категорію справи, предмет спору в цій справі не є складним, не вимагає вивчення великого обсягу фактичних даних, адвокат Білецький Б.М. надавав послуги позивачу при зверненні із позовом до суду, тому ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та складення відзиву на апеляційну скаргу не могло потребувати багато часу, враховуючи однотипність спорів щодо стягнення кредитної заборгованості. За таких обставин апеляційний суд вважає достатнім та розумним відшкодуванням ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК Україниколегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2025 року в частині судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746) 2 329, 23 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн, а всього 5 329,23 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду у розмірі 1000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПКУкраїни. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: Н.В. Самчишина О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 05 грудня 2025 року.