Постанова Сумський апеляційний суд № 578/622/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2025 року м.Суми Справа №578/622/24 Номер провадження 22-ц/816/1027/25 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю. за участю секретаря судового засідання Назарової О.М., у присутності: позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Мачули Антоніни Анатоліївни, неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , представника третьої особи: орган опіки та піклування Краснопільської селищної ради Гавенка Івана Васильовича розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Мачулою Антоніною Анатоліївною, на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2024 року у складі судді Семенової О.С. ухваленого в м. Охтирка Сумської області, повне судове рішення складено 12 грудня 2024 року, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Краснопільської селищної ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, в с т а н о в и в : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що з 18 лютого 2011 року він перебувавав з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 08 квітня 2024 року. У період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2 . Дитина проживає з ним за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 . Вказував, що син перебуває на його повному утриманні, мати дитини участі в утриманні та вихованні дитини не приймає, проживає окремо, не цікавиться психологічним станом та здоров`ям дитини. Син бажає проживати саме з ним. Оскільки відповідачка не приймає участі у вихованні сина, то метою встановлення цього факту є захист прав та інтересів дитини, зокрема, самостійно обирати вид та форму навчального закладу, декларувати та реєструвати місце проживання дитини, отримання соціальної допомоги як особі, яка самостійно виховує дитину. Посилаючись на вищевказані обставини, остаточно уточнивши позовні вимоги, просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за відсутності матері ОСОБА_3 . Місце проживання неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити разом з його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а у випадку переміщення в безпечне місце за адресою реєстрації їх як внутрішньо переміщених осіб. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2024 рокувідмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Мачулу А.А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що відсутність судового рішення про встановлення факту самостійного виховання обмежує можливості батька в реалізації своїх обов`язків. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність предмета спору, не врахувавши важливість встановлення юридичного факту для забезпечення прав та інтересів як дитини, так і батька. Вказує, що відсутність заперечень з боку матері щодо фактичного самостійного виховання дитини не виключає потреби у судовому встановленні цього факту, оскільки у разі відсутності судового рішення батько не може самостійно вирішувати важливі питання, такі як зміна місця проживання, навчання чи отримання медичної допомоги для дитини. У даному випадку встановлення факту самостійного виховання є підставою для забезпечення інтересів дитини, реалізації прав батька на оформлення соціальної допомоги, вирішення адміністративних питань, пов`язаних із дитиною, тощо. Відповідачкою та третьою особою відзиву на апеляційну скаргу, в установлений апеляційним судом строк, подано не було. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, думку неповнолітнього сина позивача ОСОБА_2 , який підтримав апеляційну скарги і просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, думку представника 3-ї особи, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що з 18 лютого 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 08 квітня 2024 року (а.с. 13-16). Сторони мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12). Згідно з витягом № 130 про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб від 10 травня 2024 року № 02388-130/185 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17). Актом № 01852-41/184 від 10 травня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18). Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 08 липня 2024 року ОСОБА_3 з 09 травня 2024 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 21). 24 травня 2024 року ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації і проживання його батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та фактичне самостійне виховання сина за адресою реєстрації і проживання його батька ОСОБА_2 (а.с. 91). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з метою встановлення факту, який ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів, а тому вважав, що встановлення факту самостійного виховання позивачем дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено в позові, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих його прав як батька, про які він зазначив у позові. Окрім того суд вважав, що між сторонами відсутній спір щодо місця проживання, виховання та утримання дитини, це випливає як з пояснень позивача, так і з позиції відповідачки. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи. Відповідно до частини другої, восьмої, дев`ятої статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини другої статті 150 СК Українибатьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до статті 15 СК Українисімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК Українивизначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК Українивирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України. Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК Українипитання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, в якій зазначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця. Оскільки в СК Україничітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним кодексом Українине встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України"невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною першою статті 152 СК Українивстановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК Українивідмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України"невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини. Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання. Також позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманні, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання ним сина. У випадку ухилення матері від обов`язку по утриманню дитини, позивач як батько неповнолітньої дитини не позбавлений був можливості звернутись до суду із позовом про стягнення з матері дитини аліментів на її утримання , але , як зазначав сам позивач в судовому засіданні, він не вважав за потрібне це робити . Неповнолітній син сторін в судовому засіданні пояснив, що його мати не спілкується з ним, коштів на його утримання не надає, але і він також не бажає спілкуватись із нею, оскільки ображений на неї за те, що вона його покинула. Враховуючи, що нормами СК Українизакріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, то відсутні підстави для встановлення у судовому порядку факту самостійного виховання та перебування дитини на утриманні позивача. Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання дитини, оскільки дитина і так фактично проживала і продовжує проживати разом з батьком. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка будь-яким чином оспорює право позивача або чинить будь-які перешкоди щодо проживання дитини разом з ним, а також відповідачка не зверталась до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з нею. Натомість як убачається з матеріалів справи відповідачкою подано до суду першої інстанції заяву про визнання позову, тобто фактично відповідачка не заперечує щодо визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 . 24 травня 2024 року ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем реєстрації і проживання його батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та фактичне самостійне виховання сина за адресою реєстрації і проживання його батька ОСОБА_2 . Таким чином, позивачем не доведено, що на час звернення його до суду з позовними вимогами про встановлення факту самостійного виховання дитини, яка фактично проживала разом із ним, порушені права позивача. Відтак, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК Україниапеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Мачулою Антоніною Анатоліївною, залишити без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складене 4 грудня 2025 року. Головуючий - О. І. Собина Судді: Ю. О. Філонова В. Ю. Рунов