Постанова 4851 № 520/21582/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2025 р. Справа № 520/21582/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.07.25 по справі № 520/21582/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент прийняття на службу в Національну поліцію України вислугу років з 20.07.2009 року по 02.10.2023 рік в органах Державної кримінально-виконавчої служби України; зобов`язати Головне управління Національної поліції у Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, наявну на момент прийняття на службу у Національну поліцію України вислугу років з 20.07.2009 року по 02.10.2023 рік в органах Державної кримінально-виконавчої служби України; зобов`язати Головне управління Національної поліції у Харківській області провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 21.11.2023 року з урахуванням вислуги років в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.07.2009 року по 02.10.2023 рік. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не зарахування до стажу служби ОСОБА_1 в Національній поліції, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової відпустки, вислуги років у Державній кримінально виконавчій службі України з 20.07.2009 року по 02.10.2023 рік. З огляду на вказане, позивач також вважає, що має право на перерахунок та виплату грошового забезпечення з 21.11.2023 року з урахуванням вислуги років в органах Державної кримінально-виконавчої служби з 20.07.2009 року по 02.10.2023 рік. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (код ЄДРПОУ 40108599) витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот грн) 00 коп. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в статті 60 Закону № 580-VIII (в редакції до 15.03.2022) визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно правовими актами. Однак, 15.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України". Вказаний Закон прийнято з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану. Закон № 2123-IX набрав чинності з 01.05.2022. Так, Законом № 2123-IX внесені зміни до Закону № 580-VIII, зокрема і до статті 60 Закону № 580-VIII, а саме визначено частину 1 в наступній редакції "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції". Відтак, Законом від 15.03.2022 № 2123-IX статтю 60 Закону № 580-VIII викладено в новій редакції, тобто у зв`язку з воєнним станом визначено, що питання вступу, проходження та припинення служби врегульовано тільки нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції. З наведеного беззаперечно вбачається, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01.05.2022, виключають можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими, отже повинні застосовуватися тільки норми, що встановлені Законом № 580-VIII. Посилався на висновки Верховного Суду сформульовані у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19. Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України "Про Національну поліцію" № 580-VIII. Положеннями статті 78 Закону № 580-VIII визначено перелік служ які зараховуються до стажу служби в поліції. Так, служба у Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку ст. 78 Закону № 580-VIII, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Відповідач зазнаяає, що ч. 2 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію" закріплено вичерпний перелік видів служби та періодів роботи в тих органах, які надають право зараховувати поліцейським до стажу роботи в поліції, проте служба у Державній кримінально-виконавчій службі України у цьому переліку відсутня, тому дії ГУНП в Харківській області щодо неврахування стажу роботи позивача в вищезазначеному органі відповідають вимогам Закону. Тобто, служба в ДКВС має специфічні умови, завдання та порядок проходження, і не ототожнюється зі службою в поліції. У чинному законодавстві відсутні положення, які б прямо прирівнювали службу в ДКВС до служби в поліції для цілей обчислення стажу. Тобто можна стверджувати, що його діяльність не була пов`язана із виконанням обов`язків, подібних обов`язкам поліцейського. Оскільки діяльність поліцейського в першу чергу пов`язана із забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також протидії злочинності. Стосовно правничої допомоги, відповідач зазначив, що судом першої інстанції при задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3500 грн допущено порушення норм процесуального права, зокрема в частині неповного дослідження наданих доказів. Так, позивачем 09.10.2024 подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи документів на підтвердження понесених витрат, а саме: копії договору про надання правової допомоги від 01.07.2024; копії додаткової угоди від 01.07.2024; копії акту приймання-передачі послуг від 01.08.2024; копії довідки-квитанції від 01.08.2024. Проте з дослідженого судом договору про надання правової допомоги вбачається, що він фактично укладений 12 вересня 2024 року, тобто після подання позовної заяви (яка датована 01.08.2024). Це свідчить про недостовірність викладених позивачем обставин та відсутність зв`язку між витратами на правничу допомогу і розглядом саме цієї справи. Позивач надав до суду заяву, в якій зазначив, що вимоги апеляційної скарги є такими, що задоволенню не підлягають. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 у період з 20.07.2009 по 02.10.2023 працював в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що підтверджено записом у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 . Відповідно до наказу Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" від 29.09.2023 року №203/ОС-23 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника чергової варти відділу охорони 02.10.2023 року звільнено зі служби за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). Вислуга років позивача станом на день звільнення складає - 15 років 01 місяць 21 день; у пільговому обчисленні - 19 років 10 місяців 15 днів Наказом ГУНП в Харківській області від 21.11.2023 року № 509 о/с позивача прийнято на службу в поліції за конкурсом та призначено на посаду поліцейського відділу реагування патрульної поліції Лозівського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області. Позивач звернувся до ГУ НП в Харківській області з рапортом щодо зарахування вислуги років, станом на день звільнення з органів виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (у календарному обчисленні 15 років 01 місяць 21 день, в пільговому обчисленні 19 років 10 місяців 15 днів) до його стажу служби в органах Національної поліції України. Листом від 14.06.2024 року №3212вс/119-12/01-2024 Головне управління Національної поліції в Харківській області в особі Управління кадрового забезпечення відмовило позивачу в зарахуванні періоду служби в Державній кримінально-виконавчій службі України для встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, з підстав того, що період роботи позивача в Державній кримінально- виконавчій службі України не визначений Законом України "Про Національну поліцію", а отже не може бути врахований до стажу служби в поліції. Позивач вважаючи порушеним своє право, звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023 та зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII. Відповідно до норм ч. 1 ст. 59 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Згідно з частиною 1 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIIIстаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Так, частиною 2 статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, передбачено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. При цьому, відповідно до приписів ч. 3 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. При цьому, ч. 5 ст. 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" передбачає, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому - поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV. Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог. Крім того, ч. 1 ст. 6 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18, у якій склалися подібні правовідносини, дійшов висновку про те, що і податкова міліція, і відповідні підрозділи поліції здійснюють оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій щодо тотожності правового статусу служби в органах внутрішніх справ і служби в органах податкової міліції, вказавши, що визначаючи наявність чи відсутність права на зарахування спірного стажу служби необхідно враховувати не підпорядкування органів державної влади, а суть діяльності особи, функції, які нею виконувались та визначення чинним на момент проходження служби, статусу такої служби. При цьому, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Положеннями п.п. 3-6 ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" зобов`язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України. Законом України від 23.12.2015 № 900-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей", який набрав чинності 29.12.2015, п. 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Аналізуючи вказані вище норми законодавства, а саме ч. 2 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію", п. 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України, ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" Верховний Суд зазначив, що на позивача, як і на інших працівників кримінально-виконавчої служби, під час проходження ними служби в період, що досліджується, розповсюджується дія нормативно-правових актів органів внутрішніх справ України, а в подальшому - поліції, в тому числі й дія статей 22, 23 Закону України "Про міліцію" та відповідні норми Закону України "Про Національну поліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Тобто, всі обов`язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. Таким чином, служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України прирівнюється до служби в органах внутрішніх справ України, оскільки здійснювалась вона в порядку, установленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а відтак, на переконання колегії суддів, має такий же правовий статус і повинна в силу п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону № 580-VIII зараховуватись до стажу служби в поліції. Аналогічний правовий висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20, та від 01.08.2023 у справі № 240/30024/21. Посилання апелянта на те, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України відсутня у переліку, визначеному статтею 78 Закону №580-VІІІ, а тому не може бути зарахована при проведенні перерахунку стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки, є безпідставним, оскільки чинним на час проходження позивачем служби в органах поліції та виникнення спірних правовідносин законодавством статус осіб, які проходили службу в органах кримінально-виконавчої служби, прирівнювався до статусу осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, а відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 78 Закону №580-VIII до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу. Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.03.2020 у справі № 520/2067/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання врахування до календарної вислуги років часу навчання у вищому навчальному закладі до початку служби в органах поліції. З огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023. Водночас, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Враховуючи, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до стажу служби в поліції період служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснити перерахунок та зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на встановлення йому, як поліцейському, надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки, період служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 20.07.2009 по 02.10.2023. Посилання відповідача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини, що склались у вказаній справі не є релевантними до предмету даного спору. Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Щодо питання про стягнення на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи судом встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на надання професійної правничої (правової) допомоги адвоката до позовної заяви додано копію договору про надання правової допомоги від 12.09.2024, додаткову угоду від 01.07.2024 (в якій визначено вартість та найменування наданих адвокамом послуг, а саме: усна консультація з вивченням документів, підготовка заяви щодо зарахування стажу - 1500,00 грн.; складення адміністративного позову, підготовка додатків до позову - 3500,00 грн.), довідку - квитанцію від 01.08.2024 на загальну суму наданих адвокатом послуг у розмірі 5000,00 грн., акт приймання виконаних робіт від 01.08.2024 на суму 5000,00 грн. Відповідачем разом з відзивом на позов надано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке мотивовано тим, що позивачем не надано жодних належних підтверджуючих документів як на надання правничої допомоги позивачу так і на оплату послуг адвоката, а саме договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень про плату послуг у вказаній справі на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо. Розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом є завищеним та необґрунтованим, та неспівмірним зі складністю справи. Таким чином, витрати на правничу допомогу у заявленому розмірі у конкретній адміністративній справі жодним документом не підтверджується та не є співмірним витратам, щодо складності справи, часом, витраченим адвокатом, а тому це є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача щодо понесених витрат на правничу допомогу. Згідно зі ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 2-5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Суд також враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 500/1410/21, відповідно до якого однією з особливостей нової процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу за Кодексом адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Таким чином, враховуючи досліджені докази на підтвердження понесених позивачем витрат, які містять опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору про надання правової допомоги, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на те, що, дана справа належить до категорії справ незначної складності, обсяг доказів є незначним, судове засідання не проводилось, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню на користь позивача суми у розмірі 3500 грн. Стосовно доводів апелянта про те, що договір про надання правової допомоги датований 12 вересня 2024 року, тобто після подання позовної заяви, яка подана до суду 01.08.2024, що свідчить про відсутність зв`язку між витратами на правничу допомогу і розглядом саме цієї справи, колегія суддів зазначає наступне. Так, дослідивши надані представником позивача документи у підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме: ордер про надання правничої допомоги серія АХ №1200718 від 31.07.2024, виданий на підставі Договору про надання правнчиої допомоги №б/н від 01.07.2024; додаткову угоду до Договору про надання правничої допомоги від 01.07.2024; довідку-квитанцію від 01.08.2024, складену на виконання Договору про надання правничої допомоги від 01.07.2024; акт приймання виконання робіт від 01.08.2024 до Договору про надання правничої допомоги від 01.07.2024. Колегія суддів зазначає, що надані представником позивача вищевказані документи у своїй сукупності свідчать про реальність понесених позивачем витрат на правничу допомогу в рамках розгляду даноїх справи. З огляду на що, колегія суддів зазначає, що у наявному в матеріалах справи договорі про надання правової допомоги допущено технічну помилку, а саме не вірно зазначено дату договору. Вказана технічна помилка не спростовує обсяг та реальність наданих послуг позивачу адвокатом Габор В.В. Отже, допущена технічна помилка в даті Договору про надання правничої допомоги не є достатньою підставою для позбавлення позивача права, з урахуванням наданих ним доказів, на відшкодування понесених Капустяном А.О. витрат на правничу допомогу в рамках розгляду даної справи. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2025 по справі № 520/21582/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова