Постанова Львівський апеляційний суд № 446/18/25

Справа № 446/18/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У. І Провадження № 22-ц/811/2702/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю. з участю: відповідача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2 , представника позивача - Савки Т.В. , , розглянувши у відкрит ому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування виконавчого комітету Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, - в с т а н о в и в: В січні 2025 року представник позивачки ОСОБА_4 - адвокат Савка Т.В. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування виконавчого комітету Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визначення місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_4 . В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що 16.07.2020 між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб. У шлюбі з відповідачем у них народилась одна дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. На протязі не тривалого часу спільне сімейне життя складалось добре, проте згодом шлюбні відносини погіршились, що стало наслідком їх фактичного припинення. Зазначала, що вона звернулась до суду із заявою про розірвання шлюбу, підставою для подачі заяви, стало те, що 08.12 2024 відповідач її побив на очах у сина та вона була змушена викликати працівників поліції. До відповідача працівниками поліції було застосовано терміновий заборонний припис. Крім цього, постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 24.12.2024 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вказаною постановою встановлено факт вчинення домашнього насильства відносно неї та сина. Зараз вона разом із сином проживає у будинку своєї матері, за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, між нею та відповідачем не вирішено питання та не досягнуто згоди з приводу місця проживання їх спільного сина. Між нею та сином міцний психоемоційний зв`язок, і дитина має більшу прихильність до матері ніж до батька. Вважає, що син має проживати з нею, оскільки це відповідатиме його якнайкращим інтересам та сприятиме його гармонійному духовному та психологічному розвитку. Оскаржуваним рішенням Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 30 червня 2025 року позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування виконавчого комітету Буської міської ради Золочівського району Львівської області про визначення місця проживання малолітньої дитини - задоволено повністю. Визначено місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із матір`ю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1212,00 грн. (одну тисячу двісті дванадцять гривень нуль копійок) сплаченого судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, чим порушив принцип верховенства права - судове рішення повинно ґрунтуватися на законі та справедливості, забезпечувати захист прав і свобод людини. Покликається на те, що він не вчиняв жодного насильства ні по відношенню до дружини, ні по відношення до сина. Стверджує, що постанова Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 24.12.2024 року в справі про адміністративне правопорушення №446/2890/24, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП була скасована Постановою Львівського апеляційного суді від 20.01.2025 року, так само як і постанова Кам?янка-Бузького районного суд Львівської області від 19.06.2025 року. Остання була скасована Постановою Львівського апеляційного суду від 10.07.2025 року, якою було закрите провадження відносно нього у зв?язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Складені відносно нього тимчасові заборонні приписи теж були незаконними та скасованими. Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі N?380/604/25, було визнано протиправним та скасовано терміновий заборонний припис серії АА №341639 складений 08 грудня 2024 року поліцейським СРПП відділення поліції №1 ЛРУП N?1 ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Кушинським Володимиром Петровичем. Підставами для скасуванні даного припису було те, що оскаржуваний терміновий заборонний припис стосовно кривдника не відповідає критеріям правомірного рішення суб?єкта владних повноважень, які встановлені пунктами 3, 5, 6 частини 2 статті 2 КАС України, тому його належить визнати протиправним та скасувати. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що матеріали справи містять докази агресивної поведінки відповідача щодо позивачки. Також звертає увагу на те, що на час ухвалення рішення по справі позивачка не була працевлаштована, та в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують наявність самостійного доходу позивачки. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_2. на підтримання апеляційної скарги, представника позивача - Савки Т.В. на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги та визначаючи місце проживання неповнолітнього сина сторін, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю, суд першої інстанції виходив із забезпечення найкращих інтересів дитини, враховуючи інтереси дитини, її вік, встановив, що таке рішення не суперечитиме найкращим інтересам дитини, що не позбавляє батька ОСОБА_1 права та можливості особистого спілкування з сином, обов`язку брати участь в його утриманні та вихованні. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.07.2020 (а.с.14). Від спільного подружнього життя в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 23.01.2021 Буським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому батьками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 15). Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_4 , від 10.12.2024, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в АДРЕСА_1 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_5 .. Будинок має хороші умови для проживання, облаштований, газифікований, електрифікований. Житлове приміщення має умови для проживання матері з дитиною. В будинку чисто, тепло та затишно. Дитина доглянута, має багато іграшок та технічних засобів для розвитку. Батько дитини за цією адресою не проживає. ОСОБА_4 за місцем праці характеризується позитивно, з вересня 2023 працює на посаді акушерки акушерсько-гінекологічного відділення, за час роботи в КНП «Буська ЦРЛ» показала хороші знання в роботі, дисциплінарних стягнень не має. (а.с. 18). Відповідно з довідкою про доходи виданої КНП «Буська ЦРЛ», загальна сума доходу ОСОБА_4 за період з 01.01.2024 по 30.11.2024 становить 157870, 24 грн. (а.с. 20). Згідно відповіді на запит адвоката Дуліч-Рибій Ю.В., наданої адміністрацією КНП «Буська ЦРЛ» №776 від 09.06.2025, ОСОБА_4 , 21.04.2025 звільнена за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (наказ №70/К від 21.04.2025). 16.12.2024 Буським районним судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.12.2024 до дня досягнення дитиною повноліття (а.с. 23-25). Сторонами не заперечується та доводиться матеріалами справи, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин між сторонами, малолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав з матір`ю ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично, станом на час розгляду справи судом, мати з дитиною перебувають у Республіці Польща з грудня 2024 року. Згідно листа Виконавчого комітету Буської міської ради від 07.03.2025 №543, надати висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 неможливо, з огляду на те, що ОСОБА_4 разом із малолітнім сином ОСОБА_5 перебувають за кордоном. Відповідно до ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство дитини охороняються державою. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно із статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, інтелектуального, духовного, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом (ч.ч.1-3 ст.15 Закону). Міжнародні та національні законодавчі акти не містять норм, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними та приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними та законодавчими органами першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини). Дитина є суб`єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати на інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 7 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає. Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини. Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_5 , є позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_1 , при цьому в період з 16.07.2020 року по 27.02.2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. З грудня 2024 року мати з дитиною перебувають у Республіці Польща з грудня 2024 року. Колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі №759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає необхідним зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей. Оскільки сторони добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання неповнолітнього сина після припинення спільного проживання не знайшли, ця ситуація потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дитини має постійне місце проживання, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. При цьому, суд в цій справі не встановив виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір`ю. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю. Безпідставними є покликання апелянта на відсутність висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору враховуючи наступне. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку (позиція викладена Верховним Судом у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20). У частинах четвертій - шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок. Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі. Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 зазначив наступне: «висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право. Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили. Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 разом з малолітній сином ОСОБА_5 перебувають за кордоном, Органом опіки та піклування -виконавчим комітетом Буської міської ради, надати об`єктивний висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 - неможливо. Крім того, не можуть братися до уваги покликання апелянта на те, що позивачка непрацевлаштована, оскільки на час звернення до суду з позовом, ОСОБА_4 була офіційно працевлаштована КНП «Буська ЦРЛ» на посаді акушерки акушерськогінекологічного відділення, та отримувала офіційну заробітну плату. Станом на момент ухвалення судового рішення судом першої інстанції, та станом на сьогоднішній час Позивач перебуває з дитиною за межами України, а саме в Республіці Польща, та отримує соціальні виплати призначені для громадян України у зв`язку із війною в Україні. Що стосується доводів апеляційної скарги в частині зазначення в мотивувальній частині рішення суду про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства по відношенню до ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , то вони заслуговують на увагу. Кам`янка - Бузький районний суд Львівської області в мотивувальній частині оскарженого рішення зробив висновок про наявність доказів агресивної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо позивачки ОСОБА_4 , у той час як постанова Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 24.12.2024 року в справі про адміністративне правопорушення №446/2890/24, якою його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП була скасована Постановою Львівського апеляційного суді від 20.01.2025 року, так само як і постанова Кам?янка-Бузького районного суд Львівської області від 19.06.2025 року. Остання була скасована Постановою Львівського апеляційного суду від 10.07.2025 року, якою було закрите провадження відносно нього у зв?язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/604/25, було визнано протиправним та скасовано терміновий заборонний припис серії АА №341639 складений 08 грудня 2024 року поліцейським СРПП відділення поліції №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Кушинським Володимиром Петровичем. Підставами для скасуванні даного припису було те, що оскаржуваний терміновий заборонний припис стосовно кривдника не відповідає критеріям правомірного рішення суб?єкта владних повноважень, які встановлені пунктами 3, 5, 6 частини 2 статті 2 КАС України, тому його належить визнати протиправним та скасувати. Відповідно до вимог частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Із врахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання суду що "матеріали справи містять докази агресивної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується копіє термінового заборонного припису серія АА № 341640 від 08.12.2024 складеного поліцейським СРПП ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Кушинським В.П. стосовно ОСОБА_1 , строком на 10 діб у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства фізичного характеру відносно своєї дружини в присутності малолітньої дитини ОСОБА_5 », як зайві, в решті рішення суду залишити без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд - ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кам`янка - Бузького районного суду Львівської області від 30 червня 2025 року змінити. Виключити з мотивувальної частини рішення суду посилання на те, що "матеріали справи містять докази агресивної поведінки відповідача ОСОБА_1 щодо позивачки ОСОБА_4 , що підтверджується копіє термінового заборонного припису серія АА № 341640 від 08.12.2024 складеного поліцейським СРПП ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Кушинським В.П. стосовно ОСОБА_1 , строком на 10 діб у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства фізичного характеру відносно своєї дружини в присутності малолітньої дитини ОСОБА_5 ", як зайві. В решті рішення суду залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 03 грудня 2025 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремети Н.О.