Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/10165/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2025 року м. Чернівці справа № 727/10165/25 провадження № 22-ц/822/975/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Одинака О. О. суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К. за участю секретаря судового засідання: Тодоряка Г. Д. учасники справи: заявник ОСОБА_1 заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 вересня 2025 року головуючий в суді першої інстанції суддя Дубець О. С. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст заявлених вимог У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просив суд встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як батьком та дочкою. Заява мотивована тим, що у свідоцтві про народження ОСОБА_4 наявна розбіжність у написанні його прізвища. Вказує, що із матір`ю ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі не перебував, а під час внесення відомостей до свідоцтва про народження дочки працівниками органу ДРАЦС помилково зроблено запис його прізвища за прізвищем його дружини « ОСОБА_5 ». Посилається на те, що встановлення факту родинних відносин заявнику необхідне для того, щоб отримати змогу подарувати належну йому на праві власності квартиру ОСОБА_2 саме як дочці, оскільки при зверненні до нотаріуса йому було роз`яснено, що укладення такого договору є неможливим, так як наявні розбіжності у написанні його прізвища у свідоцтві про народження ОСОБА_2 . Короткий зміст судового рішення першої інстанції Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 є донькою заявника ОСОБА_1 , Як встановлено судом в актовому записі про народження ОСОБА_6 батько записаний за заявою матері, як « ОСОБА_7 », що, відповідно, не доводить кровного споріднення заявника із заінтересованою особою та виключає факт визнання заявника себе батьком дитини на момент реєстрації її народження. Доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є однією і тією особою заявником надано не було та судом в ході розгляду справи не здобуто. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 не є донькою ОСОБА_1 , оскільки суть невідповідності зазначених у свідоцтві по народження дочки відомостей полягає у тому, що працівники органу ДРАЦС, що здійснювали відповідні записи, переплутали прізвище, та записали прізвище заявника прізвищем матері доньки, а саме - ОСОБА_5 . Вказує, що жодним чином не міг вплинути на внесення працівниками ДРАЦСУ правильних та достовірних відомостей, оскільки на прохання виправити помилку ніхто не відреагував. Також, судом першої інстанції не було враховано докази, а саме: - актовий запис про народження сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого батьками останнього є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що достовірно підтверджує обставину народження у них спільної дитини незважаючи на відсутність укладеного шлюбу задовго до народження другої дитини ОСОБА_9 у 1986 році; - заповіт ОСОБА_1 , яким він заповів своїй дочці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Заповіт був складений у 2012 році, що також доводить факт визнання батьківства заявником по відношенню до ОСОБА_2 . Вказує, що матеріали справи не містять жодних відомостей, які б підтверджували існування особи на ім`я « ОСОБА_7 ». Вказані дані є результатом технічної помилки працівників органу ДРАЦС, допущеної при складанні свідоцтва про народження дочки.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 11). Відповідно до свідоцтва про право власності від 10 листопада 2004 року, виданого Департаментом житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 (а. с. 13-14). Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 27 квітня 1986 року відділом РАЦС міста Чернівці, ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками записані: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_3 (а.с. 15). Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу вбачається, що ОСОБА_9 18 листопада 2006 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 , актовий запис № 2207. Після реєстрації шлюбу змінила прізвище на - ОСОБА_11 (а. с. 18). Відповідно до актового запису про народження від 21 січня 1979 року № 160 батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до заповіту, посвідченого 30 березня 2011 року державним нотаріусом Першої чернівецької державної нотаріальної контори Літун М. В., та зареєстрованого в реєстрі за № 3-999, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 заповів належну йому квартиру АДРЕСА_1 , дочці ОСОБА_2 . Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 28 серпня 2025 року № 00053295695, вбачається, що ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Чернівці, що підтверджено довідкою пологового будинку про народження від 03 березня 1986 року (а. с. 34-35). Згідно з вказаним витягом батьками ОСОБА_9 є матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та батько ОСОБА_7 . Підставою для запису відомостей про ОСОБА_3 як матері дитини слугувала її заява від 23 квітня 1986 року. В свою чергу, запис відомостей про батька ОСОБА_7 здійснений за вказівкою матері відповідно до статті 135 СК України (на час здійснення запису стаття 55 КпШС). Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року залучено до участі у справі як заінтересовану особу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06). Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. У справі, що переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту родинних відносин між ним та ОСОБА_2 як батьком та дочкою. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Згідно із частиною 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц вказала на те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постановах від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18). За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року у справі № 6-20цс15 зроблено висновок, що «оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини». Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_9 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому в даному випадку слід застосовувати положення КпШС України, які були чинними на час народження останньої. Як встановлено судами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі. Порядок встановлення походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, врегульовано приписами статті 53 КпШС України. Походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану (частина перша статті 53 КпШС України). В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття (частина друга статті 53 КпШС України). При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства (частина перша статті 53 КпШС України). З урахуванням вищенаведених положень статті 53 КпШС України підставою для визначення походження дитини від батьків, які не перебувають у шлюбі, є їх спільна заява, а за її відсутності - рішення суду про встановлення батьківства. При цьому частина третя статті 53 КпШС України передбачала чотири юридично значимі обставини, які суд бере до уваги при встановленні батьківства: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Близькі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2025 року у справі № 374/155/21 (провадження № 61-637св25). Окрім цього Верховний Суд у вищевказаній постанові звернув увагу на те, що частина третя статті 53 КпШС України із 1970 до 2003 року фактично діяла в редакції Кодексу, прийнятій у 1969 році. Очевидно, що розвиток суспільних відносин, наукових досліджень і технологій, які були актуальними у 1969 році, кардинально відрізняється від сучасних. Крім того, у період з моменту прийняття КпШС (1969 рік) і до часу звернення до суду (2021 рік) в національній судовій практиці були запроваджені та діють підвищені стандарти захисту прав і свобод людини. В свою чергу статтею 55 КпШС України врегульовано порядок здійснення запису про батьків дитини, які не перебувають у шлюбі між собою Якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька дитини провадиться за заявою батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу. За змістом статті 57 КпШС України діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов`язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, які перебувають у шлюбі. За обставин цієї справи, зокрема повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 28 серпня 2025 року № 00053295695, батьками ОСОБА_4 є матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та батько ОСОБА_7 . Підставою для запису відомостей про ОСОБА_3 як матері дитини слугувала її заява від 23 квітня 1986 року. В свою чергу, запис відомостей про батька ОСОБА_7 здійснений за вказівкою матері відповідно до статті 135 СК України (на час здійснення запису стаття 55 КпШС). За вищевказаного правового регулювання та фактичних обставин справи суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що у цій справі підлягає доказуванню та обставина, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є однією і тією ж особою. Зокрема суд не врахував, що у зв`язку з відсутністю спільної заяви батьків, що підтверджується актовим записом про народження, за правилами частини другої статті 55 КпШС запис про батька дитини здійснено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові за її вказівкою. Тобто особа батька в даному випадку не ідентифікована. З цих підстав також помилковими є доводи ОСОБА_1 про допущення помилки працівниками органів ДРАЦС при складенні актового запису про народження ОСОБА_9 . У цій частині колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування принципу «jura novit curia» або «суд знає закон», сутність якого полягає у тому, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, що виходить з фактів, встановлених під час розгляду справи, та застосування, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд. При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Вирішуючи заяву ОСОБА_1 по суті суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність заявлених вимог, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 як заінтересованою особою факт наявності родинних відносин не оспорювався, більше того остання підтвердила, що заявник є її батьком (а. с. 37). Також суд першої інстанції не надав належної правової оцінки факту народження у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як осіб, які не перебували у шлюбі, іншої дитини - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На предмет підтвердження (визнання) батьківства ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 підлягала оцінці й наявна в матеріалах справи копія заповіту від 30 березня 2012 року. Окрім цього суд першої інстанції не врахував, що права заявника, які зумовлюються встановленням конкретного юридичного факту, знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами ОСОБА_3 . З наведених міркувань апеляційний суд з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, керуючись частиною третьою статті 294 ЦПК України, відповідно до якої справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, ухвалою від 24 листопада 2025 року залучив до участі у справі як заінтересовану особу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . 25 листопада 2025 року на адресу Чернівецького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_3 зі змісту якої слідує факт визнання нею батьківства ОСОБА_1 по відношенню до дочки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За змістом статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини п`ятої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» правила проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії затверджуються Міністерством юстиції України. Згідно з підпунктом 2.13.1 пункту 2.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та припинення їхньої дії, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5, підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану. За обставин цієї справи, встановивши, що, по-перше, факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 (до зміни прізвища - ОСОБА_5 ) як батька та дочки визнається учасниками справи, тобто у цій частині відсутній спір про право, по-друге, враховуючи факт народження у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як осіб, які не перебували у шлюбі, іншої дитини - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також складення заявником у 2012 році заповіту на користь дочки ОСОБА_2 , що свідчить про визнання ним батьківства, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 . Також згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у справі. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 15 вересня 2025 року ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин задовольнити. Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , а саме, що вони доводяться один одному рідним батьком та дочкою. Керуючись ст. ст. 294, 315, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 15 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин задовольнити. Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , а саме, що вони доводяться один одному рідним батьком та дочкою. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 грудня 2025 року. Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК Судді : Мирослава КУЛЯНДА Наталія Височанська