Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/16051/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/16051/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 01 грудня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької митниці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Центр - Скло" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішень, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2024 року Приватне підприємство "Центр - Скло" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000182/2 від 12.06.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000770. ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000182/2 від 12.06.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000770. Стягнуто на користь приватного підприємства "ЦЕНТР-СКЛО" понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Між позивачем (як покупцем) та "Q-Glasstech Sp Z. o.o" (як продавцем) 13.06.2023 року було укладено контракт № 13/06/23, згідно якого продавець здійснив продаж листового скла та дзеркала, яке виготовляється методом флотації на загальну суму 500000 доларів США або 500000 євро. Згідно пункту 2, 6 цього контракту ціни на окремі товари визначаються у рахунках-проформах, а умови поставки у рахунках. На виконання умов договору було виставлено рахунок-проформу № 4/MSZ/06/2024 від 06.06.2024 року відповідно до якої ціна замовленого товару складає 10973,58 євро. 07.06.2024 року продавцем відвантажено товар, надавши інвойс № FS/4/MSZ/06/2024. З метою митного оформлення вказаного товару позивачем було подано електронну витну декларацію № 24 UA401020031604U1 із долученням зовнішньоекономічного контракту, рахунку-проформи, інвойсу, пакувального листа, копії митної декларації країни відправлення, квитанції про оплату та документи, що підтверджує вартість перевезення товару. За результатами розгляду документів, Вінницькою митницею ухвалено рішення № UA401000/2024/000182/2 від 12.06.2024 року про коригування митної вартості товарів, де вказано, що митну вартість товару не може бути визначено за ціною договору, щодо товарів, які імпортуються, згідно ст. 58 МКУ, у зв`язку з тим, що під час контролю правильності визначення митної вартості товарів. Так, зауважено, що у документах, що підтверджують вартість перевезення вантажу відсутні відомості щодо страхування вантажу, як це передбачено умовами поставки FCA. Окрім того зауважено, що проміжний договір перевезення від 14.05.2024 року № 2248112 складено литовською мовою та не містить перекладу українською мовою, як це передбачено ст. 154 МК України. Також вказує на те, що в митній декларації країни відправлення від 07.06.2024 року № 24PL311050E009724 вартість відрізняється від задекларованої та вартості рахунку-фактури. Відтак, вартість імпортованого товару визначено за резервним методом. На підставі вказаного рішення відповідачем сформовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000770. Не погоджуючись з рішення про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної і вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Твердження відповідача про те, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності/неточності та не містять всіх відомостей, які документально підтверджують числове значення заявленої митної вартості товару безпідставними. Як є безпідставною і його вимога про надання декларантом додаткових документів згідно частинами 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, оскільки усі необхідні документи уже були в наявності в митного органу. Отже, декларантом було надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують задекларовану ціну товару, і у митниці не було об`єктивних підстав витребувати у позивача додаткові документи. Відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що за результатами виконання митних формальностей за МД встановлено, що надані документи, що відповідно до ч.2 ст.53 МКУ підтверджують заявлену митну вартість товарів, містять розбіжності, що слугувало підставою для застосування резервного методу для визначення митної вартості задекларованих позивачем товарів та прийняття з цього приводу оскаржуваних рішень. Під час винесення даного рішення про коригування митної вартості у митниці були усі законні підстави для виникнення обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості у вищенаведеному випадку. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як передбачено ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За визначеннями наведеними у пунктах 23 та 24 частини 1 статті 4 МК України митне оформлення- виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль-сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частини 1 та 2 статті 51 МК України). У частині 2 статті 52 МК України зазначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Частиною першою статті 53 МК України врегульовано, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено,-банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності-інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування,-страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною третьою статті 53 МК України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з положенням частини четвертої вказаної статті у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію). Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті забороняється (частина п`ята статті 53 МК України). Частиною першою статті 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 12.03.2019 у справі №820/8016/15 та від 26.11.2019 у справі №821/107/16. Статтею 57 Митного кодексу України унормовано, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Частинами другою та третьою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи. За приписами частин четвертої п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті-це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. При цьому, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.02.2019 у справі №816/1199/15-а, у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених ч.2 ст.55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Верховний Суд в постанові від 02 липня 2020 року у справі №804/2061/17 зауважив, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами. Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 826/3096/16 вказав, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Так, судом першої інстанції встановлено, що основними мотивами, які лягли в основу прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2024/000182/2 від 12.06.2024 року слугувало те, що на думку відповідача, у документах, які підтверджують вартість перевезення від 07.06.2024 року б/н та від 07.06.2024 року № DB 2502985, відсутні відомості про страхування, яке нібито передбачено умовами поставки FCA. Разом з тим, пунктом 6 контракту № 13/06/23 від 13.06.2023 визначено умови поставки FCA або DAP Інкотермс 2010. Згідно правил Інкотермс 2010 умови поставки FCA визначають обов`язок продавця за власний рахунок доставити товар у певне місце для здачі перевізнику. Також умови поставки FCA взагалі не передбачають відомостей про страхування товару з боку Покупця. Тому витрати на страхування обґрунтовано не включались до складу митної вартості, так як страхування вантажу не здійснювалось, що підтверджується довідкою експедитора б/н від 07.06.2024 року. Також відповідач вказав, що проміжний договір перевезення від 14.05.2024 № 2248112 складено литовською мовою та не містить перекладу українською мовою. Відповідно до ст. 254 Митного кодексу України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України в межах зовнішньоекономічних операцій, подаються митному органу українською мовою або офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна. З огляду на приєднання України до митного союзу Європейського Союзу на підставі Угоди про асоціацію від 27.06.2014 року (ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VІІ), офіційними мовами цього союзу є, зокрема, литовська та англійська відповідно до Постанови Ради ЄС від 15.04.1958 року. Крім того, судом встановлено, що позивач надав переклад англійською мовою договору перевезення №2248112 від 14.05.2024, щодо якого під час подальшого декларування відповідач не висловив жодних зауважень. Щодо доводів позивача про те, що митна декларація країни відправлення від 07.06.2024 № 24PL311050E009724 містить іншу вартість, ніж зазначено у поданій декларації та рахунку-фактурі, колегія суддів зазначає таке. Митна декларація країни відправлення відповідно до частини другої статті 53 МК України не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару. Водночас частина шоста статті 53 МК України дозволяє декларанту подавати її виключно за власною ініціативою. Надання копії експортної декларації на письмову вимогу митного органу можливе лише за наявності підстав, визначених частиною третьою статті 53 МК України, проте у цій справі відповідач не довів наявність таких підстав. Експортна декларація підтверджує лише факт митного оформлення товару у країні відправлення і не може ні підтверджувати, ні спростовувати числове значення заявленої митної вартості. Суд також звертає увагу, що експортна декларація заповнюється відправником або відповідним митним агентством і слугує, серед іншого, підставою для відшкодування ПДВ у країні експорту. Відтак твердження відповідача про розбіжності між ціною, зазначеною в експортній декларації, та рахунком-фактурою не може бути самостійною підставою для невизнання митної вартості, заявленої позивачем, оскільки такі документи не належать до обов`язкових відповідно до частини другої статті 53 МК України. Крім того, відповідно до графи 46 експортної декларації подані дані мають статистичний характер. Статистична декларація використовується для цілей обліку зовнішньої торгівлі і не впливає на розрахунок митних платежів, на відміну від фактичної декларації митної вартості. З огляду на наведене суд приходить до висновку, що відповідач не довів неповноту, неточність або недостатність поданих позивачем документів для визначення митної вартості товарів. Відповідно, застосування другорядних методів визначення митної вартості є безпідставним. При цьому припущення митного органу щодо ймовірної невідповідності документів або наявності розбіжностей, а також різниця між заявленою митною вартістю та даними щодо вартості ідентичних чи подібних товарів, не є достатніми підставами для висновку про недостовірність заявленої вартості чи незастосування основного методу за ціною договору. Суд також встановив порушення відповідачем вимог МК України щодо порядку вибору методу визначення митної вартості. Основний метод за ціною договору застосовується пріоритетно, а кожен наступний може використовуватися лише за неможливості застосування попереднього. Верховний Суд у постанові від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а підтвердив обов`язковість такого підходу. Оцінюючи правомірність застосування відповідачем резервного методу, колегія суддів зазначає, що рішення про коригування митної вартості згідно з частиною другою статті 55 МК України повинно містити: інформацію, яка викликала сумніви митного органу; джерела та розрахунки, що стали підставою для коригування; обґрунтування числових значень скоригованої вартості. У разі застосування резервного методу необхідно також детально зазначити коригування на обсяг партії, умови поставки, комерційні умови та інші релевантні фактори. Однак у спірному рішенні митний орган не навів порівняння характеристик оцінюваного товару з товарами, ціна яких взята за основу для коригування, що суперечить вимогам частини другої статті 55 МК України. До того ж судом встановлено, що такі товари не є аналогічними. Різниця між задекларованою вартістю та вартістю товарів, розмитнених у попередні періоди, сама по собі не є доказом порушення з боку декларанта і не може слугувати підставою для автоматичного коригування митної вартості відповідно до даних системи управління ризиками. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність рішення відповідача від 12.06.2024 № UA401000/2024/000182/2 щодо коригування митної вартості. Стосовно вимог позивача щодо скасування картки відмови № UA401020/2024/000770, слід зазначити, що відповідно до частини шостої статті 54 МК України відмова у прийнятті митної декларації можлива лише за наявності чітко визначених підстав, пов`язаних із недостовірністю заявлених даних або неправильністю визначення митної вартості. Оскільки на момент винесення оспорюваної картки такі підстави були відсутні, рішення відповідача є неправомірним. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не надано та матеріали справи не містять належних та достатніх аргументів та доказів з приводу того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, чи є недостатніми для визначення митної вартості товару за основним методом (ціною договору). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. VII. ВИСНОВКИ СУДУ Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.