Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/8399/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/8399/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 01 грудня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.02.2025 року №104050004856 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.01.1985 по 04.11.1985, з 02.01.1989 по 01.11.1995, з 15.11.1995 по 01.03.1996, з 05.03.1996 по 11.11.1998 та з 01.01.2003 по 31.12.2003 та призначити ОСОБА_1 з 03.11.2024 року пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 28.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058. Враховуючи принцип екстериторіальності, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянуло вказану заяву та прийняло рішення від 04.02.2025 №104050004856 про відмову в призначені пенсії за віком. Вказаним рішенням повідомлено про не зарахування згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1985: - період з 03.01.1985 по 04.11.1985, оскільки в записі про звільнення з роботи наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу про звільнення; - період з 02.01.1989 по 01.11.1995, оскільки в записі про звільнення дата наказу на звільнення (24.01.1996) не відповідає даті звільнення (01.11.19995); - періоди з 15.11.1995 по 01.03.1996 та з 05.03.1996 по 11.11.1998, оскільки записи про звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи; - період з 01.01.2003 по 31.12.2003, оскільки записи в трудової книжці не підтвердженні індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків). Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно- правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Так, згідно оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.02.2025 №104050004856 позивачу відмовлено в зарахуванні страхового стажу відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 11.11.1985: - період з 03.01.1985 по 04.11.1985, оскільки в записі про звільнення з роботи наявне виправлення в даті звільнення та в даті наказу про звільнення; - період з 02.01.1989 по 01.11.1995, оскільки в записі про звільнення дата наказу на звільнення (24.01.1996) не відповідає даті звільнення (01.11.19995); - періоди з 15.11.1995 по 01.03.1996 та з 05.03.1996 по 11.11.1998, оскільки записи про звільнення з роботи не засвідчено підписом відповідальної особи; - період з 01.01.2003 по 31.12.2003, оскільки записи в трудової книжці не підтвердженні індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (відсутня інформація про сплату внесків). Відтак, на думку Відповідача, у Позивача відсутній необхідний страховий стаж (від 21 до 31 року) для призначення йому пенсії за віком. Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974 року, чинної на час внесення запису про прийняття/звільнення позивача з роботи, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переводу на іншу роботу чи звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження). Згідно п. 4.7. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Недотримання правил ведення трудової книжки, якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17. У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку № 637, відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічна правова позиція Верховного Суду наведена в постанові від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а та у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі №307/541/17. Тобто, враховуючи встановлені обставини, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про незарахування вказаний вище період роботи, оскільки відповідачі не врахували ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, якою передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Щодо відмови зарахувати до трудового стажу Позивача періоди роботи за період з 01.01.2003 по 31.12.2003, суд зазначає наступне. Підставою неврахування вказаного періоду слугувало те, що в Реєстрі застрахованих загальнообов`язкового державного соціального страхування осіб Державного реєстру відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу. Згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV: - застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; - страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; - страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; - персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Згідно статтей 14, 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків є страхувальники (роботодавці), які зобов`язані сплачувати страхові внески за застрахованих осіб (працівників) до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Здійснення персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування врегульовано статтею 21 Закону №1058-IV. Як зазначено в частині другій цієї статті на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Частиною третьою статті 21 Закону №1058-IV визначено перелік відомостей, які повинна містити персональна електронна облікова картка застрахованої особи; та серед іншого, частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків. Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 6 розділу V Положення №10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається, зокрема, щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 до цього Положення. Так, додатком 4 до цього Положення затверджено форму довідки ОК-5 Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Нормами статті 106 Закону №1058-IV передбачена відповідальність страхувальників, серед іншого, за несплату або несвоєчасну сплату страхових внесків. Оцінюючи наведені вище обставини, суд враховує численну та усталену практику Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17, від 01.03.2021 у справі №423/757/17) при розгляді аналогічних спорів: касаційний суд неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює. Враховуючи наведені правові позиції Верховного Суду, суд оцінює як протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови зарахувати позивачу періоди роботи з 01.01.2003 по 31.12.2003, адже несплата страхувальником страхових внесків не повинна порушувати право позивача на соціальний захист. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.02.2025 року №104050004856 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та наявність підстав для його скасування, а тому правомірним є висновок суду про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивачу періоди роботи з 03.01.1985 по 04.11.1985, з 02.01.1989 по 01.11.1995, з 15.11.1995 по 01.03.1996, з 05.03.1996 по 11.11.1998 та з 01.01.2003 по 31.12.2003 та призначити пенсію за віком з 03.11.2024 року. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.