Постанова 4807 № 337/5660/24

Дата документу 01.12.2025 Справа № 337/5660/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 337/5660/24 Головуючий у І інстанції: Калугіна Г.Б. Провадження № 22-ц/807/632/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про часткове звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про часткове звільнення від сплати заборгованості зі сплати аліментів. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2016 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки, ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.08.2016 та до повноліття дитини. З метою примусового виконання вказаного рішення, під час спільного проживання сторін, ОСОБА_2 звернулася до Хортицького ВДВС, який після відкриття виконавчого провадження направив виконавчі документи за місцем роботи позивача - комбінат «Запоріжсталь» для примусового стягнення з нього аліментів. З моменту направлення виконавчих документів на примусове стягнення з ОСОБА_1 аліментів до квітня 2018 року, незважаючи на те, що сторони були у шлюбі, разом проживали, вели спільне господарство та мали спільний бюджет, а з огляду на розмір заробітної плати позивача - відповідач з донькою фактично повністю були на його утриманні, позивач систематично сплачував стягнуті аліменти, заборгованість на той момент була відсутня. У квітні 2018 року ОСОБА_1 вийшов на пенсію, та влаштувався на підробіток. У зв`язку з виходом позивача на пенсію, повернутий виконавчий лист про примусове стягнення з нього аліментів на утримання доньки повернутий відповідачу. За спільною домовленістю між сторонами, ОСОБА_2 не подавала виконавчого листа для примусового виконання до органів ВДВС, у зв`язку з тим, що вони продовжили проживати разом, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. З квітня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинили подружні відносини та спільне проживання, відповідач повторно подала виконавчий документ на примусове стягнення з позивача аліментів до Хортицького ВДВС, та після відкриття виконавчого провадження, на думку позивача, йому нарахована незаконна заборгованість зі сплати аліментів за період з квітня 2018 року до квітня 2021 року на загальну суму 90402,08 грн, тобто за той час, коли відповідач разом з донькою проживали разом з позивачем, та значною мірою перебували на його утриманні. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_3 просив суд звільнити його від часткової сплати заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що були призначені рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2016 за період з квітня 2018 року до квітня 2021 року в загальній сумі 90402,08 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2025 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції взяв за основу аргументи ОСОБА_2 , викладені нею у відзиві на позов, що за час поживання однією сім`єю у спірний період він не брав участі у побутових витратах сім`ї, однак жодного доказу на підтвердження зазначеного вона суду не надала. Суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 отримував неофіційний дохід та здійснював витрати. Також поза увагою суду залишився факт спільного проживання сторін у спірний період та утримання дитини позивачем у цей час, тому виплата аліментів за рішенням суду є повторною (подвійною) платою аліментів. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Тихоліза С.П. заперечує проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_5 , просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, даний спір за визначеними статтею 274 ЦПК України критеріями відноситься до категорії малозначних, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю підстав для задоволення позовних вимог внаслідок необґрунтованості та безпідставності позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що з 06.09.2008 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2021 (а.с.17). Під час перебування у шлюбі, у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Хортицьким відділом РАЦС Запорізького МУЮ (а.с.14). Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.10.2016 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.08.2016 та до повноліття дитини (а.с.15-16). У період з квітня 2018 року до квітня 2021 року сторони проживали разом. Вказану обставину сторони не заперечували. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23.06.2021 шлюб між сторонами розірвано (а.с.17). Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 від 27.07.2021(а.с. 18). ОСОБА_2 у спірний період була працевлаштованою, що підтверджується копією трудової книжки та розрахунковим листком за травень 2021 року (а.с. 35-37, 39). Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фуклєвої І. від 26.09.2024, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом № 2/337/1581/2016 від 06.10.2016, за період з 24.04.2018 до 26.09.2024 складає 63279,91 грн (а.с. 20-23). Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно із ч.8 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із частиною четвертою статті 155 СК Україниухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Положеннями СК Українивизначаються декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема, утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі (ст.ст. 180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо) (ст. 185 СК України). Відповідно до частини 1 статті 194 СК Україниаліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК Українирозмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Частиною 3 статті 12 ЗУ «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі. Згідно з ч. 2 ст. 197 СК Україниза позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі №381/1553/19-ц та у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №509/5304/20. У відповідності до ч. 4 ст. 273 ЦПК Україниякщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 рокусуд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 343/860/17, від 12 квітня 2022 року у справі №381/1553/19-ц). У п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі "Хант проти України" суд констатує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олссон проти Швеції" (№2) від 27.11.1992 року, Серія А, №250, статті 35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Постановою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19, якою залишено без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у звільненні від сплати аліментів, колегія суддів відхилила посилання заявника на те, що він з 2015 року до січня 2019 року проживав разом з відповідачем і брав активну участь у вихованні, належному матеріальному забезпеченні сина, що є обставиною, яка має істотне значення та є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, оскільки отримання аліментів на дитину одним із подружжя не залежить від того, перебувають батьки у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. При цьому виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст..ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 545/96/20, проживання платника аліментів і їх отримувача разом протягом періоду з 2014 року до листопада 2016 року, не є підставою для звільнення від аліментного зобов`язання перед неповнолітніми дітьми, оскільки стягувач аліментів, з ким проживають діти, має бути впевнена у стабільності матеріального утримання дітей, що захищається судовим рішенням. Колегія суддів погоджується з висновком районного суду, про те, що спільне проживання позивача разом із відповідачем та донькою однією сім`єю, не є безумовною підставою вважати, що таке проживання ґрунтувалося на інституті сім`ї та ОСОБА_1 надавав матеріальну допомогу дружині та дитині. Спільне проживання сторін після постановлення рішення не може бути підставою для звільнення від сплати аліментів, оскільки не скасовує та не звільняє від зобов`язання сплати аліментів на утримання дитини. Надані ОСОБА_1 докази не підтверджують факту виникнення у нього заборгованості у зв`язку з тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Таким чином, районний суд обґрунтовано дійшов висновку, про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 від сплати заборгованості за аліментами відповідно ч.2 ст.197 СК України. За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, показів свідків, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх часткове задоволення. Місцевий суд врахував усі обставини справи, що мають значення для справи, дослідивши надані позивачем докази, надавши їм правильну оцінку, зазначивши, що з наданих позивачем доказів не встановлено, що заборгованість виникла у зв`язку з тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 були предметом розгляду в суді першої інстанції, та спростовані в оскаржуваному рішенні. Твердження ОСОБА_1 про те, що у спірний період часу він брав участь у побутових витратах сім`ї, сплачував аліменти, є неспроможними, оскільки не підтверджені належними доказами. Суд першої інстанції правильно зауважив, що спільне проживання позивача разом із відповідачем та донькою не є безумовною підставою вважати, що таке проживання за своєю суттю ґрунтувалося на інституті сім`ї, а позивач надавав матеріальну допомогу дружині та дитині. Спільне проживання сторін, після постановлення рішення не може бути підставою для звільнення від сплати аліментів, оскільки не скасовує та не звільняє від зобов`язання сплати аліментів на утримання дитини. Відомості, що містяться в наданій позивачем копії виписки з картковому рахунку, відкритому у АТ «Приватбанк», за період 20.12.2018 до 28.04.2021 не підтверджують добровільного надання матеріальної допомоги дитині за цей період, оскільки цільове призначення платежів, зазначених у виписці, не дозволяє суду достеменно встановити сплату аліментів на утримання дитини. Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі і на те, що суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 утримував родину та дитину під час спільного проживання у період з квітня 2018 року до квітня 2021 року, а тому виплата аліментів за рішенням суду є повторною (подвійною) платою аліментів, оскільки саме по собі спільне проживання сторін не може бути підставою для звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, адже не скасовує та не звільняє від зобов`язання сплати аліментів на утримання дитини. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального й процесуального права на власний розсуд заявника, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Жодних інших доводів та доказів на їх підтвердження, що спростовують правильність висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів, тому її слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2025 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2025 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 грудня 2025 року. Головуючий: Судді: