Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/23043/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/23043/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 27 листопада 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в листопаді 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 27.09.2024 № 063550006429 про відмову в призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію із зниженням пенсійного віку на 6 років з 18.09.2024 року у відповідності до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зарахувавши до страхового стажу період проходження військової служби з 15.11.1988 по 01.12.1990 та період навчання з 26.04.1986 по 26.06.1987 - до періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 063550006429 від 27.09.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 18.09.2024 року - дати виникнення права на призначенням пенсії, зарахувавши період навчання з 26.04.1986 по 26.06.1987 року до періоду проживання або роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, а період проходження військової служби з 21.11.1988 по 29.11.1990 - до страхового стажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Підруддя Овруцького району Житомирської області. Зареєстроване місце проживання з 27.11.2018 у м.Овруч, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області 15.03.2002. Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Житомирською облдержадміністрацією 18.10.2002 року, позивач має статус особи, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Довідкою від 16.04.2024 № 2639, виданою Центром надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Овруцької міської ради підтверджено, що зареєстроване місце проживання позивача з 12.03.2003 по день складання такої довідки є м. Овруч, яке згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС. Відповідно до постанови КМ України № 807-ІХ від 17.07.2020 територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенського району Житомирської області. 20.09.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 27.09.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області прийняло рішення № 063550006429 про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку. У рішенні зазначено, що страховий стаж особи складає 31 рік 11 місяців 18 днів, вік заявника становить 54 роки. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 працювала (проживала) у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 04 місяці 9 днів. До уваги не взято період навчання в Овруцькій середній школі № 4 з 01.09.1977 по 26.06.1987 року, оскільки відсутні підтверджуючі документи про проживання заявника у населеному пункті за місцем навчання. Також за доданими документами не зараховано період проходження військової служби з 15.11.1988 по 01.12.1990 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 19.10.1987, оскільки відсутня дата видачі військового квитка. Не погоджуючись з такою відмовою органу Пенсійного фонду, позивач звернувся до суду з цим позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що наявність у позивача відповідного страхового стажу (31 рік 11 місяців 18 дні), необхідного для призначення пенсії, відповідачами не заперечується. Разом з тим, як вбачається з оскарженого рішення, відповідачем не враховано до загального страхового стажу позивача період проходження військової служби з 15.11.1988 по 01.12.1990, так як в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 19.10.1987 відсутня дата видачі військового квитка. Також до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання в Овруцькій середній школі № 4 з 01.09.1977 по 26.06.1987 , оскільки слід підтвердити факт проживання заявника в населеному пункті за місцем його навчання. Позивачем до позову долучено довідку виконавчого комітету Овруцької міської ради від 03.10.2024, відомості якої взяті з погосподарської книги с. Підруддя за 1986 2000 роки, на підтвердження його реєстрації в с. Підруддя Коростенського (Овруцького) району Житомирської області в період з 26.04.1986 по 16.02.1996, з 09.12.1996 по 02.11.1998. Зазначено, що відповідно до постанови КМ України № 807-ІХ від 17.07.2020 територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенського району Житомирської області. Довідкою виконавчого комітету Овруцької міської ради № 2639 від 16.09.2024 підтверджено, що за даними будинкової книги позивач зареєстрований та постійно проживає у АДРЕСА_1 , з 12.03.2022 по теперішній час. Щодо доводів відповідача в оскарженому рішенні про незарахування до періоду проживання чи роботи періоду навчання позивача з 26.04.1986 по 26.06.1987 в Овруцькій середній школі № 4, суд першої інстанції зазначив, що за висновками Верховного Суду (постанови від 19.09.2019 року у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 року у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 року у справі №500/551/23, від 11.11.2024 року у справі №460/19947/23) виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. Факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 16.02.1996, у який увійшов спірний період навчання позивача, підтверджено довідкою органу місцевого самоврядування від 03.10.2024, про що зазначалося вище. Не є спірною та обставина, що зазначений навчальний заклад розташований у місті Овруч, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Варто зауважити про незначну віддаленість с. Підруддя, в якому було зареєстроване місце проживання позивача у спірний період навчання, від міста Овруч, де він навчався. Стосовно зазначеної відповідачем в оскарженому рішенні підстави для відмови у призначенні пенсії як незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби з 15.11.1988 по 01.12.1990 з підстав відсутності у записах трудової книжки позивача НОМЕР_3 дати видачі військового квитка, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до запису 4 трудової книжки НОМЕР_4 позивач у період з 15.11.1988 по 01.12.1990 року проходив службу в лавах радянської армії, підстава військовий квиток НОМЕР_5 . Разом з тим, позивачем до позову додано копію дубліката військового квитка № НОМЕР_6 . З дубліката військового квитка вбачається, що межі періоду проходження позивачем військової служби в лавах радянської армії з 21.11.1988 по 29.11.1990. Невідповідність номерів військових квитків пояснюється тим, що вищеназваними нормативно-правовими актами не передбачено видачу дубліката військового квитка у разі його втрати, з чого випливає, що фактично військовозобов`язаному, призовнику або резервісту видається новий квиток, відповідно, з новим номером. Водночас, до нього вносяться відомості, наявні в органу, на військовому обліку в якому перебуває такий громадянин, та які підтверджені відповідними документами. З огляду на відсутність можливості порівняти відомості трудової книжки з відомостями військового квитка НОМЕР_5 , суд першої інстанції вважає підтвердженим період військової служби в лавах радянської армії з 21.11.1988 по 29.11.1990, який підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача. Підсумовуючи наведене вище, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для призначення пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку, як громадянину, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову в такому призначенні пенсії. Позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню. Стосовно вимоги зобов`язального характеру позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, враховуючи висновок суду щодо періоду проходження військової служби, який підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за призначенням пенсії звернувся 20.09.2024, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення особою такого віку. Таким чином, у позивача наявне право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з дня виникнення права на таке призначення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у позивачки права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог частини першої статті 55 Закону №796-XII. Згідно з положеннями статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання роботи, але не більше 6 років. - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993 або зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки/2роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання або на 1 рік за 3 роки, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років/ 5 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні. Вказані висновки відповідають позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 18.10.2002 серії НОМЕР_2 . Згідно з п.2, 3 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній станом на дату видачі позивачу посвідчення потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС) передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; Особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що згідно примітки до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986, а зменшення пенсійного віку застосовне, лише у випадку якщо особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року прожила або відпрацювала у цій зоні не менше 3 років (з моменту аварії). Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років». Тобто, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17. Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Також, як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки виконавчого комітету Овруцької міської ради від 03.10.2024, відомості якої взяті з погосподарської книги с. Підруддя за 1986 2000 роки, підтверджено реєстрацію позивача в с. Підруддя Коростенського (Овруцького) району Житомирської області в період з 26.04.1986 по 16.02.1996, з 09.12.1996 по 02.11.1998. Зазначено, що відповідно до постанови КМ України № 807-ІХ від 17.07.2020 територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенського району Житомирської області. Довідкою виконавчого комітету Овруцької міської ради № 2639 від 16.09.2024 підтверджено, що за даними будинкової книги позивач зареєстрований та постійно проживає у м. Овруч Коростенського (Овруцького) району Житомирської області, вул. Олексія Береста, буд. 15, з 12.03.2022 по теперішній час. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" від 23.07.1991 №106 с. Підруддя Коростенського (Овруцького) району Житомирської області відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Згідно до постанови КМ Української РСР від 23.07.1991 № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" (в редакції постанови КМ України №914 від 16.10.2008) м.Овруч Житомирської області відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення. Проте, згідно з довідкою Овруцького ліцею №4 від 17.09.2024 №14, позивач у період з 01.09.1977 по 26.06.1987 навчався в Овруцькій середній школі №4 (а.с.12), яка знаходиться в м.Овруч (довідка Овруцької міської ради від 16.09.2024 №2641 (а.с.14)). Верховний Суд у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 зазначив, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини). З урахуванням вказаного, матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з 26.04.1986 по 26.06.1987 перебував в межах зони гарантованого добровільного відселення. В період з 14.10.1987 по 01.11.1988 та з 06.03.1991 по 19.05.1991 позивач працював на Овруцькому приладобудівному заводі. В період з 15.11.1988 по 29.11.1990 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_7 та військовій частині НОМЕР_8 . Вказані військові частини не знаходяться в зонах гарантованого добровільного відселення. В період з 25.11.1991 по 24.03.1995 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_9 , яка знаходилась в АДРЕСА_1 , що відноситься до зони добровільного (гарантованого) відселення. Враховуючи вказане вище, колегія суддів зазначає: - позивач постійно проживав у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 31.07.1986 та відноситься до осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, які станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. До вказаного періоду можна віднести періоди з 26.04.1986 по 26.06.1987, з 14.10.1987 по 01.11.1988, з 06.03.1991 по 19.05.1991, з 25.11.1991 по 01.01.1993), що є понад три роки. Тобто, логічно, що до позивача має бути застосовано зменшення пенсійного віку особи, яка постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії по 31.07.1986 та відноситься до осіб, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, які станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання роботи, але не більше 6 років. А тому зменшення пенсійного віку позивача складає 6 років. Щодо не зарахування до страхового стажу період служби в армії з 15.11.1988 по 29.11.1990, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч.1 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"). Згідно з статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. В силу вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ, відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики № 259/34/5 від 08.06.2001, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника Згідно з п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Відповідно до підпункту "а" пункту 2.19. Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби. Відповідно до запису 4 трудової книжки НОМЕР_4 позивач у період з 15.11.1988 по 01.12.1990 проходив службу в лавах радянської армії, підстава військовий квиток НОМЕР_5 . Разом з тим, позивачем до позову додано копію дубліката військового квитка № НОМЕР_6 . З дубліката військового квитка вбачається, що межі періоду проходження позивачем військової служби в лавах радянської армії з 21.11.1988 по 29.11.1990. Отже, як вірно вказав суд першої інстанції період з 21.11.1988 по 29.11.1990 підлягає зарахуванню до стажу роботи позивача. В свою чергу, колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. З урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту прав позивача в межах даних правовідносин буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, з урахуванням висновків суду в межах даної постанови. Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суду з прав людини у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року). Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.