Постанова 4821 № 712/1507/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2025 року м. Черкаси Справа № 712/1507/25 Провадження № 22-ц/821/1841/25 категорія: 311010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Василенко Л. І., суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад», розглянув у порядку письмового провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, у складі: головуючого судді Токової С. Є., в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що 26.08.1999 він був прийнятий на роботу до ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» у відділ служби головного енергетика по спеціальності електромонтер по обслуговуванню підстанційного обладнання 6 розряду, працював електромонтером підстанційного обладнання (трансформаторні підстанції 10/0,4 КВ розподільча установка 10КВ РП-27) у відділі СГЕ проммайданчика № 3). Зазначає, що 03.01.2025 наказом № 11/К від 28.01.2025 його було звільнено з роботи згідно з п. 4 ст.40 КЗпП України. Вважає, що звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки листом від 17 січня 2025 року № 01-11/69 він повідомив адміністрацію про причину відсутності на роботі, вважаючи своє переведення на інше місце роботи незаконним, через істотну зміну умов праці, зміни трудових функції та режиму роботи. Вказує, що робота, яка виконувалась ним до переведення, істотно відрізняється від роботи на дільниці № 1 проммайданчика, тому його відсутність на роботі не може вважатись прогулом. Просить поновити його на посаді електромонтера по обслуговуванню підстанційного обладнання у відділі СГЕ проммайданчика № 3 в якості оперативного (чергового) персоналу. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5000 грн моральної шкоди. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, щов судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо порушення вимог ст. 32 КЗпП України, внаслідок чого мав місце факт його переведення на інше робоче місце без його згоди, у зв`язку з чим, невихід позивача на роботу в даному випадку відповідачем вірно визначено прогулом без поважних причин, а отже звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося на законних підстави, у зв`язку з чим відсутні підстави для поновлення його на роботі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення необґрунтованим, просив суд скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов. Апеляційну скаргу мотивує тим, що на підприємстві не було змін в організації виробництва і праці, а також оптимізації, як складено в наказі № 11 і розпорядженні №

16. Вважає, що безпідставне виведення із списку осіб маючих право ведення переговорів з диспетчером РЕМ - це не оптимізація, тому факт переміщення згідно зі ст. 32 КзПП України не знайшов свого підтвердження. Вказує, що судом не досліджені докази позивача по переведенню на інше місце роботи, які мають місце в позовній заяві та в запереченні на відзив. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2025 року залишити без змін. Вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою. Зазначає, що в матеріалах справи є належне фіксування факту відсутності ОСОБА_1 на роботі з 06.01.2025 по 10.01.2025, про що складено відповідні акти. Після переміщення ОСОБА_1 з промислового майданчика № 3 на промисловий майданчик № 1, змін у межах його спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, не відбулося. Наказ ТОВ НВК «Фотоприлад» від 26.12.2024 та розпорядження від 27.12.2024 № 16, які на думку скаржника є незаконними, позивачем не оскаржено. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій Згідно з трудовою книжкою, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до «Науково-виробничого комплексу «Фотоприлад» у службу головного енергетика (СГЕ) електромонтером по обслуговуванню електрообладнання по шостому розряду (наказ від 26.08.1999) (а.с. 77-78). 01.04.2011 змінена назва професії електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування 6 розряду (наказ № 556 к від 27.04.2011) (а.с 78). Згідно з наказом по підприємству № 511 від 26.12.2024 «Про оновлення списку осіб з правом ведення оперативних переговорів та виконання оперативних перемикань» Головному енергетику ОСОБА_2 наказано вивести зі списку осіб з правом ведення оперативних переговорів та виконання оперативних перемикань працівників служби головного енергетика ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 12). Відповідно до розпорядження ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» від 27 грудня 2024 року «Про організацію роботи персоналу промислових майданчиків № 1 та № 3, призначення по дільницям» електромонтера ОСОБА_1 виведено із графіка чергувань по РП -27 та зобов`язано приступити до роботи на дільницю промислового майданчика № НОМЕР_1 за встановленим графіком роботи Пн. Пт., 08:00 17:00, перерва 12:00 13:00 з 02.01.2025. Закріплено дільницю промисловий майданчик № НОМЕР_1 робочим місцем, зокрема електромонтера ОСОБА_1 (а.с. 11). ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці у період з 06.01.2025 по 10.01.2025, про що складені акти про відсутність на роботі (а.с. 44-48). Згідно пояснень наданих на лист від 14.01.2025 № 01-12/45 щодо відсутності на роботі з 06.01.2025 ОСОБА_1 директору ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад», відсутність його на роботі пов`язана з незаконним, на його думку, без його згоди переведенням на інше місце роботи з промислового майданчика № 3 на промисловий майданчик № 1 де, за його твердженням, робота вимагає іншої спеціальності (а.с. 34). ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» 28.01.2025 винесено наказ № 11-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади з 03 січня 2025 за прогул без поважних причин - п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с. 30). Наказом № 75 від 13 березня 2025 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 03 січня 2025 року на 28 січня 2025 року (а.с. 31).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Оскільки даний спір є трудовим, а колегією суддів не приймалося рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні), а копія судового рішення надсилатиметься у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам виходячи з наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір. Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (ч.1 та ч. 2 ст. 149 КЗпП України). Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Верховний Суд в постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3, п. 4, п. 7, п. 8 ч. 1 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Під час розгляду позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 20 червня 2024року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року в справі № 757/45015/20-ц та інших. Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня. Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника. Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана. Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті. Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 14 червня 2023 року в справі № 727/3770/21, від 28 квітня 2022 року в справі № 761/48981/19. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що з урахуванням вимог трудового законодавства в справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (від 25 червня 2024 року в справі № 500/4416/19 (провадження № 61-17112св23), від 08 травня 2024 року в справі № 401/1203/22 (провадження № 61-15594св23), від 23 січня 2018 року в справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) та ін.). До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника (постанови Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 569/21790/21, від 31 травня 2024 року в справі № 331/2748/21 та інші). За загальним правилом, визначеним ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін. Згідно із ч. 1, ч. 5 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). У ч. 1 - ч. 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Колегія суддів погоджується з висновком про законність звільнення відповідачем позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогули, з огляду на таке. Судом встановлено, що наказом по підприємству № 511 від 26.12.2024 «Про оновлення списку осіб з правом ведення оперативних переговорів та виконання оперативних перемикань» головному енергетику ОСОБА_2 наказано вивести зі списку осіб з правом ведення оперативних переговорів та виконання оперативних перемикань працівників служби головного енергетика ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомився, про що поставив свій підпис. Відповідно до розпорядження ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» від 27 грудня 2024 року «Про організацію роботи персоналу промислових майданчиків № 1 та № 3, призначення по дільницям» електромонтера ОСОБА_1 виведено із графіка чергувань по РП -27 та зобов`язано приступити до роботи на дільницю пром. м. № 1 за встановленим графіком роботи Пн. Пт., 08:00 17:00, перерва 12:00 13:00 з 02.01.2025. Із вказаного розпорядження вбачається, що позивач відмовився від підпису, про що засвідчено головним енергетиком ОСОБА_4 на самому розпорядженні та складено акт (а.с. 40, 42). Вказану обставину не заперечує і позивач. ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» було зафіксовано факт нез`явлення ОСОБА_1 на роботі, про що свідчать акти про відсутність його на робочому місці у період з 06.01.2025 по 10.01.2025. Вказаної обставини також не заперечує позивач по справі. Разом з тим, основним доводом позивача на підтвердження того, що він перебував у вимушеному прогулі, було те, що роботодавець незаконно перевів його на інше місце роботи з проммайданчика № 3 на проммайданчик №1 з проявом дискримінації у сфері праці, про що 17.01.2025 ним надано роботодавцю письмові пояснення. Відповідно до ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Частиною 3 ст. 32 КЗпП України визначено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених ч. 3 ст. 32 та ст. 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Разом з тим, не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або обладнанні у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Роботодавець не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я. З наданих сторонами доказів не вбачається, що на позивача покладено певні обов`язки поза межами спеціальності та кваліфікації при переміщенні його з дільниці промислового майданчика № 3 на дільницю промислового майданчика № 1, змін в оплаті праці, графіку роботи тощо. Зокрема із наказу № 511 від 26.12.2024 «Про оновлення списку осіб з правом ведення оперативних переговорів та виконання оперативних перемикань» та розпорядження № 16 від 27 грудня 2024 року «Про організацію роботи персоналу промислових майданчиків № 1 та № 3, призначення по дільницям» вбачається, що для позивача відбулася зміна промислового майданчика, тобто зміна робочого місця на тому ж підприємстві. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що завдання та обов`язки позивача по справі визначені Робочою інструкцією електромонтера з ремонту і обслуговування електроустаткування 6 розряду Служби Головного енергетика, затвердженої 28.09.2022 директором Товариства та з якою позивач ознайомився 30.09.2022 та мав виконувати визначені нею обов`язки в межах своєї спеціальності. Тому, враховуючи, що у ОСОБА_1 відсутні поважні причини відсутності на робочому місці, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про законність його звільнення із ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» від 27 грудня 2024 року на підставі п. 4 ст. 40 КзПП України. На підставі викладеного, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з`ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об`єктивний склад, права та обов`язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду. Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Текст постанови складено 24 листопада 2025 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. В. Карпенко О. М. Новіков