Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 753/15870/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 753/15870/25 Головуючий у 1 інстанції: Шаповалова К.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю. За участю секретаря Данилюк Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до головного спеціаліста інспектора з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Купчик М.О., Департаменту територіального контролю місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до головного спеціаліста інспектора з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Купчик М.О., Департаменту територіального контролю місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії 2КІ № 0001519383 від 14.07.2025. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року позовну заяву задоволено. Скасовано постанову серія 2КІ № 0001519383 від 14 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 700 грн. Закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 152-1 КУпАП. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що інспектор під час винесення оскаржуваної постанови не знав і об`єктивно не міг знати про наявність у відповідальної особи права на пільгу, оскільки, КУпАП не передбачено у інспектора обов`язку перевірки таких відомостей щодо відповідальної особи (позивача). Також, апелянт зазначає, що єдиним, у випадку позивача, способом ідентифікувати транспортний засіб, як такий, власник якого наділений пільгами щодо оплати паркування - це підтвердження статусу «Захисник» у додатку «Київ Цифровий», або розміщення під склом автомобіля на видному місці документу, що свідчить про наявність пільги. Крім того, на переконання апелянта, позивач здійснив паркування поза межами зарезервованих спеціальних місць для паркування, тобто, він добровільно не скористався своїм правом на пільгу, а тому його права діями інспектора не порушені. 07 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 08 жовтня 2025 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу. 13 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, головним спеціалістом інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю місті Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Купчик М.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 2КІ № 0001519383 від 14 липня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 152-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 700,00 грн. Відповідно до оскаржуваної постанови, відповідальна особа залишила транспортний засіб на майданчику платного паркування на вул. Жилянській, 120-116 (навпроти) в м. Києві 14 липня 2025 року о 13:23 год без оплати паркування. Не погоджуючись із даною постановою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про затвердження Положення про Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 19 листопада 2018 року № 2089, зокрема затверджено Положення про Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Положення № 2089). Згідно з розділом 7 Положенням № 2089 у структурі Департаменту утворюється управління (інспекція) з паркування, положення про яке затверджується наказом директора Департаменту. У складі управління (інспекції) з паркування Департаменту діють інспектори з паркування. Інспектори з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту для виконання покладених на них завдань мають право: - здійснювати фіксацію порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів у режимі фотозйомки, відеозапису; - розглядати справи про адміністративні правопорушення, на розгляд яких їх уповноважено; - складати протоколи про адміністративні правопорушення, виносити постанови про накладання адміністративних стягнень; - накладати адміністративні стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису); - розміщувати на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про накладання адміністративних стягнень або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності; - складати акт огляду та тимчасового затримання транспортних засобів; - здійснювати тимчасове затримання транспортних засобів шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку; - мають інші права, визначені законом. Отже, притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, складення та прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення законодавства у сфері паркування міста Києва є складовою частиною виконання посадовою особою Інспекції з паркування своїх обов`язків, передбачених Положенням № 2089. Відповідно до частини 3 статті 219 КУпАП, від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування. Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та ін. Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Дорожній знак 5.43 Правил дорожнього руху "Зона стоянки" - позначає початок зони, де дозволено стоянку на проїзній частині або вздовж проїзної частини за умов, що зазначаються на знаку або додаткових табличках під ним. Табличка 7.14 - "Платні послуги" - застосовується із знаками 5.42.1, 5.42.2 або 5.43 для позначення місць, майданчиків або зони стоянки транспортних засобів, на яких беруть плату за паркування, а також із знаками 6.6, 6.11 і 6.21, де послуги надаються тільки за платній основі. Відповідно до п. 30 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342 (далі - Правилат№ 1342), під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування згідно з тарифом, установленим виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Отже, Правилами № 1342 передбачені повноваження виконавчих органів міських рад визначати особливості оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування. Пунктом 26 Правил № 1342 визначено, що користувач зобов`язаний: - поставити транспортний засіб на місце для паркування відповідно до дорожньої розмітки та дорожніх знаків, а також з дотриманням вимог цих Правил і Правил дорожнього руху; - сплатити вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування; - розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки; - після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено. Частина 1 статті 152-1 КУпАП передбачає, що порушення правил паркування транспортних засобів, у тому числі несплата вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування за кожну добу користування, - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості однієї години послуги з користування тим майданчиком для платного паркування транспортних засобів, на якому знаходиться транспортний засіб у момент порушення. У примітці до вказаної статті 152-1 КУпАП роз`яснено, що положення частини першої цієї статті не застосовується у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Відповідно до пункту 17.11.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 (далі - Правила № 1051/1051), правом безкоштовного паркування користуються: - спеціальний автотранспорт із службовими державними номерними знаками під час виконання прямих службових обов`язків у зоні місць для платного паркування (прокуратури, МВС, СБУ, пожежної охорони, швидкої допомоги, аварійний спецавтотранспорт міських комунальних служб тощо); - особи з інвалідністю внаслідок війни та прирівняні до них особи з інвалідністю з дитинства, та особи з інвалідністю внаслідок загального захворювання; - ветерани Великої Вітчизняної війни та інших локальних воєн; - громадські організації осіб з інвалідністю, підприємства, установи, організації, які провадять діяльність у сфері соціального захисту населення, що є власниками транспортних засобів і перевозять осіб з інвалідністю; - особи, що мають статус учасника бойових дій і прирівняних до них, а також члени сімей загиблих (померлих) осіб (виключивши звідти: "що мали статус учасника бойових дій"), які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим у 2015 році. Таким чином, позивач належить до кола осіб, які мають право на безкоштовне паркування згідно з положеннями Правил благоустрою № 1051/1051. Разом з тим, апелянт зазначає, що інспектор під час винесення оскаржуваної постанови не знав і об`єктивно не міг знати про наявність у відповідальної особи права на пільгу, оскільки, КУпАП не передбачено у інспектора обов`язку перевірки таких відомостей щодо відповідальної особи (позивача). При цьому, апелянт вказує, що єдиним, у випадку позивача, способом ідентифікувати транспортний засіб, як такий, власник якого наділений пільгами щодо оплати паркування - це підтвердження статусу «Захисник» у додатку «Київ Цифровий», або розміщення під склом автомобіля на видному місці документу, що свідчить про наявність пільги. З даного приводу, слід зазначити наступне. Колегія суддів звертає увагу, що будь-якими нормативно-правовими актами не передбачено розміщення в автомобілі копії документів, які надають право позивачу скористатись безкоштовним паркуванням (копії посвідчення учасника бойових дій). Водночас, використання для початку паркування і оплати за паркування лише в додатку «Київ Цифровий», без можливості в інший спосіб реалізувати право на паркування і спосіб реалізувати право на безоплатне паркування, є звуження прав громадян, які не є користувачами електронного додатку. Таким чином, неналежне встановлення порядку користування пільгою не може позбавляти особу права на її використання. Колегія суддів вважає необхідним також врахувати висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 04.07.2024 у справі «Кривченко та Олійник проти України», відповідно до яких право заявника не може бути залежним від обміну інформацією між органами державної влади, таким чином практично унеможлививши отримання заявником належного йому перерахунку пенсії та не врахувавши суті його вимог. У контексті означеного судова колегія наголошує на тому, що відсутність у суб`єкта владних повноважень доступу до реєстрів, з яких можна встановити наявність в особи статусу учасника бойових дій або будь яких інших пільг щодо оплати паркування, тобто порушення обміну інформацією між органами державної влади, не може позбавляти позивача права на безоплатне паркування, що гарантоване йому законодавством та слугувати підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Поряд з цим, колегія суддів вважає необхідним особливо закцентувати увагу на тому, що за змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019]. Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у Рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Як наголошував Верховний Суд у постанові від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22, усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов`язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров`я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов`язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що Київська міська рада, встановивши пільги щодо безоплатного паркування для певної категорії осіб (зокрема для учасників бойових дій) не вправі в особі Департаменту транспортної інфраструктури її виконавчого органу притягати таких осіб до відповідальності за правопорушення, пов`язані із реалізацією встановлених пільг, оскільки, це свідчитиме про грубе порушення принципу належного урядування. Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лелас проти Хорватії", держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Крім того, у справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152-1 КУпАП. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КУпАП, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Враховуючи вищезазначене, судом першої інстанції обґрунтовано скасовано постанову серія 2КІ № 0001519383 від 14 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 152-1 КУпАП та закрито провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кузьмишна О.М. Ключкович В.Ю.