Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18459/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18459/19 Суддя (судді) першої інстанції: Боженко Наталія Василівна ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВЕРІС" про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови,- В С Т А Н О В И В : Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Київська митниця звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу. Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку. Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники. З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що 19 квітня 2019 року позивачем подано відповідачу митну декларацію UA00030/2019/401260 щодо товару: Легковий транспортний засіб бувший у використанні, екологічний стандарт євро 3, марка автомобіля CITROEN, модель автомобіля С5. Митну вартість при цьому визначено як 500,00 Євро, а розмір митних платежів 51860,22 грн. 22 квітня 2019 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, що є предметом оскарження. Цим рішенням змінено митну вартість товару з 500,00 євро на 2901,00 євро. Також відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, що є предметом оскарження. В зв`язку з цим позивачем подано митну декларацію UA00030/2019/401453, згідно якої розмір митних платежів склав 74883,42 грн. Прийняттю вказаних рішень відповідача передувала процедура консультацій, у ході якої позивач відмовився надавати додаткові документи і просив завершити митне оформлення. Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За ст. 49 Митного кодексу України Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з ч. 1 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 ст. 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Частинами 1-3 ст. 53 Митного кодексу України передбачено, що У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з ч. 1, 3-7 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1-3 ст. 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. нь частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов`язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. Розрахунки згідно із цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів. Відповідно до ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів: 1) заявлений митний режим, тип декларації та відомості про особливості переміщення; 2) відомості про декларанта, уповноважену особу, яка склала декларацію, відправника, одержувача, перевізника товарів і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), а в разі якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) укладено на підставі посередницького договору, - також про іншу, крім сторони зовнішньоекономічного договору (контракту), сторону такого посередницького договору; 3) відомості про найменування країн відправлення та призначення; 4) відомості про транспортні засоби комерційного призначення, що використовуються для міжнародного перевезення товарів та/або їх перевезення митною територією України під митним контролем, та контейнери; 5) відомості про товари: а) найменування; б) звичайний торговельний опис, що дає змогу ідентифікувати та класифікувати товар; в) торговельна марка та виробник товарів (за наявності у товаросупровідних та комерційних документах); г) код товару згідно з УКТ ЗЕД; ґ) найменування країни походження товарів (за наявності); д) опис упаковки (кількість, вид); е) кількість у кілограмах (вага брутто та вага нетто) та інших одиницях виміру; є) фактурна вартість товарів; ж) митна вартість товарів та метод її визначення; з) відомості про уповноважені банки декларанта; и) статистична вартість товарів; 6) відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати: а) ставки митних платежів; б) застосування пільг зі сплати митних платежів; в) суми митних платежів; г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3-1 цього Кодексу; ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів; д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати); 7) відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), та його основні умови; 8) відомості, що підтверджують дотримання встановлених законодавством заборон та обмежень щодо переміщення товарів через митний кордон України; 9) відомості про документи, передбачені частиною третьою статті 335 цього Кодексу; 10) довідковий номер декларації (за бажанням декларанта). Згідно з ч. 1-3 ст. 335 Митного кодексу України Під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають органу доходів і зборів в паперовій або електронній формі такі документи та відомості: 1) при перевезенні автомобільним транспортом: а) документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність); б) транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні); в) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); г) комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів; ґ) відомості про кількість вантажних місць та вид упаковки; д) найменування товарів; е) вага брутто товарів (у кілограмах) або об`єм товарів (у метрах кубічних), крім великогабаритних вантажів; 2) при перевезенні водним транспортом: а) генеральна декларація, що містить, зокрема, найменування та опис судна, відомості про його реєстрацію та національну належність, прізвище капітана, прізвище та адресу суднового агента; б) декларація про вантаж, яка містить, зокрема, відомості про найменування портів відправки, портів заходу судна, завантаження та вивантаження товарів, першого порту відправки товарів, порту вивантаження товарів, що залишаються на борту, перелік коносаментів або інших документів, що підтверджують наявність та зміст договору морського (річкового) перевезення, кількість вантажних місць товару, опис та вид упаковки товарів, які підлягають вивантаженню у даному порту; в) декларація про припаси (суднові припаси), яка містить, зокрема, відомості про найменування суднових припасів, що є в наявності на судні, та їх кількість; г) декларація про особисті речі екіпажу судна; ґ) суднова роль, що містить відомості про кількість і склад членів екіпажу під час прибуття і відправлення судна, зокрема, прізвища, імена, громадянство, звання або посаду, дату і місце народження, вид і номер документа, що посвідчує особу; д) список пасажирів, що містить відомості про пасажирів під час прибуття і відправлення судна, зокрема, кількість пасажирів на судні, прізвища, імена, громадянство, дату і місце народження, порти посадки і висадки; е) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); є) транспортні (перевізні) документи на товари (за наявності), які містять, зокрема, відомості про загальну кількість товарів, кількість вантажних місць, найменування товарів, вид упаковки; ж) комерційні документи (за наявності) на товари та відомості про розміщення товарів на борту судна; з) відомості про наявність (відсутність) на борту судна товарів, ввезення яких на митну територію України заборонено або обмежено, включаючи валютні цінності, наявні у членів екіпажу, лікарські засоби, до складу яких входять наркотичні, сильнодіючі засоби, психотропні та отруйні речовини; и) відомості про наявність (відсутність) на борту судна небезпечних товарів, зброї, боєприпасів; 3) при перевезенні повітряним транспортом: а) стандартний документ перевізника, передбачений укладеними відповідно до закону міжнародними договорами в галузі цивільної авіації (генеральна декларація); б) документи, що містять відомості про товари, які перевозяться на борту (вантажні відомості, авіаційні вантажні накладні); в) документ, що містить відомості про припаси (бортові припаси) та про кількість припасів (бортових припасів), завантажених на борт судна та вивантажених з нього; г) транспортні (перевізні) документи; ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться; д) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); е) відомості про знаки національної належності та реєстраційні знаки судна, номер рейсу, маршрут польоту, пункт вильоту та пункт прибуття судна; є) відомості про найменування підприємства (організації, установи), що експлуатує судно, та кількість членів екіпажу; ж) список пасажирів із зазначенням їх кількості на судні, прізвищ та ініціалів, пунктів посадки та висадки; відомості щодо багажу пасажирів (пасажирська відомість); з) найменування товарів, номери вантажних накладних, кількість місць за кожною накладною, пунктів завантаження та пунктів вивантаження товарів; и) відомості про наявність (відсутність) на борту судна товарів, ввезення яких на митну територію України заборонено або обмежено, включаючи валютні цінності, наявні у членів екіпажу, лікарські засоби, до складу яких входять наркотичні, сильнодіючі засоби, психотропні та отруйні речовини; і) відомості про наявність (відсутність) на борту судна небезпечних товарів, зброї, боєприпасів; 4) при перевезенні залізничним транспортом: а) транспортні (перевізні) документи; б) передатну відомість на залізничний рухомий склад; в) документ, що засвідчує наявність припасів (за наявності припасів); г) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності); ґ) комерційні документи (за наявності їх у перевізника) на товари, що перевозяться; 5) при переміщенні трубопровідним транспортом та лініями електропередачі: а) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами; б) акт прийому-передачі товарів або довідка, що підтверджує кількість товарів; в) комерційні та супровідні документи (за наявності їх у власника трубопровідного транспорту, лінії електропередачі) на товари, що переміщуються через митний кордон України, а на момент митного оформлення - рахунок-фактуру; г) найменування та адреса відправника товарів; ґ) найменування та адреса отримувача товарів; д) документи (дозволи, сертифікати), що підтверджують показники товару. Незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим. Якщо цим Кодексом та іншими законами України передбачено надання таких документів (відомостей) органам доходів і зборів державними органами, установами та організаціями, уповноваженими на здійснення дозвільних або контрольних функцій щодо переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, у формі електронних документів, засвідчених електронним цифровим підписом, через єдиний державний інформаційний веб-портал "Єдине вікно для міжнародної торгівлі", органам доходів і зборів забороняється вимагати надання таких документів (відомостей) декларантом, уповноваженою ним особою, перевізником чи іншою заінтересованою особою. Разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості про: 1) документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами; 3) транспортні (перевізні) документи; 4) комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію; 5) у разі необхідності - документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 6) документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв`язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень); 7) у випадках, передбачених цим Кодексом, - документи, що підтверджують країну походження товару; 8) у разі необхідності - документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів; 9) у разі необхідності - документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму; 10) у разі необхідності - документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів; 11) у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу. Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне. Слід зазначити, що позивачем митну вартість визначено за основним методом (за ціною договору), в той час як згідно змісту спірного рішення відповідач скоригував митну вартість резервним методом. Обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Не надання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації. Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 Митного кодексу України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість. При перевірці судом у разі оскарження декларантом рішення про коригування митної вартості підлягають встановленню обставини та відомості, щодо яких у митного органу виникли сумніви, обґрунтованість причин та підстав витребовування додаткових документів, неможливості визначення митної вартості за обраним декларантом методом та поданими й додатково витребовуваними документами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №300/784/24. Відповідач висунув до митної вартості позивача наступні зауваження, яким почергово надається оцінка суду. 1) декларантом не подано відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару і підтверджують вартість оцінюваного транспортного засобу та містять реквізити, необхідні для ідентифікації такого транспортного засобу. Позивачем надано інвойс серії ІТС №0013665, згідно якого продавцем виставлено позивачу до оплати за відповідний автомобіль 500,00 євро. Тотожність автомобіля визначена згідно номеру кузова, який також вказано в інвойсі. Інвойс належить до основних документів, згідно яких визначається митна вартість товару (п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України). Згідно картки відмови, яка є предметом оскарження, платіжні документи не надавались. Згідно рішення, яке є предметом оскарження, позивач в ході консультацій відмовився надавати додаткові документи. Така заява позивача наявна в матеріалах справи. Отже, відповідач безпідставно вимагав надати платіжні документи, оскільки їх надання можливе в разі, якщо рахунок оплачено. За відсутності відомостей про оплату відповідач не позбавлений можливості визначити митну вартість товару на підставі інших наявних документів. Більш того, сам відповідач у відзиві вказав, що позивачем додатково було подано товарний чек на суму 500,00 євро, однак ця обставина взагалі не врахована у рішенні, яке є предметом оскарження. В свою чергу надання товарного чеку разом з відзивом засвідчує, що відповідач мав у своєму розпорядженні відповідний доказ, однак результат його оцінки в спірному рішенні відсутній, що свідчить про неповноту такого рішення. Зважаючи на виклад відзиву, в якому відповідач виділяє таку властивість платіжного документу як його видавник (саме банківський платіжний документ), суд звертає увагу на те, що системне тлумачення ч. 6 ст. 53 та п. 1 ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України свідчить про те, що відповідач зобов`язаний визначати митну вартість товару з урахуванням змісту усіх наданих позивачем документів. В свою чергу відповідач фактично проігнорував цей документ, його оцінка не здійснена. Сам відповідач не вказав підстав неможливості визначення митної вартості товару без відповідної інформації. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим. 2) декларантом не подано відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України транспортні документи, що містять відомості про вартість перевезення (фрахту) оцінюваних товарів до моменту перетинання ними митного кордону України. 3) декларантом не надано всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару (витрати на перевезення (фрахту) оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України), та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари. Відповідачем не обґрунтовано існування транспортних документів та витрат на перевезення як таких, що свідчить про поверхневий підхід до перевірки заявленої митної вартості, в т.ч. без урахування природи імпортованого товару, який придатний до забезпечення власного переміщення. Відповідачем не вказано виходячи з яких обставин ним зроблено припущення про обов`язкове існування затребуваних документів. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим. 4) декларантом до митного оформлення подано спеціалізоване видання Schwacke (Basis SuperSchwacke 04/2019) від 19.04.2019 року №161869/29888383, в якому зазначена інформація щодо вартості автомобіля CITROEN C5, номер кузова є тотожним 2901,00 євро, тоді як відповідно до інвойсу від 16.04.2019 року вартість транспортного засобу становить 500,00 євро. В матеріалах справи наявні інвойс та товарний чек, в яких узгоджується вартість відповідного автомобіля. В матеріалах справи також наявне видання, на яке посилається відповідач та неофіційний переклад, що надав сам відповідач. В ньому вказано, що мінімальна ціна складає 2399,00 євро, максимальна ціна складає 3499,00 євро, середня ціна 2901,38 євро. Тобто, відповідач визначив митну вартість товару відповідно до його середньої ціни. Слід наголосити на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8). Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі № 9901/459/21. Колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції та визнає обраний відповідачем спосіб правозастосування необґрунтованим. Так, сам факт розбіжності мінімальної та максимальної ціни товару свідчить, що він має параметри, які зумовлюють таку різницю. Такими параметрами є як об`єктивні (стан транспортного засобу, який не вказано в критеріях пошуку, наприклад, наявність ушкоджень та їх ступінь, наявність додаткового обладнання), так і суб`єктивні (вплив ставлення продавця на ціну, наприклад, шляхом зменшення ціни для пришвидшення продажу). За наявних обставин визначення митної вартості як середньої ціни ринку, без врахування принаймні усіх базових критеріїв, які впливають на таку ціну, свідчить про необґрунтованість прийнятого рішення. Таким чином, відповідач не лише безпідставно не врахував надані позивачем документи щодо визначення митної вартості (інвойс та платіжний документ), а й застосував для визначення митної вартості неналежне джерело відомостей про ціну товару. Отже, це зауваження відповідача є необґрунтованим. Таким чином, усі зауваження відповідача до поданої митної декларації були необґрунтованими, що свідчить про протиправність спірного рішення про коригування митної вартості. Подібне правозастосування здійснене і Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05.05.2020 року у справі №340/2281/19 Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на відсутність перекладу документів є безпідставним, оскільки вимога про його надання не міститься у спірному рішенні та не підтверджена матеріалами справи. Водночас сам відповідач користувався неофіційним перекладом цих документів, зокрема при визначенні митної вартості. Відповідно до ст. 254 МК України переклад документів подається лише за наявності відповідної вимоги митного органу. Митний орган має право перевіряти правильність визначення митної вартості, але виключно у межах закону. Витребування додаткових документів допускається лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих відомостей, які повинні бути чітко зазначені із вказівкою причин таких сумнівів та документів, необхідних для їх усунення. Вимога про подання всіх документів, передбачених ст. 53 МК України, є неправомірною. Ненадання окремих документів може бути підставою для зміни методу визначення митної вартості лише тоді, коли подані матеріали не усувають сумнівів у її достовірності, що має бути належно доведено митницею. Колегія суддів зауважує, що саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 року у справі №815/3451/16, від 12.06.2020 року у справі №826/4434/16, від 10.10.2019 року у справі №809/1469/16, від 13.01.2022 року у справі № 1.380.2019.005307. Окремо колегія суддів зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05.12.2022 року по справі №820/3939/16. Колегія суддів зазначає, що наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар повинна бути доведена відповідачем, який з посиланням на існування таких недоліків прийняв рішення, що є предметом оскарження. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.01.2018 року по справі №К/9901/3440/18. Наведені раніше положення Митного кодексу України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника. В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 року по справі №815/6827/17. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 05.03.2019 року по справі № 815/5791/17. Системний аналіз наведених раніше правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 17.01.2023 року по справі №0440/5532/18. Колегія суддів також зауважує, що тільки в разі доведення митним органом того, що подані декларантом документи були недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликали сумнів у достовірності наданої інформації, може бути реалізовано його повноваження щодо витребування документів. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.03.2019 року по справі №809/278/17. В свою чергу відповідачем витребувано документи, які не належать до основних документів, що підтверджують митну вартість товару. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі №821/101/18. При цьому відповідач діяв необґрунтовано при витребуванні зазначених ним документів за наявності документів, що були надані йому позивачем, зокрема, чеку та інвойсу. Отже, відповідач діяв протиправно при прийнятті рішення, яке є предметом оскарження, з посиланням на те, що позивачем не надано витребувані відповідачем документи, оскільки відповідачем не доведено підстави та необхідність у їх витребуванні. Щодо методу коригування митної вартості, обраного відповідачем. Факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 29.01.2019 року по справі №815/6827/17. При цьому рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.12.2020 року по справі №160/5853/19. Колегія суддів підкреслює, що неналежне визначення вже самим митним органом митної вартості товару є самостійною та окремою підставою для скасування спірного рішення. Адже помилка декларанта, якщо припустити її існування, не дає підстав суб`єкту владних повноважень діяти свавільно. Дії останнього все ще перебувають у площині наявного нормативно-правового регулювання, а тому мають відповідати відповідним положенням законодавства. В даній справі відповідачем не обґрунтовано належним чином визначену ним митну вартість відповідного автомобіля, в тому числі за відсутності посилання на митні декларації. Наведене також вказує на необґрунтованість та протиправність рішення, які є предметом оскарження. Колегія суддів зазначає, що зміст спірного рішення відповідача, які є індивідуально-правовими актами, оскільки породжують права і обов`язки для позивача, має відповідати вимогам, визначеним статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Обґрунтованість, в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує Закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. У рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Враховуючи вищевикладене, колегія суду підтримує висновоки суду першої інстанції, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів прийнято без урахування усіх обставин та без дотримання норм чинного законодавства, що вказує на його протиправність, в зв`язку з чим воно підлягає скасуванню. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно. Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.