Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/31526/23

Справа № 127/31526/23 Провадження № 22-ц/801/1751/2025 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 рокуСправа № 127/31526/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Вінницької міської ради, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником адвокатом Яворським Сергієм Станіславовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 08 травня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Медяною Ю.В., дата складання повного тексту судового рішення не відома, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позов мотивований тим, що позивач є співвласником будинку АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками даного будинку є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . За вказаним будинком закріплено земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 0510100000:02:055:0142. Позивач неодноразово звертався до відповідачів з метою встановлення порядку користування земельною ділянкою, проте вони не виявляли бажання встановити такий порядок, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. За таких обставин, позивач просив суд встановити порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 0510100000:02:055:0142, між співвласниками будинковолодіння, відповідно до їх часток у праві власності на будинковолодіння, згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи та стягнути з відповідачів судові витрати. 17.07.2024 року заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою задоволено. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 0510100000:02:055:0142, між співвласниками будинковолодіння, відповідно до варіанту № 4 (додаток № 4) висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року № 748, згідно з яким: ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 226 кв.м., позначеною блакитним кольором; ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 227 кв.м., позначеною зеленим кольором; ОСОБА_5 користується земельною ділянкою площею 221 кв.м., позначеною помаранчевим кольором; ОСОБА_4 користується земельною ділянкою площею 212 кв.м., позначеною рожевим кольором; ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно користуються земельною ділянкою площею 48 кв.м., позначеною синім кольором; ОСОБА_2 та ОСОБА_5 спільно користуються земельною ділянкою площею 10 кв.м., позначеною сірим кольором; ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спільно користуються земельною ділянкою площею 56 кв.м., позначеною жовтим кольором. Здійснено розподіл судових витрат. 11.02.2025 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області задоволено заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення та скасовано заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.07.2024 року. Справу призначено до судового розгляду. 08.05.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Встановлено порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 0510100000:02:055:0142, між співвласниками будинковолодіння, відповідно до варіанту № 1 (додаток № 1) висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року № 748, згідно з яким: - ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 221 кв.м., позначеною блакитним кольором; - ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 263 кв.м., позначеною зеленим кольором; - ОСОБА_3 користується земельною ділянкою площею 248 кв.м., позначеною помаранчевим кольором; - ОСОБА_4 користується земельною ділянкою площею 155 кв.м., позначеною рожевим кольором; - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно користуються земельною ділянкою площею 52 кв.м., позначеною синім кольором; - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно користуються земельною ділянкою площею 6 кв.м., позначеною сірим кольором; - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 спільно користуються земельною ділянкою площею 55 кв.м., позначеною жовтим кольором. Також здійснено розподіл судових витрат. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_2 , через свого представника адвоката Яворського С.С. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги адвокат Яворський С.С., зокрема, вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла співвласник будинковолодіння ОСОБА_4 . Натомість, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції наведеного не врахував та, на думку скаржника, дійшов помилкового висновку, що іншим співвласником будинковолодіння є ОСОБА_4 та безпідставно вирішив позовні вимоги до померлої особи, без залучення у справу її правонаступника, а саме сина ОСОБА_4 ОСОБА_6 , оскільки 18.11.2024 року саме він отримав свідоцтво про право на спадщину відповідно до якого отримав у власність 6/25 часток на будинок АДРЕСА_1 . При цьому, апелянт зазначає, що 21.11.2024 року ОСОБА_6 продав свою частку на вищевказаний житловий будинок відповідачу у справі ОСОБА_2 . Крім того, представник ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції помилково обґрунтував своє рішення, посилаючись на висновок експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року № 748, оскільки в ньому невірно вказані варіанти встановлення користування вищезгаданою земельною ділянкою, зокрема, що стосується померлої ОСОБА_4 . Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Олійника О.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В заперечення проти апеляційної скарги адвокат Олійник О.Л. зазначив, що після подачі позовної заяви судом було витребувано в Департаменті адміністративних послуг Вінницької міської ради дані про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 . Відповідно до наданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради довідки від 17.10.2023 року № 70844, яка міститься в матеріалах справи, місце проживання ОСОБА_4 з 17.01.2007 року та станом на формування вказаної довідки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, на думку представника Виграновського М.В., оскільки була відсутня інформація про зняття з місця реєстрації ОСОБА_4 у зв`язку із смертю, підстав вважати, що вона була померлою на момент подання позову, не було. При цьому, представник ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що в апеляційній скарзі зовсім не обґрунтовано яким саме чином оскаржуване судове рішення порушує права та інтереси саме апелянта, а не інших осіб, правом представництва яких апелянт не наділена. Також на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_3 адвоката Гончарова М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2 частково, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, враховуючи, що відповідач ОСОБА_6 померла ще до відкриття провадження у даній справі. Водночас, апеляційний суд звертає увагу представника ОСОБА_3 адвоката Гончарова М.В. на те, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 306 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги. Таким чином, відзив на апеляційну скаргу це заява по суті, в якій викладаються заперечення проти вже поданої апеляційної скарги. За таких умов, апеляційний суд вважає, що відзив на апеляційну скаргу, як іменував його адвокат Гончаров М.В., за своїм змістом фактично є новою апеляційною скаргою, оскільки в ньому наведено додаткові підстави для скасування рішення суду та в прохальній частині міститься вимога про скасування рішення суду із закриттям провадження у справі, що є повноваженням суду апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги, передбаченим п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України. Разом з тим, варто зазначити, що 02.07.2025 року, не погодившись із рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2025 року лише у частині розподілу судових витрат, ОСОБА_3 , через свого представника адвоката Гончарова М.В., подала апеляційну скаргу. Однак, 06.10.2025 року ухвалою Вінницького апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за такою апеляційною скаргою було відмовлено. При цьому, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України). Наведений у ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України). Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36). Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53). Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28.05.1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21.09.1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (ч. 1 ст. 352 ЦПК України). Як визначено ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Адвокат Гончаров М.В., подавши відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який за своїм змістом фактично є новою апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_3 , намагається добитися перегляду рішення суду першої інстанції в позапроцесуальний спосіб, що порушує принцип правової визначеності, а відтак - і принцип верховенства права. Отже, у даній справі відповідач на власний розсуд розпорядилася своїми процесуальними правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для визнання дій ОСОБА_3 та її представника адвоката Гончарова М.В., зловживанням процесуальними правами та залишення без розгляду її відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам. Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2019 року рішенням Вінницької міської ради № 2053 ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1000 га. (п.1.6) Земельну ділянку, що знаходиться в користуванні (понад норму безоплатної передачі у власність в межах будинковолодіння) оформити у власність (оренду) відповідно до чинного законодавства (т.1 а.с.17). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0519039152020 від 18.03.2020 року, вказана вище земельна ділянка має кадастровий номер 0510100000:02:055:0142 (т.1 а.с.18-19). На підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 18.06.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Конюк В.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1050, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_7 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3 договору, вказаний у цьому договорі житловий будинок, частка з якого відчужується, розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 0510100000:02:055:0142 (а.с.9-10). Право власності ОСОБА_1 на вказану частку будинку також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №2 62278633 від 18.06.2021 року (т.1 а.с.11). Відповідно до копії технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , іншими співвласниками вказаного будинку є: ОСОБА_2 , якій належить частка у розмірі 13/50; ОСОБА_5 , якій належить частка у розмірі ; ОСОБА_4 , якій належить частка у розмірі 6/25. (т.1 а.с.12-13). Вказане також підтверджується наявними в інвентаризаційній справі № 3628 матеріалами. У матеріалах інвентаризаційної справи № 3628 на будинковолодіння АДРЕСА_2 , містяться відомості, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів № 8/382 від 12.04.1956 року була закріплена земельна ділянка площею 1 163 кв.м. (т.1 а.с.14-15). З інвентаризаційної справи № 3628 також вбачається, що 25.12.2015 року рішенням АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_1 . Відповідно до плану розподілу земельної ділянки, виготовленого 06.07.2010 року Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 погодили план користування земельною ділянкою у м. Вінниці, а саме по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.16) . 24.07.2019 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після укладення шлюбу ОСОБА_3 . Наведене підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 24.07.2019 року Олешківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (т.2 а.с.209). З інвентаризаційної справи на №3628 на будинковолодіння АДРЕСА_1 не вбачається наявність рішень щодо вилучення або припинення права користування сторонами у справі земельною ділянкою або її частинами. Висновком судового експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 748 від 17.05.2024 року запропоновано п`ять варіантів порядку користування спірною земельною ділянкою (т.1 а.с.127-166). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що між співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 фактично склався порядок користування земельною ділянкою, який відповідає варіанту № 1 (додаток №1 ) висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року № 748, що не заперечували учасники справи. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що необхідно встановити порядок користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 0510100000:02:055:0142, між співвласниками будинковолодіння, відповідно до варіанту № 1 (додаток № 1) висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року №

748. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт. Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Виходячи з аналізу правової норми статті 358 ЦК України, необхідно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Відповідно до частини першої статті 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). За змістом статті 87 ЗК України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами. Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Разом з тим право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша статті 358 цього Кодексу). Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно, зокрема до права користування земельною ділянкою. Тому право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Статтею 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. В свою чергу, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 ЗК України). Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо порядку користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належний їм у різних частках житловий будинок. Сторони не можуть добровільно досягнути згоди щодо порядку користування вказаною земельною ділянкою. При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. При пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Наведене стосується також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні, до її приватизації або за договором оренди. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що найбільш доцільним є встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно із першим варіантом висновку експерта ТОВ «Подільський центр судових експертиз» від 17.05.2024 року № 748, оскільки права жодної зі сторін спірних правовідносин щодо користування належним їм нерухомим майном не порушуються. Усі сторони у визначеному судом порядку матимуть безперешкодний доступ користуватися належними їм житловими та господарськими приміщеннями. Разом з тим, оскаржуючи судове рішення, апелянт не висловила свою думку щодо будь-якого із запропонованих експертом інших варіантів порядку користування спірною земельною ділянкою, який, на її думку, був би прийнятним для вирішення цього спору. При цьому, основним її доводом щодо незаконності судового рішення є те, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що співвласник будинковолодіння ОСОБА_4 на час вирішення спору померла, при цьому судом також не було залучено до розгляду справи її правонаступника, а саме спадкоємця ОСОБА_6 . В обґрунтування своїх доводів скаржником було долучено до апеляційної скарги копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , виданого 18.04.2023 року (том 3 а.с. 32), а також договору купівлі-продажу, відповідно до якого 21.11.2024 року ОСОБА_6 (спадкоємець ОСОБА_4 ) продав 6/25 часток в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 відповідачу у справі та апелянту ОСОБА_2 (а.с. 34). Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги. Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина 1 статті 55 ЦПК України). Натомість у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року у справі № 473/1433/18 викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому, не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачу ОСОБА_2 , на час розгляду справи у суді першої інстанції, було відомо про смерть відповідача ОСОБА_4 , оскільки 21.11.2024 року вона придбала у спадкоємця ОСОБА_4 частину вищевказаного житлового будинку, однак не повідомила про це суд першої інстанції. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (пункт 5 частини 2 статті 44 ЦПК України). Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок -добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому, під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2025 року у справі № 537/1468/25. Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.07.2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27.10.2021 року у справі № 9901/598/19). Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 року у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 року у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 року у справі № 910/6116/20). Отже, враховуючи положення статті 44 ЦПК України, контекст конкретних обставин цієї справи, на переконання апеляційного суду, вищенаведені скаржником обставини свідчать про зловживання ОСОБА_2 наданими їй процесуальними правами та є такими, які дають підстави для висновку, що вона недобросовісно користувалася своїми процесуальними правами під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, оскільки приховала той факт, що відповідач ОСОБА_4 померла, що було суттєвою обставиною, яка мала значення для правильного вирішення даної справи. Крім того, в апеляційній скарзі зовсім не міститься обґрунтувань яким саме чином оскаржуване судове рішення порушує права та інтереси саме апелянта, а не інших осіб, правом представництва яких ОСОБА_2 не наділена. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не наділений правом обґрунтовувати апеляційну скаргу за іншого відповідача, оскільки за змістом ст. ст. 2, 4, 12, 13, 352 ЦПК України апеляційна скарга може бути подана лише учасником справи чи особами, які не брали участі у справі, чиї права та інтереси зачіпає судове рішення. Інший відповідач має право подати власну апеляційну скаргу, якщо вважає, що рішення суду першої інстанції порушує його права, інтереси або обов`язки. Згідно з пунктом 3 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Як визначено частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції відомостей про те, що відповідач ОСОБА_4 померла встановлено не було, учасники справи суд про це не повідомили, а також враховуючи, що по суті спору судом першої інстанції було ухвалено законне та обґрунтоване рішення, відтак колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку встановлення обставини під час апеляційного перегляду справи про смерть відповідача ОСОБА_4 не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, зокрема із закриттям провадження в справі. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 20.06.2019 року у справі № 185/998/16-ц, щодо відсутності з урахуванням певних виключних обставин справи підстав для закриття провадження у справі, відповідач у якій помер до відкриття такого провадження. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення суду, а також про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником адвокатом Яворським Сергієм Станіславовичем, залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 травня 2025 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: Т. М. Шемета О. С. Панасюк