Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/9214/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/9214/24 пров. № А/857/32314/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Матковської З.М., за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року (судді Максимчука О.О., ухвалене у судовому засіданні о 16 год. 27 хв. в м. Рівне повний текст рішення складено 03.10.2025) у справі №460/9214/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить визнати протиправними дії відповідача в частині проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача у період з 28.03.2024 по 03.04.2024, яка оформлена Актом про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 року по 09.04.2019 року від 10.04.2024 року №5312/Ж/17-00-24-05-18/ НОМЕР_1 , визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024 №72111700240523; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024 №72011700240523 про сплату штрафу в сумі 1020,00 грн. за порушення пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПКУ - незабезпечення зберігання первинних документів з 01.01.2018 по 09.04.2019; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024 №72071700240523, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024 №71951700240523; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.05.2024 №72101700240523 про сплату штрафу в сумі 7578,75 грн за порушення строків реєстрації податкових накладних, передбаченого ст.201ПКУ; визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 17.05.2024 №Ф71921700240523; визнати протиправним та скасувати рішення від 17.05.2024 №71971700240523 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску про сплату штрафу в розмірі 68801.04 грн за порушення п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 ЗУ Про збір та облік внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні позову. Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи в режимі відеоконференції представник позивача Мироновська А.О. апеляційну скаргу підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Представник відповідача в режимі відеоконференції Шеремета В.О. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що згідно з відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР), позивач ОСОБА_1 з 08.08.2016 була зареєстрована як фізична особа-підприємець (дата та номер запису про проведення державної реєстрації: 08.08.2016 №26020000000013761) із видами діяльності згідно з КВЕД: 46.73 (оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та сантехнічним обладнанням), 46.13 (діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та сантехнічним обладнанням), 16.29 (виробництво інших виробів з деревини, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння), 16.10 (лісопильне та стругальне виробництво), 16.23 (виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів), 02.20 (лісозаготівлі), 02.40 (надання допоміжних послуг у лісовому господарстві). 09.07.2019 до ЄДР внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (позивача) (дата: 09.04.2019, номер запису: 26020000000013761, підстава: власне рішення). На підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п. 79.2 ст. 79, пп. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення, пп. 102.3.2 п. 102.3 ст. 102 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДПС у Рівненській області №455-п від 20.02.2024 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2018 по 09.04.2019, за результатами якої складено акт від 10.04.2024 №5312/Ж5/17-00-24-05-18/ НОМЕР_1 . Проведеною перевіркою встановлено порушення: 1) п. 177.2, пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за 2018 на загальну суму 196976,59 грн; 2) п. 2 ч. 1, п. 3 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а саме встановлено заниження суми єдиного внеску за 2018 р. на загальну суму 137602,08 грн; 3) пп. 189.1 ст. 189, пп. г п. 198.5 ст.

198. Податкового кодексу України, пп. 1 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 (із змінами та доповненнями), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за №159/28289, що призвело до: - заниження суми податкових зобов`язань на суму ПДВ 148057 грн, в т.ч. за лютий 2018 р. 3115 грн, березень 2018 р. 93179 грн, січень 2019 р. 51763 грн; - завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в розмірі 39 грн, в т.ч. за березень 2019 р.; 4) п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, оскільки ФОП ОСОБА_1 не складено та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на суму 740480 грн (148096 грн ПДВ) вартості придбаних ТМЦ/робіт/послуг, що було віднесено до складу податкового кредиту, не використовувалося в господарській діяльності та відсутнє на залишках, в т.ч. за січень 2018 р. - 33163 грн, лютий 2018 р. 53500 грн, березень 2018 р. - 61433 грн; 5) пп. 1.1, пп. 1.2, пп. 1.3, пп. 1.4, пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, що призвело до заниження військового збору за 2018 р. на суму 16414,72 грн; 6) незабезпечення зберігання документів, визначених у пункті 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, чим порушено п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України. Головним управлінням ДПС у Рівненській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2024 №72011700240523, №72111700240523, №72071700240523, №71951700240523, №72101700240523, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2024 року №71921700240523, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 17.05.2024 року №71971700240523. Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою та рішенням контролюючого органу, прийнятим за результатами проведення вказаної перевірки та подав 07.06.2024 скаргу на податкові повідомлення-рішення від 17.05.2024, вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ та рішення про застосування штрафних санкцій від 17.05.2024 до Державної податкової служби України. 07.06.2024 Державною податковою службою України прийнято рішення від 08.08.2024 №24110/6/99-00-06-02-01-06, яким в задоволенні скарги відмовлено, а податкові повідомлення-рішення від 17.05.2024, вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ та рішення про застосування штрафних санкцій від 17.05.2024 залишено без змін. Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішеннями про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся із позовом до суду у цій справі. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржені рішення діяв в межах та в спосіб передбачений законодавством. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. За змістом підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо розпочато процедуру припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця. При цьому, згідно з п.81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Отже, обов`язковою інформацією, що має міститися у наказі про проведення документальної перевірки, є: дата видачі, найменування контролюючого органу, прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи платника податку, яка перевіряється, мета, вид (документальна планова/позапланова перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який перевірятиметься. Згідно з правовою позицією, що висловлена колегією суддів у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 (справа №826/17123/18, провадження №К/9901/25669/19), оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. У постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. Враховуючи наведені позиції Верховного Суду, судом першочергово підлягали дослідженню питання наявності чи відсутності порушень відповідачем вимог законодавства під час призначення та проведення перевірки. Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначені статтею 79 ПК України. Згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу. Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 п. 78.1, п. 78.2 ст. 78, п. 79.2 ст. 79, пп. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення, пп. 102.3.2 п. 102.3 ст. 102 ПК України, наказу №455-п від 20.02.2024 року Головним управлінням ДПС у Рівненській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності з 01.01.2018 по 09.04.2019, за результатами якої складено акт від 10.04.2024 №5312/Ж5/17-00-24-05-18/2671215369. Відповідно до акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 10.04.2024 №5312/Ж5/17-00-24-05-18/2671215369, Головним управлінням ДПС у Рівненській області, у відповідності до вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України ОСОБА_1 було направлено засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки від 20.02.2024 №107/Ж4/17-00-24-05-16, копію наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №455-п від 20.02.2024. Вказаний лист направлений засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням 21.02.2024 на податкову адресу ОСОБА_1 а саме: АДРЕСА_1 , який було повернуто 06.03.2024 з відміткою за закінченням терміну зберігання. Водночас як зазначає відповідач, докази повернення без вручення листа, яким позивачу направлялись копія наказу №455-п від 20.02.2024 та повідомлення від 20.02.2024 №107/Ж4/17-00-24-05-17 у відповідача відсутні, у зв`язку з чим відповідач звернувся до АТ УКРПОШТА з проханням повідомити про місцезнаходження рекомендованого відправлення №33013128119784 від 21.02.2024 року. 17.09.2024 ГУ ДПС в Рівненській області звернулось з листом до АТ Укрпошта, в якому просить повідомити про місцезнаходження рекомендованого відправлення від 21.02.2024, у зв`язку з неповерненням такого повідомлення. Відповідачем до вказаного листа та до цього позову долучено фіскальний чек АТ Укрпошта від 21.02.2024 про направлення ОСОБА_1 листа з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу: Колоденка, 35306, яка є податковою адресою позивача. При цьому суд зауважує, що вказаний лист містить номер відправлення (трекінг за №3301312819784). Колегія суддів погоджується із посиланням апелянта, що надана відповідачем в суді першої інстанції копія фіскального чеку не є належним доказом та не доводить направлення саме повідомлення та копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №455-п від 20.02.2024, адже належним доказом є конверт з відповідним вмістом та відміткою оператора поштового зв`язку. Вимога, яку ПК України ставить до контролюючого органу, щодо необхідності пересвідчитись чи вручено платнику податків у визначений законодавством спосіб копію наказу про проведення невиїзної документальної перевірки, кореспондує з чітко зазначеними в статті 17 ПК України правами платника податків, а саме: - право бути присутнім під час проведення перевірок; - право подавати письмові звернення щодо проведення замість документальної невиїзної перевірки - документальну виїзну. Подібні правові висновки викладені Верховним Судом при ухваленні постанови від 06.06.2019 у справі № 520/8681/18. Щодо моменту, з якого платник податків вважається ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів висловлена і правова

позиція Верховного Суду у постановах від 21.10.2020 у справі № 200/14942/18-а, від 12.08.2020 у справі № 160/2116/19, від 06.08.2019 у справі № 520/8681/18. Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Відповідно до п. 42.4 ст. 42 ПК України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення. Враховуючи викладене, платник податків вважається ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки, однак як встановлено судом і підтверджено в судовому засіданні докази у матеріалах справи відсутні. Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 640/22398/18 вказується, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 2 та ч. 4 ст. 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Колегія суддів погоджується із доводами ОСОБА_1 , що вона була необізнана у проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки і об`єктивно позбавлена можливості надати всі наявні у неї первинні документи необхідні для проведення такої перевірки. В свою чергу суд звертає увагу на ту обставину, що станом на час складення акту перевірки відповідач був обізнаний в тому, що ОСОБА_1 не отримувала ні направлення 20.02.2024 за №107/Ж4/17-00-24-05-16 повідомлення, ні наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №455-п від 20.02.2024. Щодо наявності/відсутності в діях платника податків порушень податкового законодавства, виявлених під час перевірки, апеляційний суд вказує на наступне. Пунктом 198.1. статті 198 ПК України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Відповідно до підпункту а пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті198 ПК України). Згідно п.201.1. ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів /послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів /послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження (п 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України). Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 (далі - Закон №996 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно із частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пунктом 83.1 статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи. Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (підпункт 85.2 статті 85 ПК України). Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності). Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки. Як передбачено пунктом 85.6 статті 85 ПК України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акту в ньому вчиняється відповідний запис. Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акту або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Матеріали перевірки - це: такт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акту (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу. Згідно пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акту (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки. Так дійсно платники податків зобов`язані формувати податкову звітність з показників, які підтверджуються первинними документами. Крім того, нормами статті 44 ПК України визначено порядок подання документів на підтвердження господарських операцій, та наслідки їх неподання. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України). Згідно із частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина 1 статті 5 КАС України). Принцип змагальності сторін є одним із найбільш вагомих принципів в адміністративному судочинстві. Зазначений принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. За приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Водночас, слід ураховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником податків необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавалися ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучити до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого балансу. Отже враховуючи зазначене, позивач непозбавлений можливості подати будь-які належні та допустимі докази безпосередньо в судове засідання. Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 у справі №640/966/20 вказав, що при поданні первинних документів, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку вони повинні бути досліджені в судовому засіданні та їм повинна бути надана правова оцінка. Судом встановлено, що за 2018 рік позивач задекларувала дохід у розмірі 1115995,07 грн. та витрати у розмірі 1104143,13 грн., чистий оподатковуваний дохід склав 11851,94 грн., що підтверджується податковими деклараціями. Перевіркою встановлено заниження витрат платника податків у 2018р. на 1094314,41 грн. Позивачка вела Книги обліку доходів і витрат №371/1, що зареєстрована 15.08.2016р., щодо належного оформлення господарських операцій за 2018 рік, а також забезпечила зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків. Суд звертає увагу, що на підтвердження складу та структури витрат позивачкою було надано зокрема копії: договору №01-ДОД/09/01/18 від 09.01.2018 постачальник Державне спеціалізоване підприємство «ПІВНІЧНА ПУЩА», видатковими накладними та ТТН, оплата за отриманий товар від ДСП «ПІВНІЧНА ПУЩА» підтверджується квитанціями про оплату №5 від 16.01.2018, №4 від 18.01.2018, №3 від 23.01.2018, №11 від 24.01.2018, №15 від 25.01.2018 та банківськими виписками АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2018р. по 30.09.2018р. (включно), банківськими виписками АТ «УкрСиббанк» за період з 01.01.2018р. по 30.09.2018р. (включно), щодо постачальника ФОП ОСОБА_2 згідно договору № 03/02/2017 від 01.02.2017р. долучено прибуткові накладні №01/01 від 01.02.2018р. та ТТН, квитанції до прибуткового касового ордеру, банківські виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.01.2018р. по 30.09.2018р. (включно), АТ «УкрСиббанк» за період з 01.01.2018р. по 30.09.2018р. (включно). Усі вказані витрати позивача відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період січень-грудень 2018р., податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за період 1, 2, 3, 4 кв. 2018р., податковій декларації про майновий стан і доходи за період 2018р., звіті про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску , форма № Д5 (річна) та показники звітності відповідають відомостям Книги обліку доходів і витрат. Враховуючи викладене, доводи відповідача щодо непідтвердження витрат за 2018 рік, спростовуються наданими позивачем доказами, однак судом першої інстанції такі не перевірялись та не досліджувались. Аналізуючи податкове повідомлення рішення від 17.05.2024р. № 72111700240523 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: ПДФО в сумі 246220.74грн. (196976.59грн донарахувань та штрафні санкції в сумі 49244.15грн) за порушення п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України колегія суддів враховує наступне. Відповідно до приписів п.164.1. ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Відповідно до п. 167.1 ст.167 ПК України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. За змістом п.177.2 ст.177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Пункт 177.4 статті 177 ПК України відносить до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат; Відповідно до пп.177.4.5. п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця, серед іншого, документально не підтверджені витрати. Загальний оподатковуваний дохід при перевірці визначено на підставі відомостей про надходження коштів на розрахункові рахунки, первинних документів та звірено з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору. Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження діяльності у 2018р., відображеного в додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи відхилень не встановлено. Витрати господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за 2018р. проведеною перевіркою визначені відповідно до бази даних: ІС «Податковий блок». Разом з тим, позивач належним чином забезпечила ведення бухгалтерського та податкового обліку, оформлення господарських операцій первинними документами, ведення Книги обліку доходів та витрат, що підтверджується наданими до позову документами по господарським операціям протягом 2018 року. Фактичний рух товарів підтверджується ТТН, а рух коштів - банківськими виписками та квитанціями до прибуткових касових ордерів, також ОСОБА_1 задекларовано об`єкт оподаткування - чистий оподатковуваний дохід, як різниця між виручкою у грошовій формі і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю, що підтверджується про сформовані показники податкової звітності, на підставі даних, підтверджених документами, та забезпечення зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 ст.41 ПК України, тому оскаржувані рішення є протиправними, адже фактично понесені та документально підтверджені витрати виключають умисел позивача та правомірність невизнання таких витрат та оподаткування здійснених позивачем витрат ПДФО в сумі 246220,74грн. (196976,59 грн донарахувань та штрафні санкції в сумі 49244.15грн) за порушення п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України. Відповідно до пп. 16.1.2 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Згідно п.44.1. ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Колегія суддів погоджується із доводами апелянта про наявність первинних документів, що підтверджується наданими до позову доказами, тому застосування штрафу в сумі 1020,00 грн. за порушення пп.16.1.2 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.3 ст.44 ПК України та незабезпечення зберігання первинних документів з 01.01.2018р. по 09.04.2019р, - є протиправним. Також позивач у 2018р. була зареєстрована платником ПДВ, індивідуальний податковий номер платника ПДВ 2671215369 та подавала Декларації з ПДВ за період з 01.01.2018 по 31.03.2019, що не заперечується відповідачем. За період з 01.01.2018р. по 31.03.2019р. позивачем задекларовано податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 248782 грн. Перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань за період з 01.01.2018р. по 31.03.2019р. встановлено їх заниження на суму 148096 грн., в т.ч. за січень 2018р. -33163грн., лютий 2018р. - 53500грн., березень 2019р. - 61433 грн. На думку відповідача, відсутність належних та допустимих документів, є свідченням невикористання в господарській діяльності, придбаних платником податків ОСОБА_1 товарів, робіт, послуг, тощо відповідно до єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН). Разом з тим, усі первинні документи наявні та могли бути надані до перевірки за умови виконання відповідачем обов`язку з повідомлення позивача про проведення перевірки. Постачальником позивача у 2018 році був також платник ПДВ ДСП «ПІВНІЧНА ПУЩА», який складав та реєстрував на користь позивача податкові накладні та сплачував відповідні податкові зобов`язання, а позивачем такі суми ПДВ були відображені у складі податкового кредиту. Про наявність права позивача на податковий кредит свідчать дані ЄРПН про реєстрацію податкових накладних, складених ДСП «ПІВНІЧНА ПУЩА». Враховуючи порушення відповідачем порядку проведення перевірки, належне підтвердження витрат позивача за 2018 рік, правильності формування даних звітності в частині податкового кредиту та податкових зобов`язань, щодо недотримання позивачем строків реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість на суму 740 480грн., сума ПДВ 148096грн за січень 2018р. - 33 163 грн., лютий 2018р. - 53 500грн., березень 2018р. - 61 433 грн. висновки контролюючого органу спростовується у повному обсязі. Крім цього, зареєстровані постачальником податкові накладні на отримані від позивача суми оплати товару, надавали право позивачу на відображення у складі податкового кредиту відповідних сум ПДВ, адже відповідач придбавав, а не реалізовував товар, про що свідчить Книга обліку доходів та витрат, первинні та платіжні документи. Доказів зворотнього, а також даних щодо проведення перевірок чи зустрічних звірок постачальників ФОП ОСОБА_2 ДСП «ПІВНІЧНА ПУЩА», відповідачем не наведено. Підпунктом 1.2 пунктом 16 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України, встановлено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, зокрема: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Пунктом 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до п. 177.2 ст.177 та п. 178.3 ст. 178 ПК України. Згідно даних перевірки, чистий оподатковуваний дохід платника податків ОСОБА_1 за 2018р. становить 1094314,41 грн. При цьому, відповідачем, внаслідок проведеної з порушенням перевірки, неправомірно включено до оподатковуваного доходу позивача суму документально підтверджених витрат, тому порушення викладені в п.2.1 частини 2 розділу акта, щодо заниження військового збору за 2018р. на суму 16414,72грн., у зв`язку з порушенням вимог пп. 1.1, пп. 1.2, пп. 1.3, пп 1.4, пп. 1.5 п. 16 підрозділу 10 розділу XX ПКУ, - спростовуються наданими позивачем документами та вищенаведеними висновками суду. Положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Пунктом 3 статті 7 Закону № 2464-VI передбачено: нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Згідно з ч.5 ст. 8 Закону № 2464-VI Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Перевіркою встановлено, що первинними документами, відповідно до яких обліковуються суми, на які нараховується єдиний внесок, є декларація про майновий стан та доходи, звіти про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, книги обліку доходів та витрат, первинні документи господарської діяльності підприємця, що підтверджують отримані доходи та понесені витрати, відомості нарахування та виплати заробітної плати, платіжні відомості, виписки банку тощо. Перевіркою питань щодо подання звітів про суми нарахованого єдиного внеску порушень не встановлено. Звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, звіти нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою - підприємцем до контролюючого органу подавалася в повному обсязі. Колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем документи є достатніми для підтвердження витрат, витрати відображені в Книзі обліку доходів та витрат, а рух коштів, що були сплачені позивачем за товари протягом 2018 року підтверджується платіжними документами. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 року у справі № 520/4882/23 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 08 січня 2019 року у справі № 460/2967/19 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу з єдиного внеску (недоїмки) від 01.07.2019 року № Ф-42. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.07.2019 року № 002191304. У вказаній постанові суд дійшов висновку, що «Зважаючи на те, шо контролюючий орган невірно визначив розмір заборгованості зі сплати єдиного внеску та відповідно застосував штрафні санкції, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу з єдиного внеску (недоїмки) від 01.07.2019 року № Ф-42 та рішення Головного управління ДПС у Рівненській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01.07.2019 року № 002191304 в цілому». Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Стаття 73 КАС України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки відповідачем не доведено наявності підстав для оскаржуваних рішень, тому такі слід визнати протиправними та скасувати, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, відтак оскаржене рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям нового рішення та задоволення позовних вимог, з наведених вище підстав, тому вимоги апеляційної скарги необхідно задовольнити. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування рішення або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 50000 грн, суд зазначає наступне. Згідно із ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст.134 КАС України). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За змістом ч. 7, ч. 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Крім того, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Як вбачається з матеріалів справи, що позивачем сплачено судовий збір в суді першої інстанції та апеляційному суді на суму16670,30 грн.. Відповідно до умов п.1.2. договору про надання професійної правничої допомоги від 14.08.2024р. укладеного ОСОБА_1 та адвокатом Мироновською А.О. Виконавець надає Замовнику професійну правничу допомогу з правового супроводу оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень від 17.05.2024р. № 72111700240523, № 72011700240523, №72071700240523, №71951700240523, №72101700240523, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 17.05.2024р. №Ф71921700240523, рішення від 17.05.2024р. №71971700240523. Пунктами п.4.1.,4.2 Договору, встановлено, що вартість професійної правничої допомоги, вказаної в п.1.2 Договору, сторони погодили в орієнтовному розмірі 50 000,00грн. Вартість, визначена у п.4.1 цього Договору може бути змінена в залежності від обсягів робіт та відображається сторонами у детальному Звіті за результатом надання професійної правничої допомоги. Відповідно до п.4.4. Договору, вартість години роботи адвоката для здійснення відповідних розрахунків за даним Договором, сторони погодили у розмірі 2000,00грн. за 1 годину витраченого адвокатом часу на надання професійної правничої допомоги, пов`язану зі справою, включаючи опрацювання документів, підготовку та подання документів, збір доказів, отримання висновків експертів/спеціалістів, присутність в судових засіданнях, тощо. Колегією суддів ураховано, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару адвоката» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим, а тому справедливим, пропорційним буде відшкодування позивачу 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу понесену під час розгляду справи в суді за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області в решті слід відмовити. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2025 року у справі №460/9214/24 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №72111700240523; Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області 17.05.2024 №72011700240523. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №72071700240523. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №71951700240523. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №72101700240523. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №Ф71921700240523. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.05.2024 №71971700240523. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області (ЄДРПОУ 44070166) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір на суму 16670,30 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят) гривень 30 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк З.М. Матковська Повний текст постанови складено і підписано 24.11.2025