Постанова 4851 № 480/2658/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2025 р. Справа № 480/2658/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 року (ухвалене суддею Гелета С.М.) в справі № 480/2658/25 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління Служби безпеки України в Сумській області, у якому з урахування уточненої позовної заяви, просив: визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Сумській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06.12.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 07.03.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100; зобов`язати Управління Служби безпеки України в Сумській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 06.12.2019 р. по 18.07.2022 р. у повному обсязі та у період з 19.07.2022 р. по 07.03.2025 р. - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100; визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Сумській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 07.03.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати Управління Служби безпеки України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 07.03.2025 р. - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Сумській області щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150010,95 грн.; визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Сумській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24; зобов`язано Управління Служби безпеки України в Сумській області провести ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р. (включно) нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати при здійсненні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р., у розмірі 82370,85 грн. на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24; у задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення, а зобов`язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача. Крім того, відповідач зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється, а тому законних підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у відповідача немає. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу Служби безпеки України від 12.11.2019 р. №1544-ОС позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24, крім іншого, зобов`язано Управління Служби безпеки України в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням січня 2008 року як місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24, відповідач 07.03.2025 р. виплатив на користь позивача 82370,85 грн. Позивач вважаючи, що наявні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення, звернувся до суду. Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150010,95 грн., та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р. у розмірі 82370,85 грн. на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24. Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до правової позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (в подальшому - КЗпП України). Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників. Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані. Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України. Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідні з ч. 2 ст. 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022 р.. Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Служби безпеки України з 1998 р. та був звільнений з військової служби 10.12.2019 р. При звільненні позивача зі служби з Управління Служби безпеки України в Сумській області, з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р., в розмірі 82370,85 грн., яка була виплачена на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України. Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. в справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р. Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними. Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом в справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми. У зв`язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі як до періоду з 13.12.2019 р. до 18.07.2022 р. включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 до 13.03.2025 р. (але не більш як за шість місяців) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з абз. 1, 2 п.3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. Судовим розглядом встановлено, що останнім днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 10.12.2019 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2019 р. та листопад 2019 р. Зі змісту довідки Управління Служби безпеки України в Сумській області № 111 від 15.04.2025 р. встановлено, що середньоденне грошове забезпечення становить 810,87 (19088,80+30374,14/61 календарних днів за останні два повні місяці перед звільненням). Суд апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, згідно довідки Управління Служби безпеки України в Сумській області про фактично нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача під час звільнення, склав 24731,48 грн., з яких: 7640 грн. посадової оклад; 1410 грн. оклад за військове звання; 4072,50 грн. надбавка за вислугу років; 9316,98 грн. надбавка за особливості проходження служби; 1146 грн. надбавка за службу в умовах режимних обмежень; 382 грн. доплата залучення о участі в ОРД; 764 грн. щомісячна премія. На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24 позивачу виплачено недоплачене грошове забезпечення у розмірі 82370,85 грн. З урахуванням індексації грошового забезпечення, виплаченої позивачу на виконання рішення суду у справі № 480/3859/24 (82370,85 грн.), загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, складає 107102,33 грн. (100%), з яких індексація грошового забезпечення 82370,85 грн. (76,91 %). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що як вже зазначалося вище, позивача з 10.12.2019 р. виключено зі списків особового складу відповідача, проте останній з позовом по справі № 480/3859/24 з вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з відповідним позовом лише в травні 2024 р., тобто більше ніж через 5 років з моменту виключення зі списків особового складу відповідача, з усіх видів забезпечення. Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні потрібно врахувати тривалість не звернення позивача до суду з вимогою про перерахунок грошового забезпечення, оскільки не пропорційним буде неврахування вказаної обставини. Як зазначено вище, з 19.07.2022 р. положення статті 117 КЗпП України передбачають, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Оскільки позивача звільнено зі служби 10.12.2019 р., з адміністративним позовом до суду у справі № 480/3859/24 він звернувся 10.05.2024 р., а остаточний розрахунок та виплату недоплаченого грошового забезпечення із позивачем проведено 07.03.2025 р., тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України 184 календарних днів. Із врахуванням вищевикладених обставин, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення складає 149200,08 грн. (184 календарних днів х 810,87 грн.). Сума, з урахуванням істотності частки 76,91 %, становить 114749,78 грн. Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, терміну не звернення позивача до суду щодо захисту своїх прав у зв`язку з неповним розрахунком з ним відповідачем, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат суму у розмірі 114749,78 грн., розраховану у процентному співвідношенні від суми середнього грошового забезпечення за період з моменту звернення позивача з адміністративним позовом до суду у справі № 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та помилково стягнуто з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150010,95 грн., за весь час затримки остаточного розрахунку. Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині позовних вимог є частково обґрунтованими. Стосовно задоволених судом першої інстанції вимог позову в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати при здійсненні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р., суд апеляційної інстанції зазначає насиупне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (в подальшому - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (в подальшому - Порядок №159). Відповідно до ст. 1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абз. 2, 5-8 ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ). Статтею 3 Закону №2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до ст. 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічні норми також викладені у Порядку №159. Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 р. Відповідно до п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Зі змісту викладених норм випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тобто, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постановах Верховного Суду від 24.01.2025 р. в справі №380/1607/24, від 12.09.2024 р. в справі №240/18489/23, від 12.09.2024 р. в справі №400/5837/23, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24 відповідачем 07.03.2025 р. перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 82370 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 346 від 06.03.2025 р. Таким чином, позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів внаслідок затримки виплати індексації грошового забезпечення. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що законодавцем передбачене обов`язкове досудове врегулювання спору у правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини доходів шляхом подання заяви до уповноваженого органу, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки невиплата компенсації втрати частини доходів свідчить про відмову провести відповідні виплати і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Отже, доводи апеляційної скарги відповідача вказують на помилкове сприйняття положень Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та вільне тлумачення обставин справи на користь відповідача. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Сумській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24та зобов`язання Управління Служби безпеки України в Сумській області провести ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р. (включно) нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати при здійсненні перерахунку та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 06.03.2025 р., у розмірі 82370,85 грн. на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 р. в справі №480/3859/24. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 р. в частині стягнення з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150010,95 грн., та ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 114749,78 грн., а в іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 р. залишити без змін. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Сумській області задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 в справі № 480/2658/25 скасувати в частині стягнення з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 150010,95 грн. Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з Управління Служби безпеки України в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 114749,78 грн. (сто чотирнадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) гривень 78 копійок. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 в справі № 480/2658/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич