Постанова 4820 № 677/1822/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2025 року м. Хмельницький Справа № 677/1822/24 Провадження № 22-ц/820/2434/25 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М. з участю: позивача, його представника, представника відповідача розглянув у відкритому судового засіданні цивільну справу № 677/1822/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2025 року у складі судді Шовкуна В.О. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Заслучненської сільської ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування позову зазначав, що він на підставі договору дарування від 04.01.2020 року є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій зареєстроване місце його проживання. 04.12.2015 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, під час перебування у якому у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала у зазначеній квартирі та на даний час там зареєстрована. Так як подружнє життя із відповідачкою не склалось, з травня 2021 року вони проживають окремо, а рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 18.02.2022 року шлюб розірвано. У зв`язку із припиненням подружнього життя, в травні 2021 року відповідачка разом із донькою виселилася із належної йому квартири, забрала із неї усі особисті та дитячі речі та разом із донькою переселилась на проживання до будинку власної матері ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 , де вона зареєстрована та проживає по даний час. Таким чином, оскільки їх спільна з відповідачкою неповнолітня дитина постійно проживає із матір`ю у житловому будинку по АДРЕСА_2 , то у відповідності до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем її проживання є місце проживання її матері. На даний час відповідачка та донька ОСОБА_5 тимчасово відсутні за місцем постійного проживання, так як за інформацією матері відповідачки ОСОБА_4 вони тимчасово перебувають на території США. Позивач посилався, що у випадку проживання батьків малолітньої дитини за різними адресами, у відповідності до норм закону зареєстрованим місцем проживання такої дитини визначається місце проживання одного з батьків, із яким вона фактично проживає. Однак, всупереч інтересам дитини, відповідачка відмовляється документально оформити факт проживання доньки з нею та юридично визначитись із цим питанням, в тому числі шляхом укладення з ним договору про визначення місця проживання доньки. Оскільки місце проживання доньки ОСОБА_5 на даний час зареєстровано з ним, що юридично посвідчує факт її проживання з ним, а не з матір`ю, така відповідальність за доньку може бути покладена на нього, не зважаючи на те, що вона фактично з ним не проживає та будь-якого зв`язку із нею він не має. Позивач вказував, що оскільки місце проживання їхньої спільної дитини зареєстровано за місцем проживання батька, а фактично дитина проживає з матір`ю, а вона відмовляється документально оформити та посвідчити факт проживання доньки із нею та її обов`язок із забезпечення належних умов її проживання викладене, свідчить про наявність між ним та відповідачкою спору щодо місця проживання доньки, а саме з ним за місцем її реєстрації чи із відповідачкою за місцем фактичного проживання. Тому просив суд визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 разом із відповідачкою у справі. Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 не погодився з таким рішення суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, посилається на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Апелянт вказує, що між ним та відповідачкою існує спір щодо місця реєстрації та проживання їх неповнолітньої доньки, відповідачка відмовляється в добровільному порядку укласти договір, яким визначити місце проживання дитини, яка весь час проживає з матір`ю, крім того, відповідачка відмовляється зареєструвати місце проживання дитини з нею, вказані обставини свідчать про існування спору між сторонами. В ході розгляду справи в суді першої інстанції представник відповідачки не надав чіткої відповіді на його запитання чому відповідачка відмовляється укласти договір, яким визначити місце проживання дитини. На думку апелянта, те що відповідачка з донькою на даний час перебуває за кордоном не є перешкодою для ухвалення рішення у справі про задоволення його позовних вимог. З огляду на доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Дослідивши доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстровано шлюбі з грудня 2015 року, який розірвано рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 18.02.2022 року. Під час шлюбу в сторін народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 з 04.01.2020 року є власником квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з припиненням подружнього життя ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виселились з належної позивачу квартири, забрали всі особисті та дитячі речі і переїхали проживати до будинку матері відповідачки в АДРЕСА_2 . Судовим наказом від 17.12.2021 року з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі частини заробітку (доходу) боржника. Відповідно до довідки від 10.12.2021 року, виданої комітетом Заслучненської сільської ради, ОСОБА_2 проживає разом з донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_2 з 26 листопада 2021 року, дитина знаходиться на утриманні матері Відповідно до Акту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ДОВІРА 2017» від 26.09.2022 року встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак проживає тільки ОСОБА_1 , водночас ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за вказаною адресою протягом останнього року не проживає, речей домашнього вжитку, які б їй належали, у квартирі немає. Відповідно до актів обстеження умов проживання від 14.02. та 05.03.2024 року малолітня дитина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Згідно відповіді на запит староста Кошелівського округу від 28.02.2024 року повідомляють, що ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 . За висновком про визначення місця проживання дитини, який затверджений рішенням виконавчого комітету Заслучненської сільської ради від 14.03.2025 року № 30-09/2025, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір`ю ОСОБА_2 . Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. За нормами ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. За змістом ст. 161 СК України визначення судом місця проживання дитини можливо тільки у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У даній справі встановлено, що з травня 2021 року та після розірвання шлюбу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з матір`ю за місцем реєстрації матері в АДРЕСА_2 сторони дійшли згоди щодо місця проживання дитини з матір`ю, позивач з цим погодився, а тому в силу вимог ч. 4. ст. 29 ЦПК України місцем проживання дитини є місце проживання її матері. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дочки разом з її матір`ю, оскільки позивач не довів, що вони з матір`ю дитини не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, що між ними з цього приводу існує спір та відповідно порушуються його права як батька дитини, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Судом першої інстанції враховано, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини з вимогою, щоб місце проживання дитини визначити з матір`ю, з якою дитина і так проживає, і місцем проживання дитини у відповідності до ч. 4 ст. 29 ЦК України є місце проживання відповідачки. Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка подала відзив на позовну заяву, натомість представник відповідачки в судовому засіданні пояснив, що позовні вимоги заявлені передчасно, оскільки фактично спір відсутній, дитина проживала та проживає і зараз з відповідачкою у справі в США. Жодного спору щодо визначення місця проживання дитини з нею не має. З урахуванням наведеного, суд правильно керувалися тим, що позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із матір`ю, порушені його права, а між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року в справі № 299/8679/23. Доводи апеляційної скарги, що між сторонами існує спір щодо місця реєстрації та проживання їх неповнолітньої доньки, відповідачка відмовляється в добровільному порядку укласти договір яким визначити місце проживання дитини, яка весь час проживає з матір`ю, крім того, відповідачка відмовляється зареєструвати місце проживання дитини з нею, слід відхилити. Колегія суддів вважає, що саме по собі звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки відповідач не хоче документально це оформити відповідним договором, за встановлених судом обставин справи, не свідчить про наявність відповідного спору між сторонами Той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір, однак позивачем таких доказів суду надано не було. Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що в даному випадку жодні права позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку, не порушені. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а фактично зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої та апеляційної інстанції надав належної правової оцінки. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 18 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року. Судді А.М. Костенк Т.О. Янчук Т.В. Спірідонова