Постанова Одеський апеляційний суд № 521/5420/24

Номер провадження: 22-ц/813/1986/25 Справа № 521/5420/24 Головуючий у першій інстанції Громік Д.Д. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів:Коновалової В.А., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання Соболєвої Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Комунального підприємства Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» про захист прав споживачів, встановив: У квітні 2024 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з вказаним вище позовом, у якому просили зобов`язати КП ЖКС «Хмельницький» виключити з обліку по особовому рахунку НОМЕР_1 заборгованість попередніх власників квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за період до 04 січня 2024 року. Позов обґрунтовано тим, що 04.01.2024 року між ТОВ «Компані Фінанс» та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачі дізналися, що за особовим рахунком № НОМЕР_1 станом на 04 січня 2024 року, тобто до того набуття ним права власності на вказану квартиру утворилась заборгованість за надання житловокомунальних послуг перед КП КЖС «Хмельницький». Не погоджуючись із заборгованістю, 30.03.2024 року ОСОБА_2 звернулась до КП ЖКС «ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ» із заявою про зміну особового рахунку та надання інформації про стан заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 , однак на даний час відповідач відповіді не надав. Тож, оскільки позивачі не брали на себе зобов`язань сплачувати борги попередніх власників квартири та, ураховуючи актуальну практику Верховного Суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , просять виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 січня 2024 року. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов та залишення судом першої інстанції поза увагою актуальної практики Верховного Суду, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Представник скаржника ОСОБА_1 - адвокат Галайчук Г.С. звернулась до суду із заявою про розгляд апеляційної скарги без участі позивача та його представника. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає, виходячи з такого. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що діями відповідача не порушені права позивачів як споживачів, сама по собі вказівка в особових рахунках про наявність заборгованості не тягне для позивачів негативних наслідків, а у випадку непогашення заборгованості, чинним законодавством не передбачено припинення надання відповідачем зазначених послуг саме позивачам, так само як і стягнення цієї заборгованості із позивачів. Апеляційний суд вважає такі висновки суду помилковими, з огляду на таке. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК Україниза користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги. Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Крім того, відповідно до статті 322 ЦКУкраїни на власника покладається тягар утримання майна. Частиною другою статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Таким чином, новий власник майна не зобов`язаний повертати борги попереднього власника, якщо суд установить, що він не брав на себе обов`язку з їх сплати. Договори про надання послуг не обтяжують майно, тому за відсутності відповідної умови в договорі щодо відчуження нерухомого майна суд повинен відмовляти в задоволенні позовних вимог до нового власника, оскільки належним відповідачем є попередній власник. При цьому договір купівлі-продажу від 03 серпня 2018 року, згідно з яким позивачка стала власником спірної квартири, не містить застережень про переведення боргу попереднього власника й не містить згоди кредитора на таку заміну, що узгоджується з положеннями статті 520 ЦК України (заміна боржника у зобов`язанні). Верховний Суд вважає, що посилання касаційної скарги на Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а саме на частину третю статті 7, є безпідставним. Згідно із преамбулою цього Закону України він визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов`язкам співвласників багатоквартирного будинку. Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника. Крім того, частина третя цієї ж статті передбачає, що у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення набуття новим власником усіх обов`язків попереднього власника як співвласника. Тлумачення наведеної норми права, у системному зв`язку з вказаними вище нормами,надає можливість дійти висновку про те, що у даному випадку йдеться про перехід від попереднього власника до нового власника обов`язків саме як співвласника багатоквартирного будинку, передбачені законом, а не боргів попереднього власника з оплати за житлово-комунальні послуги. Тобто з моменту переходу права власності на квартиру попередній власник втрачає права і обов`язки співвласника багатоквартирного будинку, а новий власник набуває прав і обов`язків співвласника такого будинку. Адже згідно з частиною першою статті 2 Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку. Отже, діючим законодавством не передбачено обов`язку покупця квартири сплачувати борги попередніх власників (наймачів) квартири за отримані ними раніше житлово-комунальні послуги, якщо це прямо не оговорено в договорі купівлі-продажу. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 04.01.2024 року набули право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За особовим рахунком № НОМЕР_1 за період з 01.06.2017 року по 01.01.2024 року існує заборгованість у розмірі 29 301,10 грн за надання житлово-комунальних послуг перед КП «ЖКС «ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ» за вказаним вище нерухомим майном. Колегія суддів погоджуючись із доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виснує про безпідставність висновку суду першої інстанції про обрання позивачами неналежного способу захисту, зважаючи на таке. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, провадження N 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, провадження N 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, провадження N 14-338цс18;від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц, провадження N 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі N 925/642/19, провадження N 12-84гс20 та інших. З урахуванням фактичних обставин цієї справи, вимога ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зобов`язання КП ЖКС «Хмельницький» виключити з обліку по їх особовому рахунку заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 січня 2024 року є обґрунтованою та відповідає критеріям ефективного судового захисту, оскільки задоволення такої вимоги відновлює порушені права позивача та встановлює між сторонами правову визначеність, яка полягає у підтвердженні відсутності заборгованості позивача перед відповідачем. Аналогічний правовий висновок щодо способу судового захисту у подібних вимогах викладено Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2020 року у справі N 686/6276/19 (провадження N 61-3604св20), а також у постанові від 26 січня 2022 року у справі N 201/11406/20 (провадженняN 61-18079св21) від 14.09.2022 у справі № 201/1807/21 (провадження N 61-2572 св 22). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі N 363/1834/17 (провадження N 14-53цс21), вирішуючи спір у справі хоча і з іншим предметом позову, аніж у справі, яка переглядається апеляційним судом, проте щодо подібного способу судового захисту, зазначила, що за визнання недійсною умови кредитного договору про плату за управління кредитом є підстави задовольнити вимогу про зобов`язання банку перерахувати кредитну заборгованість позивача. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України), а її задоволення ефективно захистить позивача у спірних правовідносинах (пункт 54). У пункті 58 указаної постанови зазначено, що задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу. Отже, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вважаючи, що їх права відповідачем не порушено, не звернувши увагу на те, що КПЖКС «Хмельницький» позов не визнало, а згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України(завдання та основні засади цивільного судочинства) захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до КП ЖКС «Хмельницький» про захист прав споживачів, з вказаних вище підстав. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Комунального підприємства Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький» про захист прав споживачів задовольнити. Зобов`язати Комунальне підприємство Житлово-комунальний сервіс «Хмельницький виключити з обліку по особовому рахунку № НОМЕР_1 заборгованість попередніх власників квартири за період до 04 січня 2024 року. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П.Лозко Судді В.А. Коновалова М.В. Назарова