Постанова 4824 № 369/1972/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада2025 року місто Київ Справа № 369/1972/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/15270/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційній скарги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», в інтересах якого діє Мороз Наталія Василівна, та ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року (у складі судді Янченка А.В.) постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про стягнення середнього заробітку за час не виконання рішення про поновлення на роботі,- ВСТАНОВИВ Короткий зміст заяви 17 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення з ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в порядку ст. 236 КЗпП України. Заяву обґрунтовував тим, що Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 02 вересня 2021 року його позов задовольнив, зокрема визнав незаконним та скасував наказ відповідача про його звільнення; поновив його на посаді Першого заступника генерального директора ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця». Київський апеляційний суд постановою від 02 червня 2022 року вказане рішення залишив без змін, а тому воно набрало законної сили. Водночас відповідачем станом на день подачі заяви не виконано, у тому числі в частині негайного поновлення його на роботі. З урахуванням викладеного, а також заяви про уточнення вимог, просив стягнути з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26 березня 2024 року по 29 травня 2025 року (429 днів) у розмірі 312 397,80 грн (728,20 грн за день). Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 18 липня 2025 року заяву - задовольнив частково, стягнув з ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26.03.2024 по 26.03.2025 в розмірі 265 793 грн. У задоволенні решти вимог заяви - відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із такою ухвалою, 04 серпня 2025 року Мороз Н.В. в інтересах ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» та ОСОБА_1 подали через систему «Електронний суд» апеляційні скарги. Державне підприємство вказує, що суд першої інстанції помилково обраховував затримку у виконанні рішення з огляду на календарні (365), а не робочі (262) дні. Звертає увагу, що ОСОБА_1 пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду, коли вперше звертався до суду із аналогічною заявою 01 липня 2022 року, при цьому не просив суд поновити такий строк, а тому всі подальші заяви не підлягали розгляду та задоволенню, на що суд першої інстанції уваги не звернув. З урахуванням викладеного просить оскаржувану ухвалу скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про тривалість невиконання рішення про поновлення на роботі лише до 26 березня 2025 року, оскільки видання наказу про поновлення на роботі не означає поінформованості працівника про таке поновлення та фактичний допуск до виконання своїх посадових обов`язків (постанова Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18). Суд безпідставно вважав належним повідомлення про поновлення ОСОБА_1 на роботі направлення роботодавцем відповідного наказу шляхом поштового відправлення та не врахував строк поштового пересилання та його отримання, яке також є частиною строку невиконання рішення суду. Суд неправильно врахував строк поштового відправлення та його повернення з 27.03.2025 по 10.04.2025 у зменшення заявленого строку невиконання рішення суду з вини відповідача. Зазначає, що виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання рішення не закінчено, постанова виконавця про його закінчення не винесена, а тому відсутні підстави вважати, що невиконання рішення про поновлення на роботі перестало тривати. З урахуванням викладеного просить оскаржувану ухвалу змінити, збільшивши розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26.03.2024 по 29.05.2025 до 312 397,80 грн. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу Державного підприємства залишити без задоволення з огляду на безпідставність викладених у ній доводів та нерелевантність застосованої у ній практики Верховного Суду. Від Державного підприємства відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходила. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України (т. 2 а. с. 42-44). ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без його участі, просив його апеляційну скаргу задовольнити, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення (т. 2 а. с. 45). У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Ураховуючи викладене, приписи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що судове засідання, призначене на 28 жовтня 2025 року, було відкладено за клопотанням представника відповідача - адвоката Мороз Н.В., колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справу за її відсутності та відсутності ОСОБА_1 , який просив розглянути справу за його відсутності. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд першої інстанції встановив, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у справі № 369/1972/21 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконними та скасовано наказ директора ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» № 195/1-K від 17.12.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади Першого заступника генерального директора ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», згідно п.3 ст.40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді Першого заступника генерального директора ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»; стягнуто з ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Вказане рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягало негайному виконанню. Як вбачається з наказу відповідача № 15-к від 27.03.2025 про скасування наказу №195/1-к від 17.12.2020 та поновлення на роботі ОСОБА_1 на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.09.2021 по справі №369/1972/21, ОСОБА_1 поновлено на посаді «перший заступник генерального директора» з 18.12.2020 та допущено на роботі за посадою відповідно до судового рішення негайно. 27.03.2025 ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» видало наказ про скасування наказу №195/1-к від 17.12.2020 та поновлення на роботі ОСОБА_1 на виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.09.2021 по справі №369/1972/21, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді «перший заступник генерального директора» з 18.12.2020 та допущено на роботі за посадою відповідно до судового рішення негайно. Копію вказаного наказу 27.03.2025 направлено на електронну та єдину відому роботодавцю поштову адресу ОСОБА_1 . Разом із вказаним наказом працівнику направлено супровідний лист, в якому повідомлено про необхідність з`явитися до Підприємства для внесення відповідного запису до трудової книжки та приступити до виконання обов`язків, також, для зручності, зазначено адресу місцезнаходження Підприємства, робочий графік. 10.04.2025 конверт разом з наказом та супровідним листом повернувся на адресу ДП АГРОКОМБІНАТ «Пуща-Водиця» за закінченням встановленого терміну зберігання. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року визначено середньоденний заробіток позивача в розмірі, що становить суму 728,20 грн. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала зміні. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції частково не відповідає враховуючи таке. Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про: присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України). Таким чином, законом установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. З огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України, законодавець виходив із того, що будь-яка протиправна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі за змістом статті 236 КЗпП України слід уважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення. Виконати рішення суду про поновлення позивача на роботі має відповідач, визначений боржником за виконавчим листом (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 711/8446/16-ц, постанови Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 511/1284/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 501/4019/21-ц, від 21 червня 2023 року у справі № 461/7423/21 та інші). Тобто законодавець передбачив обов`язок роботодавця добровільно та негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, й без звернення працівника, що унормовано, крім наведених вище норм права, також Конституцією України, статтею 18 ЦПК України. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися (див.: постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц). Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 16 лютого 2024 року у справі № 947/7076/22. У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня. Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18. У справі встановлено та не заперечується сторонами, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року по справі №369/1972/21 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконувалося тривалий час. Зокрема, наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі виданий лише 27 березня 2025. У зв`язку із цим, із Державного підприємства неодноразово стягувався середній заробіток за час затримки виконання такого рішення в порядку ст. 236 КЗпП України, останній раз - постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у справі № 369/1972/21 за період з 29 серпня 2023 року по 25 березня 2024 року. Суд першої інстанції частково задовольняючи заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення в порядку ст. 236 КЗпП України, а саме за період з 26 березня 2024 року по 26 березня 2025 року (365 днів), виходив із того, що 27 березня 2025 року був виданий наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі, а тому невиконання рішення припинилося. Колегія суддів не може погодитися із висновками суду щодо визначення строку невиконання рішення та розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення з огляду на таке. У вищенаведеній практиці Верховного Суду сформовано позицію, що виконанням рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не просто видання наказу про поновлення на роботі, а й належне повідомлення працівника про такі обставини та фактичний допуск його до виконання роботи. Із матеріалів справи вбачається, що наказ № 15-к від 27 березня 2025 року «Про скасування наказу № 195/1-к від 17 грудня 2020 року та поновлення на роботі ОСОБА_1 » того ж дня був направлений цінним листом ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 230 зворот). Ця адреса зазначається ОСОБА_1 і в процесуальних документах до суду, а тому відправлення за нею суд визнає належним виконання Державним підприємством свого обов`язку щодо інформування ОСОБА_1 про поновлення його на роботі. Водночас відповідно до трекінгу відправлення 0407800031802 лист був повернутий відправнику 10 квітня 2025 року із відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» (т. 2 а. с. 232 зворот). Таким чином, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року по справі №369/1972/21 в частині негайного поновлення ОСОБА_1 на роботі слід вважати таким, що не було виконано до 10 квітня 2025 року. Доказів того, що ОСОБА_1 був повідомлений або міг дізнатися про видання наказу про поновлення на роботі раніше вказаної дати матеріали справи не містять, відповідно, доводи Державного підприємства про те, що ОСОБА_1 був повідомлений про такий через електронну пошту є необґрунтованими та не підтверджуються доказами. З урахуванням викладено частково обґрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного зменшення судом строку невиконання рішення про поновлення на роботі, а тому строк невиконання рішення про поновлення на роботі у межах розгляду цієї заяви слід обраховувати з 26 березня 2024 року по 10 квітня 2025 року. Проте безпідставними є доводи скарги ОСОБА_1 про те, що до винесення виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження із виконання рішення про поновлення на роботу, останнє вважається невиконаним. Водночас обґрунтованими є доводи апеляційної скарги Державного підприємства в частині того, що при обрахуванні належних до виплат сум при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника слід враховувати робочі, а не календарні дні, оскільки як вбачається із назви ст. 236 КЗпП України, указана виплата прирівнюється до виплат за час «вимушеного прогулу». Указані виплати розраховуються відповідно до кількості робочих днів відповідно до порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Робочих дні за період з 26 березня 2024 року по 10 квітня 2025 року Таким чином, із Державного підприємства на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в розмірі 198 798,60 (273 * 728,20) грн. Доводи апеляційної скарги Державного підприємства щодо пропуску ОСОБА_1 передбаченого ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду зі вказаною заявою колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є триваючим порушенням, а тому до видачі наказу про поновлення на роботі указаний строк не спливав. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 522/13736/15 зазначено, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції неправильно застосував приписи ст. 236 КЗпП України, унаслідок чого дійшов помилкових висновків у частині періоду затримки виконання рішення про поновлення на роботі та порядку нарахування середнього заробітку за вказаний період. Указане є підставою для зміни судового рішення шляхом зменшення стягнутого середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі до 198 798,60 грн. Судові витрати Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вимоги заяви задоволено на 63,64 %. Водночас оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору в цій категорії справ, понесені витрати Державного підприємства на подання апеляційної скарги (т. 3 а. с. 7) належить компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету пропорційно до розміру незадоволених вимог заяви, а саме в розмірі 880,93 грн (2 422,80 * 36,36 %). Керуючись ст.ст. 141, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційні скарги Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», в інтересах якого діє Мороз Наталія Василівна, та ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 липня 2025 року, постановлену за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України - змінити. Зменшити розмір стягнутого із Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» середнього заробітку за час затримки виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2021 року в порядку статті 236 Кодексу законів про працю України до 198 798,60 грн. Компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету Державному підприємству «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 880,93 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова