Постанова Львівський апеляційний суд № 461/6610/25

Справа № 461/6610/25 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д. Провадження № 22-ц/811/3303/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Цьони С.Ю., за участі: представника апелянта адвоката Поліщука С.В., представника приватного виконавця Білецького І.М. - адвоката Дяківа В.Б., представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Шнир Я.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука С.В. на ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_2 про визнання звіту суб`єкта оціночної діяльності неправомірним, визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської обласні Білецького Ігоря Мироновича в частині використання звіту суб`єкта оціночної діяльності про оцінку майна у виконавчому провадженні, визнання протиправними дій та рішень приватного виконавця пов`язаних із визначенням у виконавчому провадженні вартості належних боржнику нежитлових приміщень та зобов`язання приватного виконавця вчинити певні дії, стягувач ОСОБА_1 , - ВСТАНОВИВ: В серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із скаргою про визнання звіту суб`єкта оціночної діяльності неправомірним, визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської обласні Білецького Ігоря Мироновича в частині використання звіту суб`єкта оціночної діяльності про оцінку майна у виконавчому провадженні, визнання протиправними дій та рішень приватного виконавця пов`язаних із визначенням у виконавчому провадженні вартості належних боржнику нежитлових приміщень та зобов`язання приватного виконавця вчинити певні дії, стягувач ОСОБА_1 . Скаргу мотивувала тим, що рішенням Галицького районного суду міста Львова від 22.10.2024 р. та постановою Львівського апеляційного суду від 25.06.2025 р. задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 334 872 грн. 17 коп. Також, в рахунок погашення заборгованості, звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення адміністративного будинку загальною площею 128,5 кв. м, а саме: нежитлові підвальні приміщення та приміщення 1-го поверху будинку АДРЕСА_1 , які належать на праві власності ОСОБА_2 ,, шляхом продажу цього предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій у межах процедури виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". В подальшому, постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.M. від 18.07.2025 року було відкрито виконавче провадження № 78660589 за виконавчим листом № 461/3008/24. 01.08.2025 року постановою приватного виконавця призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. 05.08.2025 року у виконавчому провадженні складено звіт про оцінку майна, а саме, нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно звіту вартість таких приміщень становить 20059000 грн. Заявник не погоджується з оцінкою, наведеною у звіті, здійсненого в межах виконавчого провадження, оскільки вона є заниженою. Крім того, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2025р. № у справі №757/41122/23-к належне скаржнику майно арештоване в кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20.09.2019 року. Заявник зазначає, що належне їй на праві власності майно було внесене до Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні. При цьому, як встановлено з наявної у вказаному реєстрі інформації, станом на 15.05.2024 року оціночна вартість таких нежитлових приміщень площею 128,5 кв.м. визначена в сумі 163 654 000,00 грн. У скарзі заявник вказує, що способом доведеності неправильності звіту оцінювача, є його рецензування. Тому, 15.08.2025 року вона звернулась до виконавця із заявою про проведення рецензування. Оскільки виконавцем таке рецензування не було призначене, вона звернулась за рецензією до Львівського обласного осередку громадської організації «Всеукраїнська спілка оцінювачів». Згідно отриманої рецензії, наданий звіт оцінювача не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків. Наголосила, що підставою проведення оцінки належного їй майна, стала постанова про опис та арешт майна від 21.07.2025 року. Однак у зазначеній постанові не вказано кількості кімнат (приміщень), їх площі та призначення, матеріалів стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення, інформацію про підсобні приміщення та споруди, тобто така постанова вона не відповідає вимогам ч. 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження». Із змісту постанови вбачається, що опис проводився у відсутності боржника, відомості про те, що остання відмовилися від підпису у постанові не вказані. При цьому в матеріалах провадження відсутні будь-які дані про те, що боржник був належним чином повідомлений про здійснення опису майна або іншим чином перешкоджав йому. Також, у матеріалах виконавчого провадження відсутній супровідний лист чи інші документи про скерування копії постанови про опис та арешт майна сторонам. Виконавцем не скеровано на адресу скаржника, як боржника по виконавчому провадженню, постанову виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності. Зазначила, що приватним виконавцем не здійснено всіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій, спрямованих на визначення вартості арештованого майна саме за взаємною згодою сторін виконавчого провадження, Так законом передбачена можливість сторін виконавчого провадження узгодити вартість майна боржника у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника. Однак, в порушення вказаних законодавчих норм, приватний виконавець в один і той самий день- 21.07.2025 року здійснив як прийняття постанови про арешт майна боржника, так і постанови про опис та арешт майна боржника, якою фактично призначив експерта (оцінювача) з метою визначення вартості описаного майна, не надавши сторонам виконавчого провадження можливість узгодити вартість належного боржнику нерухомого майна. Приватний виконавець не проінформував боржника про призначення суб`єкта оціночної діяльності для проведення оцінки майна, не роз`яснив боржнику, який є іпотекодавцем нерухомого майна, щодо якого приватним виконавцем вчинялись дії реалізації такого майна, про можливості за спільною згодою з іпотекодержателем визначити вартість арештованого майна. Додатково повідомила, що на час ознайомлення боржника з матеріалами виконавчого провадження, які були надані приватним виконавцем 11.08.2025 року, у них була відсутня заявка на реалізацію належного боржнику майна, незважаючи на те, що таке майно вже подано для його реалізації до ДП «Сетам». ОСОБА_2 зазначила, що належні їй на праві власності приміщення об`єднані з приміщеннями загальною площею 99, 5 кв м., які належать ОСОБА_3 та знаходяться за тією ж адресою на першому поверсі будівлі. Таким чином, належні їй та ОСОБА_3 приміщення складають собою одне ціле. При цьому, належні їй приміщені не мають самостійного виходу, доступ до них можливий виключено через суміжне приміщення, яке належить ОСОБА_3 . Водночас, в порушення вимог ЦПК України, виконавець звернув стягнення на майно боржника та здійснив оцінку майна без виділення частки божника у майні, яке фактично є спільним. Повідомила, що перебування належного боржнику майна під арештом на підставі судових рішень, які набрали законної сили та є чинними, є об`єктивною перешкодою для призначення суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання для визначення вартості майна та передачі описаного та арештованого майна для примусової реалізації у відповідності до ст.61 Закону України «Про виконавче провадження». А тому, усунення порушень, допущених виконавцем можливе лише шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах арештованого майна, з подальшим визначенням результатів вартості зазначеного майна у чіткій відповідності до вимог ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та вчинення дій, спрямованих на усунення суперечностей щодо вартості арештованого майна. З урахуванням вищевикладеного, просила суд: -визнати Звіт суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 05.06.2025р. про оцінку майна у виконавчому провадженні № 78660589, а саме: нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , неправомірним; -визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича в частині використання Звіту суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 від 05.06.2025р. про оцінку майна у виконавчому провадженні № 78660589, а саме: нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 та знаходяться за адресою АДРЕСА_1 ; -визнати протиправними дії та рішення приватного виконавця, виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича пов`язані з визначенням у виконавчому провадженні № 78660589 вартості належних боржнику ОСОБА_2 нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; -зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича усунути допущені при призначенні та проведенні оцінюванні майна боржника порушення у виконавчому провадженні № 78660589 шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах належних боржнику ОСОБА_2 нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 та в подальшому визначити результати вартості зазначеного майна у чіткій відповідності до вимог ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження». Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 10 вересня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 про визнання звіту суб`єкта оціночної діяльності неправомірним, визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Львівської обласні Білецького Ігоря Мироновича в частині використання звіту суб`єкта оціночної діяльності про оцінку майна у виконавчому провадженні, визнання протиправними дій та рішень приватного виконавця пов`язаних із визначенням у виконавчому провадженні вартості належних боржнику нежитлових приміщень та зобов`язання приватного виконавця вчинити певні дії відмовлено повністю. Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_2 - адвокат Поліщук С.В., подавши апеляційну скаргу. Апелянт не погоджується зі ухвалою суду в повному обсязі. Судом першої інстанції було порушено та невірно застосовано вимоги норм матеріального та процесуального права, не враховано істотні для вирішення скарги обставини, здійснено невідповідні обставинам справи висновки. Зазначає, що суд помилково ототожнив заходи забезпечення позову в позовному провадженні, які вживаються при поданні позову, із спеціальним способом захисту, який суд застосовує за наслідками розгляду скарги боржника у виконавчому провадженні. Суд не врахував, що подана ОСОБА_2 скарга була не позовом, а скаргою. Така скарга розглядалась не за правилами позовного провадження (Розділ ІІІ ЦПК України), а за правилами Розділу VII (Судовий контроль за виконанням судових рішень) ЦПК України. А заявлена скаржником вимога є не способом «забезпечення» скарги, а вимогою самої скарги, яка вирішується судом по суті. На переконання апелянта, суд мав вирішити таку вимогу, саме як вимогу скарги. Адже така вимога є способом захисту ( оскарженню), який передбачений абз.2 ч.5 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження", яка допускає оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна. Такий спосіб захисту відповідав способам захисту, визначеним Розділом VII ЦПК України, а саме ч.2 ст.451 ЦПК України, згідно якої «у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).» Звертає увагу, що суд не надав належної оцінки та не перевірив докази, що підтверджують невідповідність оспорюваного Звіту вимогам законодавства про оцінку майна, допустив поверховий підхід до наданої скаржником рецензії оскаржуваного Звіту. Суд не надав правової оцінки факту грубого порушення процедури опису та арешту майна. Скаржник вказував на невідповідність опису майна вимогам ч. 5 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» (відсутність ключових характеристик). Суд проігнорував те, що в ході оцінки майна було порушено права скаржника (боржника) на узгодження вартості майна. Також суд проігнорував аргументи щодо неможливості реалізації частини об`єкта нерухомості, що фактично є єдиним цілим разом з іншим об`єктом. Апелянт надав доводи, що приміщення боржника фактично не є самостійними, не мають самостійного виходу. Приміщення боржника є єдиним архітектурним та функціональним цілим із суміжними приміщеннями, що належать іншому власнику ( ОСОБА_5 ). Прохід до приміщень боржника можливий лише через приміщення іншого власника. Реалізація частини такого об`єкта без виділу його в натурі призведе до порушення прав іншого власника та неможливості фактичного використання придбаного майна. Суд обмежився формальною довідкою з реєстру, не розглянувши цю істотну обставину. Просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Поліщука С.В., представника приватного виконавця Білецького І.М. - адвоката Дяківа В.Б., представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Шнир Я.Б., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції прийшов до висновку що дії приватного виконавця щодо визначення вартості цього майна здійснено належним суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання з дотриманням встановленої процедури, а відтак відсутні підстави для задоволення скарги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Судом встановлено, що 18.07.2025р Постановою приватного виконавця Білецького І.М. відкрито виконавче провадження № 78660589 за виконавчим листом № 461/3008/24 виданим 18.07.2025 Галицьким районним судом м. Львова на виконання рішення Галицького районного суду м.Львова від 22.10.2024 р. та Постанови Львівського апеляційного суду від 25.06.2025 р. 18.07.2025 року Постановою приватного виконавця Білецького І.М. у виконавчому провадженні № 78660589 здійснено опис та арешт майна. 21.07.2025р. приватним виконавцем Білецьким І.М. винесеноПостанову про арешт майна. Також іншою Постановою від 21.07.2025р.приватним виконавцем Білецьким І.М. здійснено опис та арешт майна та роз`яснено у п.5 Постанови можливість протягом 10 днів досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомии про це виконавця. 01.08.2025р. приватним виконавцем Білецьким І.М. призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_4 ,який має сертифікат від 03.12.2021за № 888/21, виданий Фондом державного майна України для здійснення оцінки нежитлових підвальних приміщень та приміщень першого поверху загальною площею 128,5 кв.м., що належать на праві приватної власності ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 . У п.3 цієї Постанови суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання ФОП ОСОБА_4 попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого звіту з питань, що містяться у постанові. Вказані Постанови не є предметом скарги у даній справі і боржник у встановлений законом строк жодну із цих Постанов (про опис майна, про арешт майна та/або призначення суб`єктаоціночної діяльності) не оскаржив. 08.08.2025р. суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 за наслідками такої оцінки складено та затверджено Звіт про оцінку майна, яким визначено вартість майна у розмірі 20 059 000 грн. Листом від 08.08.2025 року боржник ОСОБА_2 була повідомленаприватним виконавцем Білецьким І.М. по можливість оскаржити результати оцінки протягом 10 днів з дня отримання відповідного повідомлення. Згідно рецензії на Звіт про оцінку майна: нежитлові підвальні приміщення та приміщення першого поверху, загальною площею 128,5 м кв., що належить на правах приватної власності ОСОБА_2 та знаходиться за АДРЕСА_1 , наданого Львівським обласним осередком Громадської організації «Всеукраїнська спілка оцінювачів» від 14.08.2025 року № 14/08/25, звіт класифікується за ознакою абзацу чотири пункту 67 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 №1440, як такий, що не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватися з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги про зобов`язання приватного виконавця усунути допущені при призначенні та проведенні оцінюванні майна боржника порушення у виконавчому провадженні №78660589 шляхом зняття з реалізації на прилюдних торгах належних боржнику нежитлових підвальних приміщень не узгоджуються із вимогами в Законі України "Про виконавче провадження", а саме з абз. 2 ч. 5 ст. 57, яка чітко визначає, що оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом. Ототожнення судом забезпечення позову в позовному провадженні із спеціальним способом захисту боржника у виконавчому провадженні судом першої інстанції не здійснювалось. Правильними є висновки суду першої інстанції щодо пріоритетності арештів на майно у виконавчому провадженні, встановлення обставин реєстрації іпотечного обтяження та врахованих правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, відповідно до яких Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 вказано, що «заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову». У постанові від 06.09.2024 у справі №909/893/17 Верховний Суд теж виснував: ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні. Велика Палата Верховного Суду вважає, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше. Судом першої інстанції вірно встановлено, що іпотека нерухомого майна та заборона його відчуження були зареєстровані у 2016 році, тобто раніше накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2023 року арешту у кримінальному провадженні, що не створює перешкод чи заборони приватному виконавцю для передачі на реалізацію іпотечного майна. В спірному випадку іпотека нерухомого майна має пріоритет накладенню арешту у кримінальному провадженні № 62019100000001170. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Щодо рецензування звіту та обов`язку приватного виконавця проводити рецензія на вимогу боржника колегія суддів зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб`єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна. Отже, рецензування звіту з оцінки є єдиним законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки. У свою чергу Закон№1404-VIII«Про виконавче провадження» не містить обов`язку приватного (державного) виконавця здійснювати рецензування звіту про оцінку майна, здійснену суб`єктом оціночної діяльності (Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року в справі № 826/6706/18, від 01 липня 2020 року в справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року в справі № 295/11078/14, від 03 лютого 2021 року в справі № 442/649/17.). Щодо доводів апеляційної скарги про заниження вартості, колегія суддів враховує таке. Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені у Законі України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Законупроцедура оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлено у статті 12 цього Закону. У частині першій статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. За змістом статті 3 зазначеного Законуоцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Згідно з частиною шостою статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту №2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1442, з урахуванням вимог Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440, яким визначено загальні засади процедури оцінювання. В пункті 38 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" передбачено, що для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний. Як вбачається з матеріалів справи, при проведенні оцінки було використано порівняльний, дохідний підхід. В Національному стандарті №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" визначено методичні підходи до оцінки майна та їх основні засади, зокрема критерії щодо подібності майна для визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у матеріальній формі із застосуванням порівняльного підходу (пункт 48) та основні елементи порівняння (пункт 49). Також Національний стандарт №1 (пункти 50-55) визначає загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна (ознайомлення з об`єктом оцінки -підготовчий етап, послідовність проведення незалежної оцінки, пошук та аналіз інформаційних джерел, тощо) та вимоги до складання звіту про оцінку та підготовки висновку про вартість майна. За змістом Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що виконавець не наділений повноваженням ставити під сумнів об`єктивність проведеної оцінки, або проводити оцінку нерухомого майна на власний розсуд, а зобов`язаний лише залучити експерта до участі у виконавчому провадженні та повідомити сторонам результати визначення вартості майна (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 909/121/22). Рецензія на оцінку, долучена скаржником до скарги, не містить відомостей про те, що рецензент попереджений про кримінальну відповідальність. За правовим висновком, який висловлений у постанові Верховного Суду від20.02.2024 року по справі № 520/3663/15-ц (провадження № 61-12965св23) рецензія,яка підготовлена на запит боржника рецензентом, не повідомленим виконавцем прокримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, не може братися судом до уваги. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) відповідно до ст.13Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону. З наданої скаржником рецензії вбачається, що така містить інформацію про різних суб`єктів виконання, зокрема, на першій сторінці вказана громадська організація, на останній підписався оцінювач Горбачов, а печатка стоїть експертної ради і жодний не попереджений про кримінальну відповідальність. Крім цього, резолютивна частина рецензії (загальний висновок) не доводить, що вартість оціни занижена. Абзацом 4 ст.13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що якщо письмовим запитом про необхідність проведення рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) встановлюється вимога щодо надання висновку про вартість майна, така вимога задовольняється шляхом проведення оцінки майна. У цьому випадку рецензент здійснює або забезпечує здійснення оцінки майна в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з оцінки майна. Замовник рецензії (представник боржника адвокат Поліщук С.В.) у запиті на рецензію не ставив вимоги надання висновку про вартість майна, що підтверджує відсутність негативних наслідків для скаржника. З матеріалів справи вбачається, що найбільша вартість майна встановлена саме суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_4 , який попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого звіту. Інші розміри вартості майна, які містять матеріали справи, є значно меншими, а саме: за даними оцінки суб`єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 ринкова вартість приміщень, які дарувалися ОСОБА_2 становить 1 521 245 грн 00 коп. (п.3 договору Дарування); у договорі оренди №1-22 від 06 вересня 2022 року цього приміщення, укладеного ОСОБА_2 та ТОВ «Лакі Дент», погоджена ціна вартості приміщення становить 20?000?000 грн (п.1.2.2 договору оренди); відповідно до додатку до договору від 04.07.2024 № 747, укладеного між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (установник управління) з однієї сторони, та ТОВ «ТРАНСГОСП» (управитель), активом є: адміністративний будинок за реєстраційним номером 2057348746101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 3836,3 кв.м. та об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення за реєстраційним номером 1635710446101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,5 кв.м. та об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення адміністративного будинку за реєстраційним номером 657783446101, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., загальною площею 128,5 кв.м. Їхня ринкова вартість становить 12 185800 грн. Доводи апеляційної скарги про порушення порядку добровільного врегулювання вартості нерухомості не підтверджуються матеріалами справи. Згідно зі статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Оскільки у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника, стягувач та боржник у виконавчому провадженні ні усно, ні письмово не повідомили приватного виконавця про досягнення згоди щодо визначення вартості майна боржника, - приватний виконавець діяв у відповідності до правових приписів Закону України «Про виконавче провадження». Щодо аргументів скарги про те, що не було виділено часток приватним виконавцем, то суд першої інстанції вірно встановив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розмір частка боржника становить «1» на підставі договору дарування і дії приватного виконавця щодо визначення вартості цього майна здійснено належним суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання з дотриманням встановленої процедури, а відтак підстави для задоволення скарги відсутні. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Поліщука С.В. залишити без задоволення. Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 10 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.