Постанова 4801 № 128/1269/25

Справа № 128/1269/25 Провадження № 22-ц/801/1843/2025 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2025 рокуСправа № 128/1269/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Міхасішина І. В., Оніщука В. В., розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 18 червня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Медяною Ю.В., дата складання повного тексту судового рішення не відома, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи його тим, що 28.12.2019 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк». 08.04.2024 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № АВН0СТ155101712569119239, відповідно до умов якого відповідачу надається кредит в сумі 26 900 грн строком на 36 місяців. В договорі сторони також узгодили розмір відсотків та порядок їх нарахування. Позивач зазначив, що відповідно до умов договору відповідач зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, а також інші витрати відповідно до умов кредитного договору. Позивач вказував, що cвої зобов`язання за договором банк виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах кредитного ліміту. У зв`язку із тим, що відповідач не надавав своєчасно банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, порушивши умови зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 08.04.2024 року станом на 11.04.2025 року в розмірі 48 545, 01 грн, з яких: 26 900 грн - заборгованість за кредитом, 19 535, 35 грн заборгованість за відсотками, 2 109, 66 грн залишок заборгованості за пенею. 18.06.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101712569119239 від 08.04.2024 року у розмірі 46 435, 35 грн станом на 11.04.2025 року, з яких: 26 900 грн - заборгованість за кредитом, 19 535, 35 грн заборгованість за відсотками. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-банк» судовий збір в розмірі 2 317, 13 грн. Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «Акцент-банк» подало апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача заборгованості за пенею, ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що норми Цивільного кодексу України в даному питанні не є спеціальними, а загальними, тому і не підлягають застосуванню при вирішенні питання щодо стягнення пені. Вважає, що спеціальними нормами є положення Закону України «Про споживче кредитування». Так, відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Апелянт вказує, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24.01.2024 року, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності до 23.01.2024 року, а з 24 січня вже заборона на стягнення пені відсутня. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, рішення суду в частині задоволених позовних вимог апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині не оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає цим вимогам. Судом встановлено, що 28.12.2019 року ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» (а.с.8). 08.04.2024 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № АВН0СТ155101712569119239, відповідно до умов якого відповідачу надається кредит в сумі 26 900 грн строком на 36 місяців. В договорі сторони також узгодили розмір відсотків та порядок їх нарахування (а.с. 8). Отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується копією меморіального ордеру № TR.36149637.34107.65455 від 08.04.2024 року (а.с. 12). Матеріали справи містять виписку по рахунку ОСОБА_1 за період з 08.04.2024 року по 10.04.2025 року (а.с. 13). Згідно з розрахунком заборгованості за договором № АВН0СТ155101712569119239 від 08.04.2024 року, станом на 11.04.2025 року у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 48 545, 01 грн, з яких: 26 900 грн - заборгованість за кредитом, 19 535, 35 грн заборгованість за відсотками, 2 109, 66 грн залишок заборгованості за пенею (а.с. 11). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за пенею у розмірі 2 109, 66 грн, суд першої інстанції посилався на вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, тобто після 24.02.2022 року, підлягає списанню кредитодавцем, а тому підстави для її стягнення відсутні. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Разом з тим, відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України. Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2)в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3)у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час. Таким чином, враховуючи зміни, які були внесені в перехідні положення ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача пені в розмірі 2 109, 66 грн необхідно відмовити. При цьому, апеляційний суд не може погодитися з доводами скаржника про те, що норми ЦК України в питанні нарахування пені є загальними та поступаються в пріоритеті застосування нормам спеціального законодавства Закону України «Про споживче кредитування», оскільки за змістом ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Так, основним регулятором договірних відносин є ЦК України, а не окремі закони, що вбачається з аналізу висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 362/2159/15-ц. Водночас, як зазначає скаржник у даній справі, пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01.03.2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Разом з тим, із системного аналізу як приписів п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», про які вказує скаржник, так і п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент банк» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 червня 2025 року без змін. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: І. В. Міхасішин В. В. Оніщук