Постанова Львівський апеляційний суд № 465/4592/22

Справа № 465/4592/22 Головуючий у 1 інстанції: Величко О.В. Провадження № 22-ц/811/2629/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючогосудді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2025 року в складі судді Величка О.В. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - встановив: У серпні 2022 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 18.10.2021 року в розмірі 37924,40 грн., а також стягнути судові витрати. 05.11.2024 представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду. 20.11.2024 представником відповідача подано до суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Відповідно до вказаного клопотання просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2025 року задоволено клопотання представника позивача Годованика Богдана Олеговича, позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду. Клопотання представника відповідача Дегтяренка Олексія Олександровича задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. Не погоджуючись з ухвалою, таку в апеляційному порядку оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк» Вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про те, що позивачем заявлено клопотання про залишення позову без розгляду на основі інформації, отриманої сторонами внаслідок виконання ухвали суду про витребування доказів. Таке твердження грунтується лише на припущеннях, оскільки в поданій 04.11.2024 заяві про залишення позову без розгляду не вказано причини та підстави подання такої. Звертає увагу, що відповіднодо ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Користуючись правом, наданим п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК україни, позивач вирішив подати відповідне клопотання. Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми првами на власний розсуд. Зауважує, що суд не зобов`язаний при вирішенні відповідного питання з`ясовувати обставини, які стосуються суті справи або мотивів, у зв`язку з якими така заява подана. Окрім того, суд не наділений повноваженнями відмовити позивачу, який просить не розглядати його позовні вимоги по суті. Вказує, що необхідною умовою для застосуваня ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду є встановлення факту вчинення позивачем необгрунтованих дій. Під такими діями слід розуміти безпідставне та/або штучне ініціювання судового провадження. При цьому для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач у такому випадку повинен надати суду мотивоване та підтверджене доказами клопотання про компенсацію відповідних витрат із зазначенням, в чому саме полягають відповідні необгрунтовані дії позивача, а суд встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необгрунтованими та в чому вони виражені, зокрема, чи є вони недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Вбачається, що стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які б дали змогу зробити висновок про необгрунтованість дій позивача по справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, що у свою чергу виключає можливість для задоволення заяви про їх компенсацію із застосуванням ч. 5 ст. 142 ЦПК України. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2025 року в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., в решті ухвалу залишити без змін. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК україни відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з такого. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості, сумарний розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Судом встановлено, що 19 серпня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 18.10.2021 року в розмірі 37924,40 грн., а також просив стягнути судові витрати. Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 19.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. 05.11.2024 представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із заявою про залишення позовної заяви без розгляду. 20.11.2024 представником відповідача подано до суду клопотання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу. Відповідно до вказаного клопотання просить суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн. Задовольняючи частково клопотання представника відповідача Дегтяренка Олексія Олександровича про стягнення витрат на правову допомогу та стягуючи з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. суд першої інстанції виходив з того, що розгляд справи тривав ще з 19.10.2022 року, неодноразово відкладався, в тому числі у зв`язку із поданням стороною позивача клопотань про відкладення розгляду справи. Окрім того, в рамках розгляду справи судом за клопотанням представника відповідача - адвоката Дегтяренка О.О. неодноразово витребовувалися докази, зокрема відповідно до ухвал суду від 24.04.2023, 27.06.2023, 09.10.2023. На основі інформації, отриманої сторонами внаслідок виконання ухвали суду про витребування доказів, представником позивача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. Також суд зазначив, що згідно із дослідженими доказами у справі, банком використаний недійсний паспорт для посвідчення особи та підписання анкети-заяви, інших банківських документів від імені ОСОБА_1 . Наведене підтверджується тим, що банк двічі надавав суду копії паспортного документа ОСОБА_1 , які є очевидно різними та з явними ознаками недійсності (відсутність вклеєного фото відповідно до віку, очевидна відмінність проставлених у паспорті підписів власника, виражена різниця у фото, на яких нібито одна й таж особа абсолютно не співпадає по зовнішності (а.с.35, 36, 225, 226). Крім цього, банк як позивач продовжував вчиняти дії на підтримання позову, достовірно знаючи, що по факту шахрайських дій та незаконного використання даних відповідача ОСОБА_1 для оформлення кредитних правовідносин ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області здійснюється кримінальне провадження №12023141370000256 від 24.03.2023 року за ч.3 ст.190 КК України. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з такого. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частин 5, 6 статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або про залишення позову без розгляду за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 9 статті 141 ЦПК України. Частиною 9 статті 141 ЦПК України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Відповідно до положень частини 1 статті 44 ЦПК України, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою. Як вбачається з роз`яснень, що містяться в п.38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», у випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про відшкодування здійснених ним витрат, пов`язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У такому разі заявлені вимоги розглядаються у цій же справі одночасно із вчиненням наведених процесуальних дій. При цьому, саме по собі пред`явлення позову не може свідчити про необґрунтовані дії позивача. Тобто, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідач повинен довести, що позовна заява була подана внаслідок необґрунтованих дій позивача. Звернення позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, його дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою його обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правову допомогу. Крім того, залишення заяви без розгляду у зв`язку з подачею заяви про залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Отже, саме по собі залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача. Таким чином, для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Чинне законодавство не містить визначення поняття «необґрунтовані дії позивача». Разом з тим, з системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України виходить, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Такий висновок викладений Верховним Судом, зокрема в постановах від 26 вересня 2018 року в справі № 148/312/16-ц, від 12 листопада 2022 року в справі № 359/9512/17, від 14 січня 2021 року в справі № 521/3011/18, від 28 серпня 2025 року в справі №357/5156/23. Апеляційний суд зазначає, що в даній справі не постановлено ухвали про визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами відповідно до частини другої статті 44 ЦПК України. З ухвали Франківськго районного суду м. Львова від 12 травня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду вбачається, що ознак зловживання позивачем АТ КБ «ПриватБанк» процесуальними правами не встановлено, а так само і не встановлено необґрунтованих дій позивача АТ КБ «ПриватБанк» стосовно відповідача ОСОБА_1 . Також матеріалами справи не встановлено, що сторона відповідача заперечувала проти залишення позовної заяви без розгляду. В той же час, відповідач не оскаржував вищенаведену ухвалу суду та не просив змінити її мотивувальну частину, де судом надавалася чи не надавалася оцінка обґрунтованості дій позивача. Сам факт тривалого перебування цивільної справи в провадженні суду було зумовлене витребовуванням доказів на підставі поданих клопотань предствника відповідача Дегтяренка О.О. Зокрема, вналідок задоволення поданих клопотаня, ухвалами Франківського районного суду м. Львова від 24.04.2023, від 27.06.2023, від 09.10.2023 витребовувались докази від АТ КБ «Приватбанк» та від ТОВ «Лайфселл». Висновки суду про те, що згідно досліджених доказів у справі банком був використаний недійсний паспорт для посвідчення особи та підписання анкети-заяви та інших банківських документів від імені ОСОБА_1 , оскільки банк двічі надавав суду копії паспортного документа ОСОБА_1 , які є очевидно різними та з явними ознаками недійсності (відсутність вклеєного фото відповідно до віку, очевидна відмінність проставлених у паспорті підписів власника, виражена різниця у фото, на яких нібито одна й таж особа абсолютно не співпадає по зовнішності (а.с.35, 36, 225, 226) на переконання судової колегії грунтуються на припущеннях, оскільки судом не встановлювалась обставина, який паспорт є дійсним, а який недійсним. Порушення ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області кримінального провадження №12023141370000256 від 24.03.2023 року за ч.3 ст.190 КК України без визнання відповідача потерпілим у такому, не може свідчити вчинення позивачем необгрунтованих дій щодо подачі позову про стягнення заборгованості. З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що відсутні правові підстави для стягнення витрат відповідача на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи, оскільки у справі не встановлено, що позивач пред`явив завідомо безпідставний позов чи вчиняв будь-які умисні дії на затягування розгляду справи, а його звернення до суду за захистом порушеного права, а також дії, направлені на такий захист, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати. Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, тому оскаржувану ухвалу в частині стягнення з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу необхідно скасувати, а у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 12 травня 2025 року в частині стягнення з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. скасувати. Ухвали в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні клопотання представника відповідача Дегтяренка Олексія Олександровича про стягнення витрат на правову допомогу відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 18 листопада 2025 року. Головуючий А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк