Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 461/7910/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 461/7910/25 пров. № А/857/41003/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Кузьмича С.М., Онишкевича Т.В., за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції у м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року, головуючий суддя Юрків О.Р., ухвалене у м. Львів, повний текст якого складено 26.09.2025 року, у справі за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 про продовження строку затримання,- В С Т А Н О В И В: Позивач Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулося в суд з позовом до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , в якому просило продовжити строк затримання громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, що за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Журавичі, на строк шість місяці. В обґрунтування заявлених вимог зазначало те, що у зв`язку з відсутністю у відповідача діючого паспортного документа, який дає право на виїзд з України і визнається Україною, та у зв`язку з існуванням ризику втечі особи, яка тривалий період перебуває нелегально на території України, з метою виконання рішення ГУ ДМС у Львівській області про видворення ОСОБА_1 від 27.03.2025 року згідно ст. 30 Закону № 3773- VI, необхідно продовжити затримання Відповідача у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року позов задоволено; продовжено строк затримання громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ( АДРЕСА_1 ), які незаконно перебувають в Україні, на строк шість місяців, з метою вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач не подав суду належні та допустимі докази про необхідність продовження примусового тримання відповідача. Не подано доказів не можливості виконання позивачем реальних дій щодо ідентифікації та видворення відповідача протягом останніх 6 (шести) місяців , а лише формальна відписка. ОСОБА_2 має паспорт (діючий до 19.07.2022 року) яким був ідентифікований, а також прибув в Україну через легальний пункт пропуску. Крім того недостатньо володіє мовою судочинства, однак йому не було забезпечено право на отримання перекладу в суді першої інстанції. В судовому засіданні представник відповідача підтримала подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримала доводи, зазначені у апеляційній скарзі. Представник позивача заперечила проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.03.2025 року о 15 год. 20 хв. згідно протоколу про адміністративне затримання №МЛВ 000100 за ч. 2 ст. 263 КУпАП працівниками ГУ ДМС у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно протоколу про адміністративне правопорушення № ПР МЛВ 002936 від 27.03.2025 року за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав на території України без документів на право проживання в Україні, перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. Згідно витягу з БД «Аркан» про осіб, які перетнули державний кордон, встановлено, що ОСОБА_2 прибув на територію України 13.12.2023 року через ПП «Могилів Подільський» Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28.03.2025 року у справі № 461/2451/25 було задоволено адміністративний позов ГУ ДМС України у Львівській області до громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання та поміщення його до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства які незаконно перебувають в Україні з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення в порядку ст. 289 КАС України. Вказаним судовим рішенням було затримано Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поміщено до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на строк визначений ч. 11 ст. 289 КАС України. Службовою запискою начальника управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЗМУ ДМС повідомлено, що відповідач не має наміру співпрацювати з працівниками ЗМУ ДМС та Посольством Туркменістану, відмовляється від заповнення заяви щодо його ідентифікації, що унеможливлює виготовлення проїзного документа для перетину кордону та отримання транзитної візи. Відтак, з метою забезпечення ідентифікації відповідача був надісланий лист до Надзвичайного і Повноважного Посла Туркменістану в Україні щодо ідентифікації та видачі свідоцтва на повернення (звільнивши від консульського збору) громадянину Туркменістану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був документований паспортом НОМЕР_1 , дійсним до 19.07.2022 року. Згідно витягу з БД «Аркан» про осіб, які перетнули державний кордон, встановлено, що ОСОБА_2 прибув на територію України 13.12.2023 через ПП «Могилів Подільський». 17.06.2024 року ГУ ДМС у Львівській області було прийнято рішення про скасування Бабамирадову Мекану посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 (підстава 04/13- навчання) на підставі підпункту 2 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322 (далі - Порядок № 322) у зв`язку з інформуванням від університету про відрахування відповідача з числа студентів. Рішення про скасування посвідки відповідачем не оскаржувалося. 27.03.2025 року ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 . Дії відповідача порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 203 КУпАП перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами чи документами, термін дії яких закінчився, - тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідач після скасування 17.06.2024 посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 своєвчасно не здав посвідку та не залишив територію України не залишив. Так, відповідач перебуває на території України без будь-яких документів для іноземця (посвідка, дозвіл на імміграцію, довідка про звернення за захистом тощо), що дають право законно перебувати на території України, не працює. Документи, що посвідчують особу у іноземця відсутні. Таким чином, громадянин Республіки Туркменістан ОСОБА_2 перебуває в Україні у статусі нелегального мігранта. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із неможливістю забезпечити примусове видворення відповідача, а також те, що термін утримання Республіки Туркменістан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства (Волинське ПТПІ Волинська область, Луцький район, с. Журавичі, вул. Перемоги, 27), закінчується, тому слід продовжити строк затримання останнього на шість місяців, оскільки такий строк має бути достатнім для вжиття заходів щодо його ідентифікації та примусового видворення, враховуючи трудності за відсутності договірних відносин у цій сфері з Республікою Туркменістан. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно з абз.1 ч.2 ст.14 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку. За змістом ч.1 ст.23 цього Закону нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону. Відповідно до ч.1, 2 ст.26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. За правилами частини п`ятої цієї статті іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. За змістом абз.1 ч.4 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України. Так, ч.1 цієї статті передбачає, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу. Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно з ч.12 ст.289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. За змістом ч.13 ст.289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи. Аналогічні положення визначено також пунктом 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі Інструкція). Зазначений перелік умов є вичерпним, що також зазначено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа № 743/1046/20). З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час вирішення адміністративного позову про продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, обов`язковому дослідженню судом підлягає, зокрема, неможливість ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію). Як слідує з матеріалів справи, з метою забезпечення ідентифікації відповідача був надісланий лист до Надзвичайного і Повноважного Посла Туркменістану в Україні щодо ідентифікації та видачі свідоцтва на повернення (звільнивши від консульського збору) громадянину Туркменістану ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був документований паспортом НОМЕР_1 , дійсним до 19.07.2022 року. 27.03.2025 року ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення з України громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 . Також, 17.06.2024 року ГУ ДМС у Львівській області було прийнято рішення про скасування Бабамирадову Мекану посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 (підстава 04/13- навчання) на підставі підпункту 2 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322 (далі - Порядок № 322) у зв`язку з інформуванням від університету про відрахування відповідача з числа студентів. Відповідач, після скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 своєвчасно не здав посвідку та не залишив територію України. З урахуванням вищенаведеного, з огляду на існування ризику невиконання відповідачем рішення про примусове видворення, оскільки відповідач добровільно не виконав рішення про його примусове повернення, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суд попередньої інстанції щодо необхідності продовжити строк затримання відповідача з метою його ідентифікації та забезпечення видворення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Республіки Туркменістан ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2025 року у справі №461/7910/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді С. М. Кузьмич Т. В. Онишкевич Повний текст постанови складено 20.11.2025 року.