Постанова 4824 № 758/2306/25

справа № 758/2306/25 провадження № 22-ц/824/13821/2025 головуючий у суді І інстанції Будзан Л.Д. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, ВСТАНОВИВ: У лютому 2025 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Стащука В.А. звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду у розмірі 7617,06 грн, три відсотки річних у сумі 1882,24 грн, а також судові витрати. В обґрунтування позову зазначав, що постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги. Постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині скасування додаткового рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано із залишенням в цій частині в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року. Додаткове рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року змінено шляхом збільшення стягненої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із 13 923 грн до 21 836,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1681,60 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Вказував, що з часу набрання зазначеної постанови суду касаційної інстанції законної сили відповідач замість його належного виконання зверталась зі скаргами до різних органів та фактично кошти за вказаною постановою суду були сплачені позивачу лише в лютому 2025 року. З огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов`язання зі сплати коштів за рішенням суду, яке набрало законної сили, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у порядку статті 625 ЦК України. За розрахунками позивача три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов`язання складає 1882,24 грн, а інфляційні втрати становлять суму у розмірі 7617,06 грн. На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат- задоволено частково. Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за несвоєчасне виконання рішення суду три відсотки річних у сумі 1878 грн та інфляційні втрати у сумі 7 567,06грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 204,28грн, а також витрати на правову допомогу в сумі 4 474,35грн. Не погоджуючись з указаним рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову як до неналежного відповідача; визнати зловживанням процесуальними правами дії позивача адвоката ОСОБА_2 та його представника - адвоката Стащука В.А.; покласти на адвоката ОСОБА_2, як позивача, судові витрати повністю; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди (перенесені страждання, психологічне напруження, розчарування та незручності, позбавлення на певний час можливості реалізації здібностей, душевний біль, спокій, честь і гідність) внаслідок необґрунтованих дій позивача та його представника. Уважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним та необґрунтованим, не відповідає основним принципам ЄСПЛ з прав людини щодо належного здійснення правосуддя, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, що не повинні бути застосовані до них і напряму порушують права та майнові інтереси відповідача. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 (її представника), як сторону справи, на аргументування своєї позиції у судовому засіданні та не врахував поданий у встановлений судом строк відзив на позов, як процесуальний документ, в якому ОСОБА_1 виклала свої заперечення щодо позову, надала докази та посилання на норми права. Вказує, що суд першої інстанції наявність платіжних інструкцій на примусове списання коштів, що є належним доказом повного виконання ОСОБА_1 постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 в частині стягнення судових витрат, проігнорував. Уважає, що у цивільній справі №758/2306/25 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №755/978/20 ОСОБА_1 не є зобов`язаною за вимогами ОСОБА_2 особою, тобто є неналежним відповідачем. Посилається на те, що відповідно до частини першої статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконання судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, таким судом є Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області, Подільський районний суду м. Києва не є таким судом, про що ОСОБА_1 заявляла у відзиві на позов. Наголошує, що суд першої інстанції, крім іншого, залишив поза увагою, що ОСОБА_2 є діючим адвокатом, а позовна заява, яка подана та підписана адвокатом Стащуком В.А., як його представником, оформлена з порушенням вимог, установлених частиною другою, пунктами 2, 8, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України. Зазначає, що у резолютивній частині оскаржуваного рішення суду вказано: позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не є встановленим зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, при цьому судом першої інстанції не було встановлено, що вказана адреса взагалі (насправді) є фактичним місцем проживання ОСОБА_2 . На переконання відповідача, суд першої інстанції здійснив ототожнення позивача ОСОБА_2 , який є адвокатом у договорі-дорученні про надання правової допомоги від 15 лютого 2019 року клієнта ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 , як клієнтом у договорі про надання професійної (правничої) допомоги від 12 лютого 2025 року адвокатом Стащуком В.А., оскільки закон не передбачає укладення договору про надання правової допомоги між двома адвокатами проти клієнта за іншим договором і прямо забороняє ототожнення адвоката з клієнтом. 26 вересня 2025 року апеляційним судом отримано відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 - Стащука В.А. , в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Вказує, що з доводами апеляційної скарги не згоден у повному обсязі, вважає її необґрунтованою, посилання у скарзі на законодавчі акти є хибними та трактовані скаржником на свій лад. 07 жовтня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшли заперечення щодо заявлених витрат на правничу допомогу від відповідача ОСОБА_1 , в яких остання просить відмовити у задоволенні клопотання адвоката Стащука В.А. про поновлення строку для подачі відзиву на апеляційну скаргу; залишити без розгляду клопотання від 25 вересня 2025 року про стягнення з ОСОБА_1 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі. Уважає, що позивачем (його представником) не надано доказів поважності пропуску строку, встановленого апеляційним судом на подання відзиву. Вказує про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , як діючого адвоката, витрат на професійну правничу допомогу, оскільки адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать завданню цивільного судочинства та Правилам адвокатської етики, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачає укладення договору про надання правової допомоги між двома адвокатами проти клієнта за іншим договором. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача, а тому з огляду на те, що відповідачем впродовж тривалого строку не було сплачено на користь позивача кошти у розмірі, встановленому постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді пред`явлення вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення. Разом з тим, суд першої інстанції, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що прострочення у відповідача виникло з 09 червня 2022 року, а не, як помилково зазначено позивачем, з 08 червня 2022 року, крім того, дні фактичного перерахування коштів стягувачу в рамках виконавчого провадження не включається в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку з чим, провівши власний розрахунок, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача з огляду на неналежне виконання рішення суду підлягає стягненню три відсотки річних в загальній сумі 1878 грн та інфляційні втрати в загальній сумі 7567,06 грн. Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону. Судом установлено, що постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги. Постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині скасування додаткового рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано, із залишенням в цій частині в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року. Додаткове рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року змінено шляхом збільшення стягненої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із 13 923 грн до 21 836,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 681,60 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Вказане рішення набрало законної сили. У відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №755/978/20, виданого 21 грудня 2023 року Старобільським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 21836,50 грн. Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18 квітня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №755/978/20, виданого 21 грудня 2023 року Старобільським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 1681 грн. Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03 лютого 2025 року виконавче провадження НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа №755/978/20, виданого 21 грудня 2023 року Старобільським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в сумі 1681 грн, закінчено з огляду на фактичне повне виконання рішення за виконавчим документом та на підставі розпорядження держаного виконавця 03 лютого2025 року кошти перераховані стягувачу. Постановою державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06 лютого 2025 року виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №755/978/20, виданого 21 грудня 2023 року Старобільським районним судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 21836,50 грн, закінчено з огляду на фактичне повне виконання рішення за виконавчим документом та на підставі розпорядження держаного виконавця 06 лютого 2025 року кошти перераховані стягувачу. У зв`язку з неналежним та невчасним виконанням ОСОБА_1 рішення суду в порядку статті 625 ЦК України, згідно розрахунку, наданого позивачем, у відповідача виникла заборгованість за період з 08 червня 2022 року по 03 лютого 2025 року на суму боргу 1681 грн: три відсотки річних у розмірі 134,16 грн та інфляційні втрати в сумі 544,47 грн; за період з 08 червня 2022 року по 06 лютого 2025 року на суму боргу 21836 грн: три відсотки річних в сумі 1748,08 грн та інфляційні втрати в сумі 7072,59 грн. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Частиною п`ятою статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови). У постанові від 10 квітня 2018 року №910/10156/17 та від 01 червня 2016 року у справі №910/22034/15 Верховний Суд наголосив, що стаття 625 ЦК України щодо нарахування інфляційних та 3% річних поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, в тому числі на порушення позадоговірного грошового зобов`язання. Відповідно до постанов Верховного Суду від 11 травня 2018 року у справі №914/1487/17, від 20 червня 2018 року у справі №905/2135/17 кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Отже, якщо судове рішення про стягнення коштів, в тому числі судових витрат, фактично не виконано, стягувач вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Зважаючи на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу -«Загальні положення про зобов`язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, та ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Як зазначено вище, постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про розірвання договору-доручення про надання правової допомоги. Постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року в частині скасування додаткового рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року та в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів скасовано, із залишенням в цій частині в силі рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 липня 2020 року. Додаткове рішення Старобільського районного суду Луганської області від 17 серпня 2020 року змінено шляхом збільшення стягненої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу із 13 923 грн до 21 836,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 681,60 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Вказане рішення набрало законної сили. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Таким чином, у справі, що переглядається, між сторонами виникли правовідносини, які свідчать про неналежне виконання відповідачем рішення суду, що набрало законної сили в частині тривалої не сплати на користь позивача сум судового збору та витрат на правову допомогу, що тягне за собою цивільно-правову відповідальність, яка передбачена вищенаведеними нормами цивільного закону, у зв`язку з чим позивачем правомірно заявлено вимоги про застосування до відповідача заходів відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, щодо нарахування на суму боргу трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Враховуючи те, що рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача, та з огляду на те, що відповідачем впродовж тривалого строку не було сплачено на користь позивача кошти у розмірі, встановленому постановою Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за наведеними приписами закону у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді пред`явлення вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення. Стороною позивача до позовної заяви долучено розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, з яких вбачається, що позивачем з огляду на невчасне виконання рішення суду у порядку статті 625 ЦК України було нараховано: за період з 08 червня 2022 року по 03 лютого 2025 року на суму боргу1681 грн - три відсотки річних у розмірі 134,16 грн та інфляційні втрати у розмірі 544,47 грн;за період з 08 червня 2022 року по 06 лютого 2025 року на суму боргу 21836 грн - три відсотки річних у розмірі 1748,08 грн та інфляційні втрати у розмірі 7072,59 грн. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а тому з огляду на те, що постанова Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 набрала законної сили 08 червня 2022 року, відповідне прострочення у відповідача виникло з 09 червня 2022 року, а нез 08 червня 2022 року, як помилково зазначено позивачем. Крім того, дні фактичного перерахування коштів стягувачу в рамках виконавчого провадження не включається в період часу, за який здійснюється нарахування інфляційних втрат та 3% річних, про що правильно зазначено судом першої інстанції. Таким чином, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат суд першої обґрунтовано не погодився з визначеними позивачем періодами нарахування та, провівши власний розрахунок, з огляду на невчасне виконання рішення суду,правильно стягнув з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 заборгованість у сумі 9445,06 грн, яка складається з: за період з 09 червня 2022 року по 02 лютого 2025 року на суму боргу1681,60 грн - три відсотки річних у розмірі 134 грн та інфляційні втрати урозмірі544,47грн; за період з 09 червня 2022 року по 05 лютого 2025 року на суму боргу 21836,50 грн - три відсотки річних урозмірі1744 грн та інфляційні втрати урозмірі7022,59 грн. Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Сторона відповідача не спростувала наданий позивачем розрахунок заборгованості, як того вимагають положення цивільно-процесуального законодавства щодо доказування, доказів вчасного виконання судового рішення не надала. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 (її представника), як сторону справи, на аргументування своєї позиції у судовому засіданні та не врахував поданий у встановлений судом строк відзив на позов, як процесуальний документ, в якому ОСОБА_1 виклала свої заперечення щодо позову, надала докази та посилання на норми права, спростовуються матеріалами справи з огляду на те, що ОСОБА_1 , як відповідач у справі, була повідомлена про відкриття провадження у справі та про призначене судове засідання на 26 травня 2025 року, подала відзив на позовну заяву, доводи якого викладені в оскаржуваному рішення, а також подала до суду власноруч написану заяву про розгляд справи 26 травня 2025 року у її відсутність. Необґрунтованість доводів відзиву на позовну заяву не свідчить про його неврахування судом при ухваленні рішення. Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції наявність платіжних інструкцій на примусове списання коштів, що є належним доказом повного виконання ОСОБА_1 постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20 в частині стягнення судових витрат, проігнорував, не заслуговують на увагу суду, оскільки судом першої інстанції при вирішенні позову враховано наявність доказів на підтвердження факту та строку виконання постанови Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №755/978/20, що підтверджується змістом самого рішення. Аргументи, викладені в апеляційній скарзі про те, що у цивільній справі №758/2306/25 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №755/978/20 ОСОБА_1 не є зобов`язаною за вимогами ОСОБА_2 особою, тобто є неналежним відповідачем, не підтверджені жодними доказами та спростовуються матеріалами справи і встановленими на їх підставі судом обставинами. В апеляційній скарзі відповідач помилково вважала, що відповідно до частини першої статті 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконання судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, таким судом є Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області, Подільський районний суду м. Києва не є таким судом, про що ОСОБА_1 заявляла у відзиві на позов, оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання судового рішення у розумінні положень Розділу VIЦПК України не є вимогами, пов`язаними з виконанням судового рішення, а є спором щодо відповідальності боржника за невиконання зобов`язання, яке випливає з судового рішення. Доводи апелянта про те, що у резолютивній частині оскаржуваного рішення суду вказано: позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що не є встановленим зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача, при цьому судом першої інстанції не було встановлено, що вказана адреса взагалі (насправді) є фактичним місцем проживання ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана інформація зазначена згідно наданих стороною позивача документів та не є визначальною при вирішенні справи. Переконання відповідача, що закон не передбачає укладення договору про надання правової допомоги між двома адвокатами проти клієнта за іншим договором і прямо забороняє ототожнення адвоката з клієнтом є неспроможними та зводяться до власного тлумачення відповідачем норм діючого законодавства. На підставі викладеного, не підлягають задоволенню вимоги відповідача про визнання зловживанням процесуальними правами дій позивача адвоката ОСОБА_2 та його представника - адвоката Стащука В.А., оскільки жодних доказів на підтвердження таких доводів суду апеляційної інстанції не надано. Натомість, як установлено з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку скористався своїм правом на отримання послуг адвоката, у даному випадку адвоката Стащука В.А., повноваження якого долучені до справи, з яким уклав відповідний договір про надання професійної (правничої) допомоги від 12 лютого 2025 року, та діяв у межах наданих йому, як учаснику справи, прав та обов`язків, визначених цивільно-процесуальним законом. Вимоги апелянта про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди (перенесені страждання, психологічне напруження, розчарування та незручності, позбавлення на певний час можливості реалізації здібностей, душевний біль, спокій, честь і гідність) внаслідок необґрунтованих дій позивача та його представника, задоволенню не підлягають, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції, відповідач із зустрічними позовними вимогами не звертався. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають. Також безпідставними та необґрунтованими є доводи відповідача, що позивачем (його представником) не надано доказів поважності пропуску строку, встановленого апеляційним судом на подання відзиву, оскільки такі обставини були ретельно досліджені та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає, а отже, у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19). Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України. Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України). Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (Правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі №915/294/21). У відзиві на апеляційну скаргу представником позивача ОСОБА_2 - Стащуком В.А. заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн та долучено до відзиву клопотання з аналогічною вимогою. На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції у матеріалах справи містяться копії наступних документів: Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 27 липня 2025 року; Акту прийому-передачі наданих послуг від 25 вересня 2025 року; ордера на надання правничої (правової) допомоги; квитанції до прибуткового касового ордера №43 від 25 вересня 2025 року на суму 5 000 грн. За змістом Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 27 липня 2025 року гонорар адвоката за договором під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції складає 5 000 грн. Відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг від 25 вересня 2025 року адвокат Стащук В.А. передав, а ОСОБА_2 прийняв на виконання договору від 27 липня 2025 року про надання професійної (правничої) допомоги адвокатом виконані послуги по справі №758/2306/25 в суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних: час на зустріч з клієнтом, консультація клієнта, узгодження правової позиції, підготовка та направлення до суду відзиву на апеляційну скаргу - до сплати 5 000 грн. Відповідач у запереченнях щодо заявлених витрат на правничу допомогу від 07 жовтня 2025 року не навів жодних обґрунтованих доводів на підтвердження наявності підстав для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в порядку статті 137 ЦПК України. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, ціну позову, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, судуважає, що клопотання представника позивача ОСОБА_2 - Стащук В.А. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн підлягає задоволенню. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а також ціни позову. Таким чином, зважаючи на складність справи, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи, що позивачем доведено співмірність заявлених ним витрат на оплату правничої допомоги адвоката, колегія суддів доходить висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 )витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині третій статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Писана Судді С.О. Журба К.П. Приходько