Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7118/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/7118/21 Перша інстанція: суддя Вовченко О.А., повний текст судового рішення складено 03.09.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не донарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2007 від базового місяця січень 2003; з 01.01.2008 по 30.11.2015 від базового місяця січень 2008 р.; 01.12.2015-28.02.2018 від базового місяця січень 2008 р.; зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2003 по 31.12.2007 від базового місяця січень 2003; з 01.01.2008 по 30.11.2015 від базового місяця січень 2008 р.; 01.12.2015-28.02.2018 від базового місяця січень 2008 р. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що під час проходження ним служби, відповідач не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну індексацію грошового забезпечення за період з 26.07.2016 року по 28.02.2018 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Верховного Суду від 17.11.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року скасовано у частині вирішення позовних вимог про визначення базового місяця індексації грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не донарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 26.07.2016 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду; у іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року залишено без змін. Верховний Суд вважав помилковим висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити індексацію грошового забезпечення з одночасним визначенням базового місяця для цієї індексації є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. У постанові Верховного Суду зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суди не вдались до дослідження доводів позивача, що він проходив військову службу за одним контрактом у різних військових частинах Національної гвардії України шляхом переміщення його з однієї військової частини до іншої. При цьому, трудові відносини позивача з Національною гвардією України під час дії цього контракту, навіть при його переміщенні до інших військових частин, не припинялися, а тривали, у відповідності до пункту 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Тобто, переміщення позивача між військовими частинами має інші правові наслідки, ніж його звільнення. При переміщенні до іншої військової частини Національної гвардії України для подальшого проходження ним військової служби, на відміну від звільнення військовослужбовця з військової служби, у військової частини відсутній обов`язок у повній мірі розрахуватися з таким військовослужбовцем за усіма нормами забезпечення (продовольчого, речового, тощо) у тому числі і грошового забезпечення. Також, у постанові Верховного Суду вказано, що суди не встановили, до яких військових частин та коли переводився позивач, в які періоди він там проходив військову службу та де він був зарахований на грошове забезпечення. Також суди не дослідили чи виплачувалася позивачу індексація грошового забезпечення при переміщенні його з однієї військової частини до іншої. Верховним Судом зазначено, що судам під час нового розгляду необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 прийнято до провадження адміністративну справу №420/7118/21 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) в частині позовних вимог щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення, визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не донарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2003 по 26.07.2016 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) донарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2025 року позовні вимоги задоволено частково. Визнана протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не донарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення з 01.03.2008 по 30.03.2008 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) січня 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2008 по 30.03.2008 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) січня 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.07.2016, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.07.2016, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що у спірний період індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалась у відповідності до норм чинного на той час законодавства. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається та суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 25.12.1997 по 22.01.2021 проходив військову службу за контрактом у різних військових частинах Національної гвардії України (в т.ч. спеціальних моторизованих частинах (підрозділах) міліції, екстрадиції та конвойної охорони) у відповідності до пункту 40 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. З витягу з послужного списку полковника м/с ОСОБА_1 , судом з`ясовано, що позивач: - з 06.09.2002 по 10.07.2003 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_3 ; - з 01.07.2003 по 08.01.2004 проходив військову службу на посаді начальника медичного пункту ВЧ НОМЕР_3 ; - з 08.01.2004 по 31.01.2006 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби начальника медичного пункту ВЧ НОМЕР_4 ; - з 31.01.2006 по 20.11.2018 проходив військову службу на посаді лікаря-терапевта медичного пункту ВЧ НОМЕР_3 ; - з 20.11.2008 по 19.10.2012 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби ВЧ НОМЕР_3 ; - з 19.10.2012 по 27.05.2013 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби тилу Управління Центрального територіального командування ВВ МВС України; - з 27.05.2013 по 03.09.2014 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби ІНФОРМАЦІЯ_4 ; - з 03.09.2014 по 26.07.2016 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - з 26.07.2016 по 15.06.2018 проходив військову службу на посаді начальника медичної служби родів військ і служб ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВЧ НОМЕР_1 ); - з 15.06.2018 по 22.01.2021 проходив військову службу на посаді начальника відділення медичного забезпечення-начальника медичної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також, суд встановив, що наказом №47о/с командира військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України (по особовому складу) від 31.12.2003 позивача призначено по військовій частині НОМЕР_4 (т.2 а.с.18). Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВЧ НОМЕР_1 ) від 22.01.2021 №14 позивача звільнено та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, у тому числі грошового (за станом здоров`я) з 22.01.2021 року. З метою з`ясування повноти розрахунку з позивачем, представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 (ВЧ НОМЕР_1 ) із запитом від 22.02.2021, на який отримав відповідь №3/10/1/1-589 з доданими копіями особистих карток за 2018-2021 роки. З метою отримання карток за період 1997-2017 роки представник позивача звернувся до Центрального архівного відділу Національної гвардії України, на що отримав відповідь від 22.02.2021 року №171 із доданими копіями запитуваних документів. За попереднім розрахунком представника позивача розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження військової служби складає 153843,88 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати індексації, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2008 по 30.03.2008 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) січня 2008 року та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.07.2016, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з доводів апеляційної скарги, апелянт не згоден з рішенням суду в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.07.2016, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі Закон №1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України. Приписами ч.2 ст.5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078). Як встановлено п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Посилання відповідача на п.6 Порядку №1078 та ст.5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення судова колегія вважає помилковим, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету. Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Заробітна плата підлягає обов`язковій індексації як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право на індексацію виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації в 103%. У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності. Аналогічно у ст.4 Закону 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 року 101%). Згідно офіційного сайту Міністерства фінансів України, у спірний період величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у листопаді 2015 та у квітні 2016. З 01.12.2015 положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». За змістом пояснюючої записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 метою цього акту є внесення змін до умов оплати праці працівників установ, закладів, організацій окремих галузей бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів, а також забезпечення єдиного підходу до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників. У зв`язку з цим указаною постановою удосконалено механізм проведення індексації доходів громадян, у тому числі з урахуванням періодів підвищення заробітної плати працівників (зокрема, пункт 5 викладено у новій редакції). Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення. На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації. Термін «підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв`язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально. Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Отже, з 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник. Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01.12.2015 розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року. За рахунок цього мала б «обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку №1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник). Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому січень 2016 року не став для останніх «місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013). Із обсягу встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на січень 2016 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався постановою №1294, яка була чинною з 01.01.2008 та діяла до 01.03.2018, тобто до набрання чинності постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) є січень 2008 року. Судова колегія наголошує, що незмінність розміру посадового окладу за відповідною посадою, який визначався постановою №1294 за період 2008 по 2018 роки, є вирішальним в даному випадку, а не розмір посадового окладу військовослужбовця (у зв`язку із його просуванням по службі) чи його загальний грошовий дохід, як помилково вважає апелянт. З наведеного слідує логічний висновок, що у спірному періоді (з 01.12.2015 до 26.07.2016) повноваження державних органів щодо визначення «місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №380/1730/22 від 22 березня 2023 року, №420/15397/21 від 27 квітня 2023 року. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача право на виплату індексації із застосуванням базового місяця січень 2008 року, оскільки в період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року посадові оклади військовослужбовців були незмінними. Наявність у відповідача повноважень щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням, окрім іншого, певного базового місяця індексації, не скасовує компетенції суду щодо можливості зобов`язання відповідача враховувати при обчисленні індексації конкретний базовий місяць, за наявності про це відповідного спору між сторонами. Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушених прав позивача, задоволення позову щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 26 липня 2016 року, на переконання колегії суддів, має відбуватися з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення індексації, що вірно зроблено судом першої інстанції. Стосовно доводів апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення із позовом до суду, колегія суддів зазначає таке. Відповідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч.3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 цього Кодексу. Водночас ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проходження позивачем військової служби) було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення ч.2 ст. 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У п.2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у ч.2 ст.233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки. Зважаючи на викладене, на спірні правовідносини розповсюджуються положення ч.2 ст. 233 КЗпП України. Відповідно ч.2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч.ч.1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що у разі якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). Водночас, предмет даного спору стосується виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.07.2016, позивач проходив військову службу у військовій частині відповідача по 26.07.2016, тобто коли ч.2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. З огляду на викладене, посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а доводи апелянта є безпідставними. Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Центрального територіального Управління Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька