Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 211/6674/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 29 жовтня 2025 року м. Дніпросправа № 211/6674/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., секретар судового засіданні Жмуренко В.В., за участі представника відповідача Булах Є.Ю. розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Відділу №9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15.01.2025 року в адміністративній справі №211/6674/23 за позовом ОСОБА_1 углі до Відділу №9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 углі звернувся до Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу з позовом до Відділу №9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове видворення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 углі. Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Довгинцівсько-Металургійного відділу у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області №1 від 13.04.2023 року про примусове видворення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати віднесено за рахунок держави. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділ №9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки позивач міг скористатись правом на звернення до міграційного органу задля оформлення дозвільних документів, а саме: посвідки на тимчасове або постійне проживання в Україні, дозволу на імміграцію в Україну. Проте, позивач такою можливістю не скористався, що додатково свідчить про суперечливість його дійсних намірів щодо осілості в Україні. Вважає, що відповідачем належним чином були роз`ясненні позивачу його права і обов`язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП, як це передбачено положеннями пункту 2.3. розділу ІІ Інструкції №

825. Вказані обставини підтверджуються власноручним підписом позивача у протоколах про адміністративне правопорушення складених відносно нього. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне. Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Узбекистан. 13.04.2023 року Довгинцівсько-Металургійним відділом у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області прийнято рішення №1 про примусове видворення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 углі ( ОСОБА_2 ). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Так, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини відносно осіб, що не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13.12.1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною. У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього. Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28.11.1978 року, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19.12.1989 року, у справі «Артіко проти Італії» від 30.05.1980 року). Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №522/14605/17 зауважив, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права. Відповідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як встановлено судом першої інстанції, з рішення №1 від 13.04.2023 року про примусове видворення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 углі, прийнятого Довгинцівсько-Металургійним відділом у місті Кривому Розі Головного управління ДМС України у Дніпропетровській області, перекладач при розгляді справи не залучався. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що позивач не володіє українською мовою та не розуміє її. Проте ОСОБА_1 углі не було забезпечено перекладачем з мови, якою він вільно володіє, а відтак останній не мав змоги розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та не міг отримати належне роз`яснення його прав, зокрема, на отримання правової допомоги. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що усі процесуальні документи, прийняті відповідачем відносно позивача (протоколи про адміністративне правопорушення від 03.09.2022 року, 21.02.2023 року та постанови про накладення адміністративного стягнення), розглядалися без залучення перекладача. З урахуванням наведеного, внаслідок не забезпечення позивача перекладачем, останній не зміг скористатися професійно правничою допомогою, оскільки не зміг отримати від повноважних представників відповідача належне роз`яснення його прав. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Заперечуючи проти адміністративного позову та наполягаючи на правомірності свого рішення, відповідач посилалася на те, що позивач до теперішнього часу без поважних причин проживає в Україні з 06.05.2022 року. Проте, позивачем доведено, що відповідач прийняв рішення суттєво порушивши права позивача, не залучивши перекладача при розгляді справи, що призвело, зокрема, до неможливості отримання останнім правової допомоги. За таких обставин суд першої інстанції правильно зазначив, що рішення №1 від 13.04.2023 року про примусове видворення з України громадянина Узбекистану ОСОБА_1 углі прийнято з порушенням міжнародних норм та правил щодо забезпечення права іноземця на перекладача. Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Відділу №9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2025 року в адміністративній справі №211/6674/23 залишити без задоволення. Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 15 січня 2025 року в адміністративній справі №211/6674/23 залишити без змін. Вступна та резолютивна частина постанови складені 29 жовтня 2025 року, повний текст постанови складено 18 листопада 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складання повного тексту постанови. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Сафронова