Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3808/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2025 р. Справа № 440/3808/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 (суддя: Р.І. Молодецький, м. Полтава) по справі № 440/3808/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі по тексту - відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_3 ) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 року позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , індитифікаційний код НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що позивачем надано висновок ЛКК форми №080-4/0 № 468 від 15.04.2024 ОСОБА_2 , за яким в п.4 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Відповідно до вказаного висновку ЛКК № 468 від 15.04.2024 КНП «Решетілівська Центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області», ОСОБА_2 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду. Незважаючи на те, що висновок форми № 080-4/0 № 468 від 15.07.2024 та висновок ЛКК 468 від 15.07.2024 створені одним складом членів комісії, вони (висновки) є суперечливими між собою та об`єктивно не визначають стан здоров`я ОСОБА_2 , позаяк висновком до акту МСЕК № 537715 від 30.04.2024 йому строком до 01.05.2025 встановлено ІІ групу інвалідності, протипоказана важка фізична праця, інсоляція, переохолодження. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності згідно ІПРІ (індивідуальної програми реабілітації інвалідів). Крім того, апелянт зазначає, що поняття «догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки за своєю суттю в першому випадку це явище (дія), а по-другому випадку - часовий показник у вигляді безперервності. Долучений позивачем до рапорту висновок ЛКК форми 080-4/0 № 468 від 15.07.2024 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, неможливо визнати належною підставою для застосування підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" і, як результат, звільнення позивача із військової служби за сімейними обставинами, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за батьком позивача, а його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. За таких умов, застосування висновку ЛКК форми 080-4/0 № 468 від 15.07.2024, в якому вказано, що ОСОБА_1 потребує догляду на непрофесійної основі, є неналежним для вирішення адміністративного спору по суті, а висновок ЛКК 468 від 15.07.2024 не є допустимим, тобто таким, що одержаний в порядку не встановленому законом. Це нікчемний документ, оскільки акт прийнято суб`єктом, який не має на це відповідних повноважень. Також, намір позивача здійснювати постійний догляд за ОСОБА_1 повинен бути підтверджений не тільки формальними підставами, але і діями, спрямованими на досягнення реалізації заявленої мети. Вважає, що зазначене вище не було взято до уваги судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення. Вважає, що суд першої інстанції обставин справи не дослідив та не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи документам, що в свою чергу призвело до винесення неправомірного рішення. Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошує, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 є законним та обґрунтованим, та прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Тому просить суд апеляційної інстанції у задоволені апеляційного скарги відмовити, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі №440/3808/25 - залишити без змін. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 12.12.2024 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою від 15.01.2025 №

152. Так, згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 12.12.2024 №406, старшого солдата ОСОБА_1 , який прибув для проходження служби за призовом під час мобілізації на особливий період із Миргородського міськрайонного суду Полтавської області зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 12.12.2024. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 30.01.2025 №39, старший солдат ОСОБА_1 (Г-162333) з 30 січня 2025 року приступив до виконання обов`язків за посадою стрільця 2-го відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону (ВОС 100915П), призначеного на цю посаду наказом командира Військової частини НОМЕР_1 ЦОТО Національної гвардії України від 23.01.2025 № 5 о/с, та який здав справи і обов`язки за посадою навідника - оператора 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення 1-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення. 17.01.2025 ОСОБА_1 подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю 2 (другої) групи. До вказаного рапорту позивачем було додано такі документи: копію паспорта ОСОБА_1 , копію РНОКПП ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади про місце реєстрації ОСОБА_1 , копію паспорту ОСОБА_2 , копію РНОКПП ОСОБА_2 , копію паспорта ОСОБА_3 , копію РНОКПП ОСОБА_3 , копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, довідку про склад сім`ї, копію свідоцтва про розірвання шлюбу, копію висновку ЛКК № 468 від 15.07.2024, копію довідки до акту МСЕК № 537715 від 30.04.2024, що підтверджується сторонами. За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України листом від 19.02.2025 № 6/52/12-1129 повідомила позивача про те, що єдиним органом, який має повноваження і визначає постійний сторонній догляд у контексті розгляду рапорту позивача, є медико-соціальна експертна комісія. Виходячи з вимог існуючого законодавства та наданих документів не вбачаються правові підстави для звільнення з військової служби відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні позивача з військової служби під час мобілізації за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26, абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю II групи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до рапорту надані всі необхідні документи, які вимагаються при звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, а тому він має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав. Окрім того, суд першої інстанції виходив з того, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". За змістом частини першої та третьої статті 1 цього Закону, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Частиною шостою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"). Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною сьомою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1). Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №

170. Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років) (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції). Спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Підставою для такої відмови стало ненадання військовослужбовцем до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за батьком, а саме, висновок медико-соціальної експертної комісії про необхідність здійснення постійного стороннього догляду. Таким чином, необхідно дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду. Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського. У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу. Отже, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317). Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317, комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги. Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги. З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду). Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, колегія суддів зазначає наступне. Так, Положенням № 1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації. Відповідно до пункту 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком. В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку, до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі». Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №

859. У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції). Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю. Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо документів, що підтверджують необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у своїх постановах від 11 квітня 2023 року (справа №420/16689/23) та від 21 лютого 2024 року (справа №120/1909/23) звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг. Отже, необхідність здійснення догляду за батьком повинна бути підтверджена на вибір заявника (військовослужбовця) відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Як вбачається зі змісту висновку ЛКК № 468 від 15.07.2024, виданого КНП «Решетілівська Центральна лікарня Решетилівської міської ради Полтавської області», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , невиліковно хворий та через порушення функцій організму не здатний до самообслуговування. Потребує постійного стороннього догляду. Рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. З матеріалів справи вбачається, що потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікувально-консультативні комісії на підставі первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», що ведеться лікуючими лікарями, а тому військові частини не мають ставити під сумнів достовірність таких висновків. Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про те, що в довідці форми № 080-4/о висновок №468 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі щодо ОСОБА_2 , згідно з п.4 вказаного висновку, рекомендовано соціальні послуги, відмітка про постійний догляд відсутня, тому що необхідність постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 підтверджується висновком ЛКК від 15.07.2024 №468. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем до рапорту надані всі необхідні документи, які вимагаються при звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232, а тому позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення (відмови, оформленої листом від 19.02.2025 №6/52/12-1129). Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про визнання протиправною та скасування відмови відповідача, оформленої листом від 19.02.2025 №6/52/12-1129, у задоволенні рапорта позивача від 17.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та пункту 3 ч.12 ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу 25 березня 1992 року №2232-XII. Надаючи правову оцінку зобов`язальній частині рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №815/7245/16, від 20 жовтня 2022 року у справі №420/8190/21. Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної норми, у разі, якщо суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби. Таким чином, оскільки в даному випадку відповідач належним чином не перевірив надані до рапорту позивача про звільнення з військової служби документи, не надавши їм належної правової оцінки, та враховуючи те, що прийняття наказу про звільнення з військової служби відноситься до повноважень військової частини, де проходить службу позивач, а також те, що суд не може перебирати на себе такі повноваження, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для покладення обов`язку на відповідача прийняти рішення про звільнення позивача. Водночас, з урахуванням наведеного вище, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, з прийняттям в цій частині нової постанови про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 по справі № 440/3808/25 - скасувати в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком з числа осіб з інвалідністю ІІ групи. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.01.2025 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.05.2025 у справі №440/3808/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко