Постанова ККС ВС № 297/2179/20,303/2179/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2025 року м. Київ справа № 297/2179/20 (№ 303/2179/20) провадження № 51-5684 км 20 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020070060000234 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чорткова Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року ОСОБА_6 було визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. Цим же вироком ОСОБА_6 було визнано винуватим і засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: - ч. 4 ст. 187 КК України на строк 10 років; - ч. 1 ст. 263 КК України на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено: ухвалено стягнути з останнього на користь потерпілого 805 400 грн матеріальної шкоди та 300 000 грн моральної шкоди. За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства, що було скоєно за попередньою змовою групою осіб, з мотивів заволодіння майном у особливо великих розмірах (ч. 4 ст. 187 КК України). Так, 31 березня 2020 року приблизно о 08:20 ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, діючи умисно, з корисливих мотивів та з метою протиправного збагачення за рахунок чужого майна, для вчинення розбійного нападу на ОСОБА_8 і заволодіння грошовими коштами останнього в особливо великих розмірах, озброївшись вогнепальною зброєю - самозарядним пістолетом калібру 9x18 мм із нарізним стволом, не встановленої досудовим слідством марки, з глушником, спорядженим бойовими набоями калібру 9x18 мм ПМ, які є бойовими припасами, а особа, стосовно якої виділено окремо кримінальне провадження, - складним ножем господарсько-побутового призначення, який не є холодною зброєю, на легковому автомобілі марки ВМW, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_6 , приїхали до будинку АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_8 , який у цей час виїжджав з двору свого будинку на автомобілі марки «Honda CRV», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Заблокувавши потерпілому виїзд на головну дорогу, ОСОБА_6 , вийшов з автомобіля марки ВМW і, тримаючи вогнепальну зброю, підбіг до автомобіля «Honda CRV» з боку водія, де через спущене скло спрямував ствол пістолета в напрямку ОСОБА_8 , погрожуючи останньому застосуванням зброї. У свою чергу особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, вийшовши з автомобіля марки ВМW, спочатку ножем пошкодила шину правого переднього колеса транспортного засобу потерпілого, після чого відчинила передні пасажирські двері та намагалася заволодіти сумкою з належними ОСОБА_8 грошовими коштами в сумі 800 000 грн, що була в салоні автомобіля. Під час нападу потерпілий ОСОБА_8 , сприйнявши реальність нападу та загрози його здоров`ю і майну, схопив сумку з грошима, натиснув педаль газу на автомобілі й, рушивши ним вперед, здійснив зіткнення з автомобілем нападників, після чого вихопив належний йому спецзасіб - пістолет «Форт-12РМ» калібру 9 мм, що лежав у салоні транспортного засобу. ОСОБА_6 та особа, стосовно якої виділено окремо кримінальне провадження, доводячи свій єдиний злочинний намір до кінця, з наявною в них зброєю знову підійшли до автомобіля ОСОБА_8 з обох сторін і продовжили напад на останнього, в ході захисту від якого потерпілий застосував свій пістолет, здійснивши декілька пострілів у нападників, тоді ОСОБА_6 , використовуючи наявну в нього вогнепальну зброю, здійснив декілька пострілів у ОСОБА_8 , спричинивши легкі тілесні ушкодження. Незважаючи на одержані в результаті нападу вогнепальні кульові поранення, потерпілий ОСОБА_8 вийшов з належного йому транспортного засобу, відстрілюючись від нападників, а коли в нього закінчилися набої, почав тікати від них. Тим часом ОСОБА_6 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, доводячи свій злочинний умисел щодо розбійного нападу до кінця, проникли в салон автомобіля марки «Honda CRV», де заволоділи сумкою з належними ОСОБА_8 грошовими коштами в сумі 800 000 грн, що становить особливо великий розмір, з якими на легковому автомобілі ВМW, під керуванням ОСОБА_6 , зникли з місця вчинення розбійного нападу в напрямку м. Мукачева, чим заподіяли потерпілому майнову шкоду у вказаному розмірі. Крім того, за обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу (ч. 1 ст. 263 КК України). Так, у не встановлений досудовим розслідуванням день та час без передбаченого законом дозволу в невизначеному місці ОСОБА_6 незаконно придбав у невстановленої особи вогнепальну зброю - самозарядний пістолет калібру 9x18 мм із нарізним стволом, не встановленої досудовим слідством марки, з глушником, споряджений бойовими набоями калібру 9x18 мм ПМ, які призначені для стрільби зі зброї калібру 9x18 мм, а саме пістолетів ПМ, «Форт-12», «Форт-14», «Форт-17», «СZ-82» та інших відповідного калібру, після чого, діючи умисно, протиправно, зберігав указаний пістолет, споряджений бойовими припасами, до 31 березня 2020 року за місцем реєстрації на АДРЕСА_3 , за місцем фактичного проживання на АДРЕСА_1 в тому ж місті та в інших не встановлених досудовим розслідуванням місцях, а 31 березня 2020 року використав його, вчиняючи розбійний напад на ОСОБА_8 . Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону й неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно нього рішення судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог засуджений указує, що в його діях відсутній склад злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України. Крім того, стверджує, що наявні в матеріалах справи докази, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, у сукупності не свідчать про доведеність вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень і не підтверджують цього поза розумним сумнівом. При цьому ОСОБА_6 зазначає, що: - місцевий суд, порушуючи вимоги статей 23, 95 КПК України, використав як доказ показання потерпілого, які він надавав попередньому складу суду; - у матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з камери відеоспостереження (за місцем проживання потерпілого), який був предметом дослідження місцевого суду; - висновки суду першої інстанції про завдані потерпілому збитки в сумі 800 000 грн не підтверджуються жодним доказом у розумінні ст. 84 КПК України; - місцевий суд не звернув уваги на порушення вимог КПК України, які, на думку засудженого, допустили слідчі судді, надаючи дозволи слідчим на проведення обшуку під час досудового розслідування; - огляд місця події від 31 березня 2020 року, який здійснювався на подвір`ї домоволодіння потерпілого, відповідно до ст. 87 КПК України є недопустимим доказом, оскільки був проведений з порушенням положень, передбачених частинами 1, 2, 7 ст. 233 КПК України. При цьому зауважує, що суд першої інстанції, незважаючи на вказане порушення, відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про визнання наведеного процесуального документа, а також вилучених під час зазначеної слідчої дії речей і матеріалів недопустимими доказами; - показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , які вони давали попередньому складу суду, і їх показання, надані під час нового судового розгляду в суді першої інстанції, на думку засудженого, містять суперечності щодо наявності слідів крові на асфальтному покритті та в автомобілі. При цьому ОСОБА_6 зазначає, що місцевий суд, незважаючи на зазначені неточності в поясненнях свідків, відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про відтворення звукозапису допиту вказаних осіб, чим, на його переконання, допустив істотне порушення вимог КПК України; - протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 березня 2020 року за участю потерпілого є недопустимим доказом, оскільки був отриманий з порушенням положень, передбачених ч. 7 ст. 233 КПК України, а саме під час проведення процедури впізнання була відсутня свідок (понята) ОСОБА_12 , що, на думку засудженого, підтверджується її показаннями, наданими попередньому складу суду. Водночас зауважує, що сторона захисту заявила клопотання про відтворення звукозапису допиту свідка та визнання цього протоколу недопустимим доказом, проте суд першої інстанції відмовив у їх задоволенні, чим, на його переконання, допустив істотне порушення вимог КПК України; - висновки судових молекулярно-генетичних експертиз № СЕ/103/12/2-196МГ/20 (виявлення крові людини на поверхнях) та СЕ/103/12/2-233МГ/20 (встановлення генетичних ознак обвинуваченого), на думку засудженого, є сумнівними й упередженими, оскільки експерт ОСОБА_13 під час допиту в суді не змогла пояснити виконання цих експертиз в один день. До того ж зазначені експертизи, а також висновок судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ/103/12/2-272МГ/20, як стверджує ОСОБА_6 , є недопустимими доказами, оскільки вони були проведені експертами Івано-Франківського НДЕКЦ, який, як і орган досудового розслідування, належить до органів МВС України, що, на переконання засудженого, свідчить про порушення вимог ст. 69 КПК України та ст. 4 Закону України «Про судову експертизу». Разом з тим засуджений у касаційній скарзі наводить доводи, які, на його думку, свідчать про неповноту судового розгляду в суді першої інстанції (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК України). Також ОСОБА_6 зауважує, що суд апеляційної інстанції не перевірив усіх доводів апеляційної скарги його захисника, зокрема щодо оцінки доказів, встановлення розміру майнової шкоди, строку покарання, і всупереч положенням, передбаченим ч. 3 ст. 404 КПК України, залишив поза увагою вимоги апеляційної скарги сторони захисту щодо необхідності повторного дослідження доказів, чим допустив істотне порушення норм КПК України. На зазначену касаційну скаргу засудженого заперечень від учасників касаційного провадження не надходило. Рішення судів попередніх інстанцій щодо невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, у касаційному порядку не оскаржуються. Позиції інших учасників судового провадження У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити. Крім того, засуджений також просив Суд пом`якшити йому покарання. Захисник ОСОБА_7 підтримала доводи касаційної скарги та прохання засудженого про пом`якшення йому покарання. Прокурор ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні касаційної скарги засудженого, а також заперечувала щодо пом`якшення ОСОБА_6 покарання. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі засудженого доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого (пункти 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України). При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України. Отже, скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідності їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено. Тож під час розгляду кримінального провадження Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій. Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 убачається, що він, не погоджуючись з оцінкою доказів (зокрема, показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 ), а також посилаючись на неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК України), серед іншого, вказує, що, на його переконання, місцевий суд: - залишив недослідженими обставини щодо походження та наявності грошових коштів потерпілого в розмірі 800 000 грн; - відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про надання тимчасового доступу до камер відеоспостереження за місцем проживання потерпілого, витребування з Берегівського районного суду Закарпатської області технічних записів судових засідань, під час яких слідчим суддею розглядалися клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку, про визнання висновків судових молекулярно-генетичних експертиз недопустимими доказами, проведення додаткової судової молекулярно-генетичної експертизи в іншій експертній установі; - не встановив обставин на підтвердження факту наявності й виявлення в нього ( ОСОБА_6 ) вогнепальної зброї, а також установлення її марки; - залишив поза увагою невідповідність показань потерпілого ОСОБА_8 , наданих на стадії досудового розслідування під час проведення за його участю пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, а також те, що досліджений відеозапис з камери відеоспостереження не підтверджує факту вчинення ним стосовно потерпілого інкримінованого кримінального правопорушення. Проте наведені вище доводи засудженого, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України та зміст статей 410, 411 цього Кодексу, не можуть бути предметом касаційного розгляду. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи його винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. За приписами ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зокрема, зі змісту вироку випливає, що місцевий суд допитав: - обвинуваченого ОСОБА_6 , який заперечував свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та стверджував, що того дня, коли сталася подія стосовно потерпілого ОСОБА_8 , зранку перебував удома, пізніше зі своїм знайомим пішов до СТО. Наступного дня з товаришем виїхали до м. Києва у справах, де були до травня 2020 року, тобто до моменту затримання. Його дружина повідомляла, що правоохоронні органи його розшукують, також знайомий, у якого він орендував квартиру, телефонував і запитував, з яких підстав у квартирі проводять обшук. Він не вважав себе винуватим у жодному злочині, тому й не повертався додому. Крім того, гадає, що працівники поліції всіляко фабрикували стосовно нього кримінальне правопорушення, оскільки він раніше притягався до кримінальної відповідальності; - свідка ОСОБА_15 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції пояснювала, що майже п`ять років проживає в цивільному шлюбі з обвинуваченим. 31 березня 2020 року обвинувачений до 09:00 перебував удома. Потім виїхав зі своїм знайомим до СТО. Через декілька хвилин зателефонувала мама обвинуваченого і повідомила, що працівники поліції розшукують його. Близько 10 години до неї додому прийшли працівники поліції, спитали, чи вдома обвинувачений, вона відповіла, що не знає. Допитавши зазначених осіб, місцевий суд поставився до їхніх показань критично, посилаючись на таке: - обвинувачений, указуючи, що на момент вчинення кримінального правопорушення стосовно потерпілого ОСОБА_8 був в іншому місці, не надав жодних доказів на підтвердження своєї позиції; - показання свідка ОСОБА_15 , яка є цивільною дружиною обвинуваченого, про перебування останнього на момент вчинення злочину вдома є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами. При цьому суд першої інстанції також зауважив, що, незважаючи на позицію сторони захисту, вина ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами. Зокрема, таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань: - потерпілого ОСОБА_8 , який вказував, що 31 березня 2020 року о 08:15, виїжджаючи з дому у своїх справах, побачив, що чорний автомобіль марки BMW, який до цього був неподалік його будинку, під`їхав та заблокував виїзд. Відразу з нього вийшов чоловік, який сидів на пасажирському сидінні, і підійшов до його автомобіля. Обвинувачений, що був за кермом також вийшов і, підійшовши, направив на нього пістолет, а інша особа намагалася забрати сумку, при цьому обидва були одягнуті в темний одяг з медичними масками на обличчях. Зрозумівши, що відбувається пограбування, потерпілий вихопив свій травматичний пістолет, перезарядив і вистрілив двічі в чоловіка, який направив на нього зброю. Чітко пам`ятає, що, коли обвинувачений намагався відкрити двері автомобіля, він здійснив один постріл в обличчя останнього, маска на обличчі опустилася і він його чітко побачив. Після цього намагався від`їхати з місця події і зіткнувся з автомобілем нападників. Далі обвинувачений, побачивши у нього пістолет, відбіг і вистрілив у його бік два рази, при цьому, попередньо інший нападник використав стосовно нього газовий балончик. Вистрибнувши з машини, він почав відстрілюватися й тікати. Також потерпілий ОСОБА_8 зауважував, що, коли повернувся до машини, то побачив, що грабіжники викрали його сумку з грошима в сумі 800 000 грн і від`їжджають. Перебуваючи в шоковому стані, він сів за кермо свого автомобіля і почав рухатися в напрямку лікарні та викликати швидку допомогу. Розуміючи, що втрачає свідомість, він зупинився, зателефонував своєму сину і сказав, що на нього вчинили розбійний напад. У лікарні повідомили, що треба робити операцію, потім зателефонувала дружина і спитала код до камер спостереження. У лікарні він був два тижні. 31 березня 2020 року під вечір приходили працівники поліції і відбирали в нього пояснення. Не пам`ятає, коли з ним проводили впізнання, але це точно було в лікарні. Ствердив, що саме він надав дозвіл на зняття інформації з камер відеоспостереження; - свідка ОСОБА_12 , яка в судовому засіданні пояснювала, що була присутня під час пред`явлення особи для впізнання, а саме коли з потерпілим за фотокартками проводили впізнання особи, яка вчинила напад на нього. Як саме це відбувалося, точно не пам`ятає; - свідка ОСОБА_11 , яка зазначала, що є дружиною потерпілого. 31 березня 2020 року зранку чоловік поїхав на роботу, а через декілька хвилин зателефонував сусід і повідомив, що на її чоловіка вчинено напад.Вона відразу вийшла на вулицю, але чоловіка біля будинку не було, бо він поїхав сам у лікарню, але не доїхав. На вулиці вона побачила ніж у канаві, а на асфальті - кров. Хтось викликав швидку медичну допомогу, лікарі відвезли чоловіка до лікарні. Свідок попросила сина, щоб він забрав автомобіль батька, який залишився за 200-300 м від дому. З лікарні чоловік телефонував, оскільки працівники поліції хотіли оглянути відеозапис з камер спостереження їх будинку, а код доступу був відомий тільки чоловіку. Через деякий час приїхали брат із дружиною, які залишилися на місці події, а вона поїхала до чоловіка в лікарню; - свідка ОСОБА_8 , який у судовому засіданні пояснював, що потерпілий є його батьком. У той день, коли стався напад, був удома, у кімнату зайшла мати і попросила його забрати автомобіль батька. Він сів за кермо свого автомобіля і поїхав до місця, де зупинився батько. Коли під`їхав, батько був в автомобілі, вже приїхала швидка медична допомога і забирала його в лікарню. Батько був притомним, попросив його відігнати автомобіль додому, а сам поїхав у лікарню. Свідок відвіз спочатку автомобіль батька, потім забрав свій і відразу поїхав до батька в лікарню в м. Береговому. Коли переганяв транспортний засіб батька, бачив у салоні автомобіля кров. У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо можливості покладення в основу обвинувального вироку показань наведених вище осіб, зазначає, що: - місцевий суд, порушуючи вимоги статей 23, 95 КПК України, використав як доказ показання потерпілого, які він давав попередньому складу суду; - показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , які вони давали попередньому складу суду, а також їх показання, надані під час нового судового розгляду в суді першої інстанції, на думку засудженого, містять суперечності щодо наявності слідів крові на асфальтному покритті та в автомобілі; - свідок (понята) ОСОБА_12 , надаючи показання попередньому складу суду, зазначала, що під час проведення процедури впізнання вона була відсутня. Перевіривши матеріали кримінального провадження та вказані вище доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів дійшла таких висновків. Кримінальний процесуальний закон детально врегульовує питання стосовно допустимості позасудових показань особи: суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України). Однак цей закон не містить положення, яким би вирішувалося питання щодо допустимості показань особи, допитаної в суді в тій же справі, але під час іншого судового засідання. Вирішуючи зазначене питання, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до п. 16 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства. У статті 23 КПК України визначено, що показання учасників кримінального провадження суд отримує безпосередньо і може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Ця вимога закону сформульована як засада, якою має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення щодо допустимості доказів у конкретній ситуації провадження. Верховний Суд у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 750/5745/15-к (провадження № 51-10195 км 18) зазначив, що: - суд, розглядаючи справу, повинен забезпечити право сторін на допит особи, яка дає показання, важливі для вирішення справи, і не вправі використовувати позасудові свідчення такої особи. Що стосується показань особи в суді під час минулого розгляду, то навіть за умови наявності таких свідчень, сторона має право вимагати допиту цієї особи під час нового судового розгляду, і в такому разі суд має вжити всіх належних заходів для забезпечення вказаного права. У той же час, якщо попри всі необхідні заходи забезпечити явку такої особи виявилося неможливим, сторона на доведення своєї позиції може надати суду її показання, дані під час минулого судового розгляду, і сам факт відсутності цієї особи в ході нового розгляду не може бути підставою для визнання цих її показань недопустимим доказом. Водночас, дослідивши ці показання, суд повинен дати їм оцінку з погляду допустимості, належності та достовірності, беручи до уваги, зокрема, наскільки були забезпечені права сторони під час допиту особи в минулому розгляді. Факт неможливості допиту зазначеної особи в процесі нового судового розгляду має враховуватися судом у ході оцінення достовірності цього доказу в сукупності з іншими доказами у справі; - положення ч. 4 ст. 95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала іншому складу суду в тій же справі. Ця позиція Суду також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка знайшла своє відображення в рішенні у справі «Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom» стосовно використання показань, наданих поліції під час досудового розслідування свідком, який на час судового розгляду справи помер. ЄСПЛ визнав, що за таких обставин і за умови додержання певних гарантій сторони захисту, використання таких показань не порушує вимог ч. 1 та п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом з тим у вказаному рішенні ЄСПЛ зауважив, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка потрібно дослідити: - чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказу; - чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого; - чи існували достатні врівноважувальні фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу, та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи вирок, указав, що: - допит потерпілого ОСОБА_8 у кримінальному провадженні було здійснено 25 березня 2021 року колегією суддів під головуванням судді ОСОБА_16 (інший склад суду); - у зв`язку з виїздом потерпілого за межі України суд дослідив його показання, надані в цьому кримінальному провадженні іншому складу суду; - сторонам кримінального провадження було забезпечено процесуальні гарантії, здатні компенсувати неможливість його допиту під час нового судового розгляду. За таких обставин, ураховуючи те, що: - місцевий суд був позбавлений реальної можливості безпосередньо допитати потерпілого ОСОБА_8 , оскільки на момент судового розгляду він перебував за кордоном; - згідно з вироком показання потерпілого не стали єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого, то колегія суддів уважає, що суд першої інстанції, з огляду на положення, передбачені статтями 23, 95 КПК України, та вказану вище практику Верховного Суду і ЄСПЛ, обґрунтовано взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 , надані ним іншому складу суду. Що стосується показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , то вказані особи відповідно до положень, передбачених статтями 7, 23, 95 КПК України, були допитані безпосередньо в судовому засіданні складом суду, який ухвалив оскаржуваний вирок, у зв`язку з чим, з огляду на наведені вище положення процесуального закону, практику Верховного Суду та ЄСПЛ, у суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави для надання оцінки їх показанням, даним під час розгляду кримінального провадження в іншому складі суду. При цьому, як видно з матеріалів справи, обвинувачений та його захисник не були позбавлені можливості скористатися положеннями ч. 4 ст. 96 КПК України та під час безпосереднього допиту вказаних свідків ставити їм уточнюючі питання стосовно їх попередніх показань, які, на думку сторони захисту, не узгоджуються із показаннями наданими суду. Отже, зазначені доводи касаційної скарги не спростовують законності й обґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій у цій частині. Разом з тим за наявності підстав, які, на думку засудженого, свідчать про порушення присяги свідка, сторона захисту не позбавлена можливості звернутися з відповідною заявою до уповноважених правоохоронних органів у порядку, визначеному чинним законодавством України. Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд, з-поміж іншого, в основу свого рішення поклав показання свідків: - ОСОБА_17 , який у судовому засіданні місцевого суду пояснював, що того дня в березні 2020 року близько 08:00 підійшов до будинку потерпілого, щоб віддати йому борг. Коли потерпілий виїхав з двору, підійшов до нього і повернув кошти в сумі 400 грн. Несподівано дорогу потерпілому перекрив темний автомобіль марки BMW, який він раніше бачив неподалік будинку сім`ї Тягур. З автомобіля вибігли двоє осіб у темному одязі, чорних кепках та масках, йому здалося, що це працівники поліції, але вони почали вимагати гроші. Налякавшись, він відскочив від автомобіля, а потерпілий у свою чергу почав від`їжджати. Через декілька хвилин почалася стрілянина, він налякався і втік. Унаслідок таких дій невідомих, потерпілого було поранено, він намагався сам поїхали в лікарню, від`їхав 200 м і зупинився, після чого його забрали лікарі зі швидкої допомоги. Під час огляду домогосподарства потерпілого бачив, як працівники поліції виявили та вилучали зброю, ніж, гільзи; - ОСОБА_18 , який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснював, що працює хірургом у Берегівській лікарні. Навесні 2020 року у відділення хірургії був доставлений потерпілий ОСОБА_8 з пораненням грудної клітки. Стан постраждалого був важкий. Стосовно потерпілого застосовано місцеву анестезію, здійснено хірургічне втручання (оброблено поранення), яке тривало 30 хвилин. Кулю не виявлено, оскільки вона пройшла по дотичній. Потерпілий постійно був притомним, його опитували працівники поліції, він підписував відповідні папери; - ОСОБА_19 , який пояснював місцевому суду, що є власником автосервісу. У березні 2020 року обвинувачений приїхав зі своїм знайомим та передав для ремонту транспортний засіб «Меrсеdes-Вenz» іноземної реєстрації, який був на ремонті 2-3 дні. Згодом зателефонував і сказав, що автомобіль після ремонту забере інша особа. Після того як було здійснено розрахунок за проведені роботи, він передав автомобіль знайомому обвинуваченого, який прибув із водієм. Щодо стану автомобіля повідомив, що нічого особливого не бачив, у багажне відділення не заглядав. На період ремонтних робіт автомобіль зберігався у приміщенні, до якого доступ сторонніх осіб обмежено; - ОСОБА_20 , який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснював, що навесні у 2020 році його знайомий ОСОБА_21 попросив забрати з СТО в м. Мукачевому автомобіль марки «Mercedes» білого кольору. Вони приїхали на СТО, товариш поспілкувався з власником сервісу, після чого разом виїхали в напрямку м. Виноградова. ОСОБА_21 рухався позаду нього, коли він заїхав у місто, його несподівано зупинили працівники поліції, наказали відкрити вікно, повідомили, що автомобіль оголошений у розшук. Через деякий час приїхала слідчо-оперативна група, почали здійснювати огляд транспортного засобу. Поки чекали слідчо-оперативну групу, він був у автомобілі працівників поліції, розвернутий спиною до автомобіля «Mercedes-Вenz». Ствердив, що ніхто з працівників поліції не відкривав двері автомобіля, тим паче багажник. Коли почали огляд автомобіля на місці вже був ОСОБА_21 . У його присутності з багажника дістали чорний спортивний одяг, автомобільні ключі, «воздушку» та медичну маску, можливо ще щось, але на цей час не пам`ятає. Не пригадує, щоб під час огляду вилучали медичну маску. Щодо обшуку за місцем його проживання свідок ОСОБА_20 ствердив, що за декілька днів до події його знайомий ОСОБА_21 попросив ключі від квартири, де він робив ремонт і на той час не проживав. За його добровільною згодою працівники поліції провели обшук і знайшли чоловічий спортивний костюм, замочений для прання; - ОСОБА_21 , який у судовому засіданні місцевого суду стверджував, що знайомий із ОСОБА_22 , який у 2020 році був винен йому кошти, у зв`язку з чим вони домовилися, що останній передасть йому свій автомобіль у рахунок погашення боргу. У зв`язку з цим саме він на початку 2020 року їздив із ОСОБА_23 забирати з СТО автомобіль марки «Mercedes-Вenz». Був присутній під час огляду автомобіля працівниками поліції, жодних медичних масок, які б містили сліди бурого кольору, він не бачив. Підтвердив, що деякий час проживав у свого знайомого ОСОБА_23 ; - ОСОБА_24 , який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснював, що знайомий з обвинуваченим. Незадовго до події, яка мала місце в березні 2020 року, повідомляв ОСОБА_6 , що по сусідству з ним проживає ОСОБА_8 , у якого можна обміняти валюту; - ОСОБА_25 , який у судовому засіданні місцевого суду стверджував, що був понятим під час огляду місця події, коли був вчинений напад на ОСОБА_8 . Протягом усього часу огляду місця події був присутній, також бачив понятого ОСОБА_14 . У його присутності виявили пістолет і ніж, на проїжджій частині дороги виявили кров. Усі речі вилучалися та опечатувалися. Спочатку оглядали місце події, а вже потім -транспортний засіб, що стояв на території домогосподарства потерпілого ОСОБА_8 ; - ОСОБА_14 , який у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що одного дня в березні 2020 року зранку до нього прийшли працівники поліції і попросили бути понятим під час огляду місця події, який проводився біля будинку його сусіда ОСОБА_8 . Під час огляду він нічого особливого не побачив, знаходився на території 15-20 хвилин. Протокол огляду місця події підписував, жодних зауважень до протоколу не було. Також підписував спецпакети, у яких були поміщені вилучені речі, про те, що саме було в пакетах, не пам`ятає. Не пригадує, щоб бачив на місці події сліди крові. Водночас, як убачається з вироку, суд першої інстанції взяв до уваги й інші докази, а саме: - протокол огляду місця події від 31 березня 2020 року, за результатом дослідження якого місцевий суд установив, що предметом огляду був транспортний засіб марки «Honda CR-V», реєстраційний номер НОМЕР_2 , розташований у дворі домоволодіння АДРЕСА_4. Під час слідчої дії було виявлено сліди у вигляді отворів на склі правої передніх дверей. На задній правій фарі (фонарі) наявне пошкодження, близьке до прямокутної форми. В обшивці зсередини лівих передніх дверей (водійських) наявні пошкодження у вигляді отворів. На передньому правому колесі наявне пошкодження у вигляді порізу довжиною 2 см. У дверній кишені виявлено та вилучено набої в кількості 15 штук із маркувальним позначенням «Форт 9 мм РА». Крім того, із салону автомобіля вилучено предмети, схожі на гільзи, з маркуванням «Форт 9 мм РА»; - протокол огляду від 06 квітня 2020 року, відповідно до якого місцевий суд установив, що було проведено повторний огляд наведеного вище транспортного засобу, в ході чого в нижній частині сидіння виявлено пляму бурого кольору, ззовні схожу на кров, та вилучено з неї змив. З пластмасового захисту водійських дверей, зсередини, безпосередньо в рамі дверей вилучено предмет, ззовні схожий на кулю калібру 9 мм, яка застрягла в рамі; - протокол обшуку від 02 квітня 2020 року, згідно з яким місцевий суд установив, що предметом обшуку був транспортний засіб марки «Mersedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Під час слідчої дії, з-поміж іншого, було виявлено й вилучено маску білого кольору з плямами бурого кольору; - висновок судово-медичної експертизи від 24 квітня 2020 року № 26, за результатом дослідження якого місцевий суд з`ясував, що в потерпілого ОСОБА_8 у процесі огляду в лікарні 30 березня 2020 року виявлено непроникаюче наскрізне кульове поранення грудної стінки справа; дотикове поранення передньої черевної стінки та нижньої третини медіальної поверхні лівого передпліччя. ОСОБА_8 отримав три вогнепальні кульові поранення: а) проникаюче наскрізне кульове поранення грудної клітки справа; б) дотикове вогнепальне кульове поранення передньої черевної стінки зліва; в) дотикове вогнепальне кульове поранення внутрішньої поверхні нижньої третини лівого передпліччя. Рана грудної клітки справа із вхідним отвором на рівні 6-го ребра по передній підпахвовій лінії та вихідним отвором на рівні 7-го ребра по задній підпахвовій лінії має напрямок спереду назад і дещо зверху вниз, напрямок пострілу відповідає ходу раневого каналу. Вогнепальні рани передньої черевної стінки справа та лівого передпліччя дотикові, непроникаючі, напрямок пострілу був майже паралельним до місць розташування ушкоджень. Час виникнення ушкоджень за даними медичної документації відповідає даті події; - висновок судово-медичної експертизи від 22 травня 2020 року № 59, за результатом дослідження якого місцевий суд установив, що під час огляду ОСОБА_6 , у ділянці кута рота зліва було виявлено рубець неправильної зіркоподібної форми розміром 0,5х0,5 см блідо-рожево-синюшного кольору, гладкий, рівний, місцями вкритий корочками бурого кольору, які відпадають, легко рухомий, не спаяний з підлеглими тканинами, поверхня дещо вище рівня навколишньої шкіри. Експерт дійшов до висновку, що виявлений рубець є наслідком заживлення рани, яка могла виникнути внаслідок одного дотикового вогнепального поранення, у тому числі гумовою кулею, вкладається в дату події та належить до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров`я; - протокол огляду від 31 березня 2020 року і фототаблицею до нього, з яких місцевий суд з`ясував, що предметом огляду була лісова місцевість, розташована на відстані близько 800 м від головної дороги Берегово-Мукачево, та близько 1000 м від с. Гут Берегівського району, де на польовій місцевості наявні як з лівої, так і з правої сторони зруйновані будівлі, між якими стоїть автомобіль марки BMW, пошкоджений вогнем, без скла та коліс, усі деталі якого пошкоджені вогнем, на поверхні та в салоні якого наявні сліди нагару і синьо-білого нальоту; - висновок експерта від 20 липня 2020 року № 12/48 з ілюстративною таблицею до нього, відповідно до яких місцевий суд установив, що пожежа на автомобілі марки BMW, яка мала місце 31 березня 2020 року на лісовій місцевості поблизу с. Гут Берегівського району, ймовірно відбулася внаслідок занесення стороннього джерела запалення (підпал); - висновок експерта від 15 червня 2020 року № 1/211, з якого місцевий суд встановив, що надані на дослідження гільзи є частинами боєприпасів - гільзами патронів калібру 9x18мм ПМ, призначених для стрільби зі зброї калібру 9х18 мм: пістолетів ПМ, «Форт-12», «Форт-14», «Форт-17», «СZ-82» та іншої відповідного калібру. Надані на дослідження кулі є частинами боєприпасів - кулями пістолетних патронів калібру 9x18 мм ПМ, призначених для стрільби зі зброї калібру 9x18 мм, а саме пістолетів ПМ, «Форт-12», «Форт-14», «Форт-17», «СZ-82» та іншої відповідного калібру. Досліджувані гільзи відстріляні з вогнепальної зброї -самозарядного пістолета калібру 9x18 мм, досліджувані кулі - з вогнепальної зброї калібру 9x18 мм з нарізним стволом (чотири нарізи правого кута нахилу). Також суд першої інстанції дослідив протокол огляду місця події від 31 березня 2020 року, у ході чого установив, що предметом огляду була частина дороги сполученням «Берегово-Мукачево», а саме АДРЕСА_4. Під час слідчої дії, серед іншого, було виявлено й вилучено: дві гільзи із маркуванням на денці «Форт 9 мм РА»; предмет, схожий на пістолет, з маркуванням «Форт-12РМ 9 мм РА», і з номерним позначенням на затворі та рамі « НОМЕР_4 »; гільзу з маркуванням на денці «3888»; дві марлеві серветки зі змивами речовини бурого кольору, схожої на кров; предмет, ззовні схожий на ніж, лезо з металу срібного кольору з маркуванням «GANZО» та дерев`яними вставками довжиною близько 20 см; змиви речовини бурого кольору, схожої на кров; гільзу з маркуванням на денці «LCW 13». При цьому місцевий суд зауважив, що на ілюстраційній таблиці (ілюстрація № 30), доданій до протоколу огляду місця події, зафіксовано плями бурого кольору, про які зазначено у протоколі від 31 березня 2020 року, що спростовує доводи сторони захисту щодо відсутності на місці події слідів (плям бурого кольору). У касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що наведений вище доказ є недопустимим, оскільки був отриманий з порушенням положень, передбачених частинами 1, 2 ст. 233 КПК України, однак такі доводи засудженого, на переконання Верховного Суду, є необґрунтованими та суперечать матеріалам кримінального провадження і висновкам, наведеним у вироку суду першої інстанції, згідно з якими слідчий суддя Берегівського районного суду ухвалою від 01 квітня 2020 року задовольнив клопотання слідчого від 31 березня 2020 року та в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України та надав дозвіл на здійснення огляду навпроти будинку АДРЕСА_2 . Разом з тим колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі ОСОБА_6 на те, що згадана вище слідча дія була проведена з порушенням положень ч. 7 ст. 233 КПК України, оскільки такі твердження сторони захисту суперечать установленим судами попередніх інстанцій обставинам у частині того, що відповідно до матеріалів справи огляд місця події від 31 березня 2020 року був проведений у присутності понятих ОСОБА_25 та ОСОБА_14 . При цьому суди зауважили, що зазначений факт підтверджується показаннями, які вказані свідки давали під час допиту в суді першої інстанції. За таких обставин і з огляду на те, що відповідно до приписів ст. 433 КПК України Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку показанням свідків, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині. Крім того, зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції також урахував дані протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 березня 2020 року, за результатом дослідження якого встановив, що потерпілий ОСОБА_8 впізнав обвинуваченого ОСОБА_6 як особу, яка 31 березня 2020 вчинила на АДРЕСА_4 разом з іншою особою здійснила на нього розбійний напад ( ОСОБА_6 спочатку погрожував пістолетом, а потім зробив декілька пострілів, поранивши його в груди, черево та руку). При цьому місцевий суд зауважив, що, в ході допиту в судовому засіданні 25 березня 2021 року потерпілий підтвердив, що, захищаючись, першим здійснив постріли в сторону ОСОБА_6 , у тому числі в ділянку обличчя. Доводи засудженого про недопустимість указаного вище доказу у зв`язку з тим, що його було отримано з порушенням положень, передбачених ч. 7 ст. 233 КПК України, а саме внаслідок проведення процедури впізнання за відсутності понятої ОСОБА_12 , що, на думку автора касаційної скарги, підтверджується її показаннями, наданими попередньому складу суду, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, за результатом дослідження наведеного протоколу та безпосереднього допиту свідка ОСОБА_12 (яка зауважувала, що була присутня в ході процедури впізнання), не встановив порушень вимог ч. 7 ст. 233 КПК України під час проведення слідчої дії. При цьому, беручи до уваги те, що з огляду на ст. 433 КПК України Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку показанням свідків, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині. Також Суд не бере до уваги твердження ОСОБА_6 про відсутність даних щодо джерела отримання працівниками поліції його фотознімку, який був пред`явлений потерпілому під час слідчої дії, оскільки, наводячи зазначені доводи, засуджений не вказує, які саме норми кримінального процесуального закону в цьому разі було порушено. Ураховуючи ці обставини й те, що в ході касаційного розгляду не встановлено допущення місцевим судом будь-яких істотних порушень вимог КПК України під час дослідження та надання оцінки вказаним доказам, колегія суддів уважає неспроможними твердження у касаційній скарзі засудженого в частині доводів про те, що судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотань сторони захисту про визнання протоколів огляду місця події від 31 березня 2020 року та пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 березня 2020 року за участю потерпілого недопустимими доказами, оскільки засуджений, на переконання Суду, не наводить переконливих аргументів на підтвердження такої позиції. Крім того, суд першої інстанції дослідив відеозапис з місця вчинення кримінального правопорушення від 31 березня 2020 року, відповідно до якого встановив, що потерпілий виїжджає з дому 31 березня 2020 року о 07:19, на містку його зустрічає свідок ОСОБА_17 , о 07:20 перед автомобілем потерпілого зупиняється автомобіль марки BMW, з якого виходять дві особи чоловічої статі в чорному одязі з білими медичними масками на обличчях. Далі одна особа чоловічої статі підходить до водія та тримає направлений на нього предмет, схожий на пістолет із глушником, інша пошкоджує колесо на автомобілі потерпілого. Поки один з чоловіків погрожує потерпілому зброєю, інший відкриває двері переднього пасажирського сидіння. Потерпілий починає рух автомобіля, й особа, яка відкрила двері автомобіля, випадає з нього, після чого підводиться і знову намагається проникнути у транспортний засіб. Через декілька секунд потерпілий здійснює постріл й особа, яка перебуває біля нього зі зброєю, відстрибує від автомобіля та тримається за обличчя. О 07:21 потерпілий та особа зі зброєю направили в бік один одного зброю і здійснили постріли, потерпілий ховається і починає тікати. Один з нападників проникає до салону автомобіля, потім підходить інший, і вони виймають сумку з автомобіля потерпілого, після чого сідають у транспортний засіб BMW та їдуть з місця події. У касаційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги суперечностей стосовно порядку отримання відеозапису з камери відеоспостереження за місцем проживання потерпілого (потерпілий ОСОБА_8 зазначав, що особисто дав вказівку дружині ОСОБА_11 надати працівникам поліції копії відеозапису; свідок ОСОБА_11 вказувала, що не надавала особисто відеозаписи, а попросила родичку). Однак колегія суддів не бере до уваги такі твердження засудженого, оскільки, оскаржуючи вирок у цій частині, ОСОБА_6 не наводить переконливих доводів про те, яким саме чином вказане, з огляду на досліджені місцевим судом показання потерпілого ОСОБА_8 (який не заперечував факту надання ним дозволу на отримання працівниками поліції зазначеного відеозапису), спростовує висновки суду першої інстанції щодо доведеності його вини у вчиненні інкримінованих злочинів, кваліфікації його дій та міри і розміру покарання. Стосовно доводів засудженого про відсутність у матеріалах справи оригіналу наведеного вище відеозапису з камери відеоспостереження колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. У частині 3 ст. 99 КПК України законодавець визначив, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. При цьому відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 цього Закону). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення. Така позиція колегії суддів знайшла своє відображення в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к (провадження № 51-1878 кмо 20). З огляду на наведене вище, Суд уважає необґрунтованими наведені вище доводи засудженого, зокрема щодо недопустимості дослідженого місцевим судом відеозапису з камери відеоспостереження з підстав, наведених у касаційній скарзі. Разом з тим колегія суддів не бере до уваги доводів касаційної скарги засудженого про те, що відтворений у суді відеозапис охоплює лише події до моменту приїзду працівників поліції, подальші дії яких під час огляду місця події на цьому доказі не зафіксовані. Так, положеннями, передбаченими ст. 91 КПК України, визначено чіткий перелік обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Водночас, наводячи доводи про відсутність на відеозаписі даних щодо здійснення працівниками поліції процесуальних дій під час огляду місця події, засуджений не вказує на недослідження судом відеозапису в частині, яка пов`язана з подією злочину, а також не зазначає, яку норму КПК України в такому разі суд першої інстанції порушив під час дослідження цього доказу та надання йому оцінки. Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувального вироку суд першої інстанції поклав висновки судових молекулярно-генетичних експертиз Івано-Франківського НДЕКЦ МВС України: - від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-233МГ/20, згідно з яким було встановлено генетичні ознаки (ДНК-профіль) зразка букального епітелію ОСОБА_6 . У висновку експерт зазначив, що на експертизу надано зразок букального епітелію ОСОБА_6 , який відібрано у останнього 07 травня 2020 року на підставі постанови прокурора; - від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-196МГ/20 та таблиці до нього, відповідно до яких суд установив, що в наданих для дослідження змивах РБК з бетонної поверхні містка будинку, проїжджої частини дороги, салону автомобіля та на зовнішній поверхні маски виявлено кров людини. На наданих для дослідження внутрішній поверхні маски, предметі, схожому на ніж, недопалках сигарет «Parlament», руків`ї, спусковому гачку, затворі предмета, схожого на пістолет, на предметі, схожому на набій, на зовнішній поверхні кобури та на ремені кобури виявлено клітини з ядрами. Також зазначеним вище висновком установлено, що генетичні ознаки (ДНК-профілі) слідів крові, виявленої у змивах РБК з наведених вище предметів, які є змішаними, містять генетичні ознаки двох осіб та можуть бути придатні для ідентифікації лише за домінуючими ДНК-профілями. Генетичні ознаки (ДНК-профіль) слідів крові, виявлених у змивах РБК з бетонної поверхні містка будинку з проїжджої частини дороги, із салону автомобіля, збігаються з домінуючими генетичними ознаками клітин, виявлених на всій поверхні ножа, і належать першій невстановленій особі чоловічої генетичної статі; - від 19 червня 2020 року № СЕ/109/12/2-272МГ/20 та таблиці до нього, відповідно до яких суд встановив, що генетичні ознаки слідів крові, виявлених у змивах РБК з бетонної поверхні містка будинку, проїжджої частини дороги, салону автомобіля, узятих з висновку експерта від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-196МГ/20, збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_6 , взятого з висновку експерта від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-23ЗМГ/20. Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, установлених у зразку букального епітелію ОСОБА_6 та на об`єктах у висновку експерта від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-196МГ/20, становить 2,067 х 10-35.Крім того, домінуючі генетичні ознаки клітин, виявлених на всій поверхні ножа (висновок експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС від 29 травня 2020 року № СЕ/109/12/2-196МГ/20), збігаються з генетичними ознаками слідів крові, виявлених у змивах РБК з бетонної поверхні містка будинку, проїжджої частини дороги, салону автомобіля, та збігаються з генетичними ознаками ОСОБА_6 . Крім того, суд допитав експерта ОСОБА_13 , яка підтвердила, що в цьому кримінальному провадженні склала висновки № СЕ/109/12/2-233МГ/20 та СЕ/109/12/2-196МГ/20, датовані 29 травня 2020 року. Дослідження проводилися в один період. Орган досудового розслідування надав усі необхідні матеріали та вихідні дані. Під час дослідження стерильних марлевих салфеток було виявлено біологічні сліди, проте в ході вивчення цих матеріалів та застосування відповідних реактивів, використана частина серветки була знищена під дією реактивів. У касаційній скарзі ОСОБА_6 стверджує, що висновки наведених вище експертних досліджень є недопустимими доказами, оскільки дослідження проводили експерти Івано-Франківського НДЕКЦ, який, як і орган досудового розслідування, належать до органів МВС України, що, на переконання засудженого, свідчить про порушення вимог ст. 69 КПК України та ст. 4 Закону України «Про судову експертизу». Перевіривши матеріали кримінального провадження, а також зазначені доводи, колегія суддів дійшла таких висновків. За приписами ст. 69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об`єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань (ч. 1 цієї статті). Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого (ч. 2 цієї статті). Питання стосовно діяльності, повноважень, прав та обов`язків експерта урегульовуються Законом України «Про судову експертизу», який визначає правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України незалежною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки і техніки. Відповідно до ст. 3 цього Закону судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження. Статтею 4 вказаного Закону, з-поміж іншого, передбачено, що незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду. Положенням про Міністерство внутрішніх справ України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, визначено, що Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого, організовує в межах повноважень, передбачених законом, організаційно-управлінське та науково-методичне забезпечення судово-експертної діяльності. Зі змісту Положення про Експертну службу МВС України, затвердженого наказом МВС України від 03 листопада 2015 року № 1343, з-поміж іншого, вбачається, що: - установами Експертної служби МВС, які здійснюють судово-експертну діяльність, є: Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (далі - ДНДЕКЦ МВС); науково-дослідні експертно-криміналістичні центри МВС України (далі - НДЕКЦ МВС); - організація науково-методичного забезпечення судово-експертної діяльності та організаційно-управлінські засади діяльності Експертної служби МВС установлюються МВС України та здійснюються через ДНДЕКЦ МВС; - ДНДЕКЦ МВС і НДЕКЦ МВС діють на підставі положень, що затверджуються МВС України; - директори ДНДЕКЦ МВС і НДЕКЦ МВС призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром внутрішніх справ України. Як установлено зі ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію», Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку (ч. 1 цієї статті). Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом (ч. 2 цієї статті). Відповідно до ч. 1 ст. 14 цього Закону структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Положеннями, передбаченими ст. 16 цього Закону, визначено основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах із поліцією. За приписами ч. 3 ст. 13 цього Закону до складу поліції входять: 1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення; 7) інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ. Пунктом 1 ч. 2 ст. 38 КПК України визначено, що досудове слідство, серед інших, здійснюють слідчі підрозділи: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Державного бюро розслідувань. Згідно з ч. 1 ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. При цьому слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 5 цієї статті). Системне тлумачення наведених вище нормативно-правових актів свідчить про те, що установи Експертної служби МВС України (ДНДЕКЦ МВС і НДЕКЦ МВС), а також органи Національної поліції України (орган досудового розслідування) хоча і входять до структурних підрозділів органів МВС України і підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України, однак є самостійними та процесуально незалежними у своїй діяльності. Таким чином, з огляду на наведене вище, колегія суддів уважає необґрунтованими доводи засудженого щодо недопустимості висновків судових молекулярно-генетичних експертиз з підстав, наведених у касаційній скарзі, оскільки, заперечуючи можливість покладення в основу вироку вказаних доказів унаслідок порушення вимог щодо відсутності службової незалежності експерта від сторін кримінального провадження, а саме органу досудового розслідування, ОСОБА_6 не зазначає, якими саме нормативно-правовими актами передбачено підпорядкування установ Експертної служби МВС України Національній поліції України, а також не наводить мотивованих й обґрунтованих доводів, які б підтверджували факт зацікавленості експертів, що проводили вказані експертні дослідження, у цьому кримінальному провадженні. Крім того, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 щодо сумнівності висновків судових молекулярно-генетичних експертиз № СЕ/103/12/2-196МГ/20 та СЕ/103/12/2-233МГ/20, у зв`язку з тим, що експерт ОСОБА_13 під час допиту в суді не змогла пояснити виконання цих експертиз в один день, Верховний Суд також не бере до уваги з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду. Оскільки вказані вище висновки експертних досліджень складені атестованим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку ОСОБА_13 , яка має вищу фармацевтичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової біологічної експертизи за експертною спеціальністю «Молекулярно-генетичні дослідження», попереджена про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку і відмову без поважних причин від виконання покладених на неї обов`язків, та з огляду на зміст вироку, ці висновки узгоджуються з іншими доказами, у Суду відсутні підстави вважати, що вони складені з порушенням статей 101, 102 КПК України. Крім того, питання фальсифікації вихідних даних при проведенні судових експертиз було предметом перевірки суду першої інстанції, який зазначив, що позиція сторони захисту в цій частині спростовується наданими суду висновками експертів та показаннями експерта ОСОБА_13 . До того ж засуджений не наводить обґрунтованих доводів про те, яким саме чином виконання експертиз в один день свідчить про їх недопустимість та спростовує висновки судів попередніх інстанцій про можливість покладення цих доказів в основу обвинувального вироку. Також, як видно з вироку, суд першої інстанції за клопотанням сторони захисту дослідив й інші письмові докази і процесуальні документи та після виконання положень, передбачених ст. 23 КПК України, визнав їх неналежними з підстав того, що вони не підтверджують існування чи відсутності обставин, які підлягають доказуванню. Варто зауважити, що сторона захисту не оскаржує вироку суду першої інстанції в цій частині. Разом з тим на обґрунтування своїх висновків за результатом дослідження доказів місцевий суд зазначив: - потерпілий ОСОБА_8 підтвердив, що саме обвинувачений ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, вчинили стосовно нього напад та заволоділи належними йому грошовими коштами в особливо великому розмірі. При цьому потерпілий ствердив, що обвинувачений погрожував йому зброєю, яку застосував, після того, як потерпілий почав чинити опір, використовуючи належний йому самозарядний пістолет; - показання потерпілого підтверджуються оглянутим у судовому засіданні відеозаписом з камер спостереження, розташованих на будинку ОСОБА_8 , де зафіксовано момент вчинення розбійного нападу та факт застосування одним з обвинувачених (як ствердив потерпілий, ОСОБА_6 ) вогнепальної зброї. Установлено, що потерпілий з метою захисту першим застосував належну йому зброю, після чого обвинувачений ОСОБА_6 також почав здійснювати постріли в бік потерпілого; - показання потерпілого в частині заподіяння обвинуваченому тілесного ушкодження, узгоджуються з висновком експерта Берегівського районного відділення Закарпатського обласного бюро судово-медичних експертиз № 59 від 22 травня 2020 року, яким підтверджується факт наявності у ОСОБА_6 в ділянці кута рота зліва рубця, який є наслідком заживлення рани, що могла виникнути внаслідок одного дотикового вогнепального поранення, у тому числі гумовою кулею; - потерпілий, здійснюючи постріли, почав відходити з місця подій, після чого нападники, доводячи свій злочинний умисел до кінця, проникли в салон автомобіля марки «Honda CRV», заволоділи сумкою з належними ОСОБА_8 грошовими коштами та поїхали з місця події на автомобілі BMW. Водночас суд першої інстанції зауважив, що, крім показань потерпілого, вина обвинуваченого доведена протоколами огляду місця події від 31 березня 2020 року, показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_12 , ОСОБА_25 , ОСОБА_14 , протоколами пред`явлення фотознімків для впізнання, в тому числі з потерпілим ОСОБА_8 , та висновками експертів. Зокрема: - висновком експерта Івано-Франківського НДЕКЦ МВС від 19 червня 2020 року № СЕ/109/12/2-272МГ/20 підтверджується, що генетичні ознаки слідів крові, виявлених у змивах РБК з бетонної поверхні містка будинку, проїжджої частини дороги, салону автомобіля, збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію обвинуваченого ОСОБА_6 . При цьому відповідно до висновку експерта домінуючі генетичні ознаки клітин, виявлених на всій поверхні ножа, збігаються з генетичними ознаками слідів крові, виявлених у змивах з бетонної поверхні містка будинку, проїжджої частини дороги, салону автомобіля, та збігаються генетичними ознаками ОСОБА_6 ; - потерпілий ОСОБА_8 серед пред`явлених для впізнання за фотознімками осіб упізнав саме обвинуваченого, який 31 березня 2020 року на АДРЕСА_4 підійшов до нього разом з іншою особою та здійснили напад з метою заволодіння грошовими коштами. Стосовно доводів засудженого ОСОБА_6 про те, що висновки суду першої інстанції щодо завдання потерпілому збитків у сумі 800 000 грн не підтверджуються жодним доказом в розумінні ст. 84 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. За приписами ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 цієї статті). Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 цієї статті). Зі змісту вироку видно, що факт наявності в потерпілого ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 800 000 грн, які викрав ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, підтверджується показаннями самого потерпілого, які на підставі положень ст. 84 КПК України є доказом. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції не встановив обставин, які б піддавали сумніву показання потерпілого, оскільки вони узгоджувалися з іншими наявними у справі доказами, що були предметом ретельного дослідження та перевірки місцевого суду. При цьому суди попередніх інстанцій не встановили будь-яких підстав для висновку про те, що ОСОБА_8 умисно обмовив обвинуваченого ОСОБА_6 . За таких обставин касаційна скарга засудженого в цій частині задоволенню не підлягає. Крім того, колегія суддів не бере до уваги посилань ОСОБА_6 на те, що місцевий суд не звернув уваги на порушення вимог КПК України, які, на його думку, були допущенні слідчими суддями під час надання дозволів слідчим на проведення обшуку в ході досудового розслідування, оскільки, наводячи зазначені доводи, засуджений не вказує, у чому саме полягають такі порушення та яким чином (з огляду на положення КПК України і зміст вироку, відповідно до якого докази, отримані внаслідок наданих слідчими суддями дозволів, не були покладені в основу вироку) вони вплинули на кваліфікацію його дій, доведеність винуватості, призначення йому покарання та, як наслідок, перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення. Таким чином, ретельно дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, суд першої інстанції за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов переконання про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок в порядку апеляційної процедури, зокрема за апеляційними скаргами обвинуваченого та його захисника, зауважив, що обставини скоєння обвинуваченим нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, і з погрозою застосування такого насильства, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, спрямованого на заволодіння майном в особливо великих розмірах, а також скоєння ним носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, з огляду на зміст рішення суду першої інстанції, були встановлені відповідно до статей 23, 94 КПК України. При цьому суд апеляційної інстанції дав оцінку показанням обвинуваченого, потерпілого, свідків, документальним та іншим доказам, дійшовши висновку про те, що вони є послідовними й узгоджуються між собою, і мотивовано спростував доводи сторони захисту про відсутність достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України. За таких обставин Верховний Суд уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а його вина у вчиненні зазначених злочинів - доведеною поза розумним сумнівом, а тому касаційна скарга засудженого в частині доводів про відсутність у його діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень задоволенню не підлягає. Також колегія суддів зауважує, що відповідно до матеріалів провадження, суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання призначення ОСОБА_6 покарання, урахували ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який ніде не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем свого проживання характеризується посередньо, раніше неодноразово вчиняв корисливі злочини, шкоду, заподіяну потерпілому, не відшкодував, а також відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставини, яка його обтяжує (рецидив злочинів). З огляду на зазначене суди дійшли переконання щодо необхідності призначення ОСОБА_6 остаточного покарання, пов`язаного із ізоляцією від суспільства у виді позбавлення волі на строк 10 років, обґрунтовуючи свої висновки тим, що саме такий вид і розмір покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання скоєнню нових кримінальних правопорушень. Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що засуджений не навів обґрунтованих доводів щодо спростування висновків судів попередніх інстанцій в цій частині, Верховний Суд уважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. При цьому таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу, а тому відсутні підстави для його пом`якшення. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про те, що суд апеляційної інстанції, всупереч положенням, передбаченим ч. 3 ст. 404 КПК України, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Виходячи з визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів апелянта, повинен використати всі процесуальні можливості, в тому числі провести судове слідство в необхідному обсязі за правилами ст. 404 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції в повному обсязі розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та в процесуальному порядку відмовив у його задоволенні, належним чином мотивувавши своє рішення. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане клопотання обумовлене незгодою з прийнятим судовим рішенням і висновками суду першої інстанції, викладеними у вироку, що в розумінні положень ч. 3 ст. 404 КПК України само собою не є підставою для повторного дослідження обставин провадження і наявних у провадженні доказів під час апеляційного розгляду. Ураховуючи зазначене, а також з огляду на зміст апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, відповідно до яких сторона захисту не навела переконливих мотивів на підтвердження того, що наведені у вироку докази були досліджені місцевим судом неповністю або з порушенням, Верховний Суд уважає, що доводи касаційної скарги засудженого щодо безпідставної відмови в задоволенні поданого клопотання про повторне дослідження доказів є необґрунтованими, оскільки процесуальних порушень судом апеляційної інстанції під час розгляду цього клопотання допущено не було, а безпосередня наявність такого клопотання не є підставою для обов`язкового його задоволення. На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту і сторони обвинувачення доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. Разом з тим підстав, які б свідчили про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, чи будь-яких інших істотних порушень вимог КПК України, про що захисник та обвинувачений вказували в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції не встановив. При цьому він погодився з висновками місцевого суду в частині призначеного обвинуваченому остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, зауваживши, що саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання засудженого, виразилося в залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та в ненаданні відповіді на доводи апеляційних скарг сторони захисту, у ході касаційного розгляду не встановлено. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає приписам статей 370, 419 КПК України. Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, не встановлено, то касаційну скаргу засудженого потрібно залишити без задоволення, авирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції суду - без зміни. Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 березня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3