Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1571/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2025 р. Справа № 520/1571/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 (головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В.) у справі №520/1571/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 26.10.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні виді грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення, у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 26.10.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 року задоволено частково позов. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 26.10.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні виді грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення, у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 26.10.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №

704. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що суд першої інстанції не зазначив мотивованої підстави відмови у задоволенні вимог щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб. Зазначає, що суд помилково дійшов висновку, що такі вимоги заявлені на майбутнє та є передчасними. Вважає, що такі вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: ОСОБА_2 - головуючий суддя, судді: Бегунц А.О., Калиновський В.А. У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 на підставі заяви про відставку, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: Русанова В.Б. - головуючий суддя, судді: Бегунц А.О., П`янова Я.В. Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходила військовому службу у Військовій частині НОМЕР_1 по 26.10.2022. Згідно довідки про нараховане грошове забезпечення №26/1/1778 від 10.03.2025 про нараховане грошового забезпечення за 2020-2022 роки, позивачу застосовано показник прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування її грошового забезпечення з 29.01.2020 по 26.10.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, звернулася з позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 26.10.2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Відмовляючи у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача здійснити позивачу виплату різниці грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходив з того, що такі вимоги заявлені на майбутнє та передчасними. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок №44). Порядок №44 визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) (п.1 Порядку №44). Відповідно до п.2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Пункти 4, 5 Порядку №44 передбачають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22. Колегія суддів зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення в належному розмірі мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату. Судом першої інстанції встановлено право позивача та обов`язок відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за спірний період в належному розмірі. Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Висновки суду першої інстанції щодо передчасності заявлених вимог щодо виплати різниці грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, є помилковими. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум грошового забезпечення за заявлений період в належному розмірі у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу , позивач має право на отримання різниці грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Зазначені висновки свідчать про безпідставність доводів суду про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням. Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, колегія суддів зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22 та від 30.04.2024 у справі № 360/700/23. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Інші доводи у справі не впливають на вирішення даної справи та на правильність висновків колегії суддів. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі №520/1571/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позову. Прийняти в цій частині нову постанову, якою позов - задовольнити. Викласти третій абзац резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2025 року у справі №520/1571/25 в наступній редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні виді грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення, у тому числі додаткову грошову допомогу на оздоровлення) за період з 29.01.2020 по 26.10.2022 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова