Постанова 4813 № 504/5191/23

Номер провадження: 22-ц/813/4614/25 Справа № 504/5191/23 Головуючий у першій інстанції Жовтан П.В. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., за участю секретаря судового засідання Соболєвої Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, встановив: У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 371 136 грн. Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі від якого мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.12.2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 12 000 грн із індексацією у відповідності до закону, починаючи з 17.06.2020 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а потім, починаючи з 13.04.2023 року стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 грн із індексацією у відповідності до закону і до досягнення повноліття ОСОБА_4 , тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_4 . 10.06.2021 року позивачці виданий виконавчий лист, який остання пред`явила до примусового виконання. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 25.08.2023 року борг зі сплати аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні складає 425 600 грн. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2025 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 17 червня 2020 року по 31 серпня 2020 року в сумі 371 068 грн. Вирішено питання щодо судових витрат. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення вимог процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Скаргу обґрунтовано тим, що судом безпідставно відхилене клопотання про відкладення розгляду справи, також представниками відповідача разом із відзивами на позов подавалась до суду докази добровільного виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.12.2020 року, проте суд першої інстанції вказані відзиви до матеріалів справи не долучив. Крім того, у період з 29.11.2022 року по 16.04.2023 року малолітні діти сторін, як і позивачка проживали у відповідача та перебували на його повному утриманні, при цьому виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 аліментів позивачка пред`явила до примусового виконання лише 18.07.2023 року, отже заборгованість з їх сплати утворилась не з вини відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Деменкова Є.С. зауважує про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Представник позивачки зауважує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду цієї справи, оскільки така є справою незначної складності та на день ухвалення рішення по суті справи вже тривалий час знаходилася на розгляді в суді. При цьому, попри посилання на добровільне виконання відповідачем обов`язку зі сплати аліментів, скаржник не надає суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин на які посилається. Окремо представник ОСОБА_2 - адвокат Деменкова Є.С. звертає увагу про неналежність наданих адвокатом Руднєвою І.С. доказів наявності повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 у Одеському апеляційному суді. Представник ОСОБА_1 адвокат Руднєва І.С. направила до апеляційного уду заяву про розгляд апеляційної скарги відповідача у його відсутності та відсутності його представника. Учасники справи будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Щодо клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Деменкової Є.С. про долучення до справи копії постанови Одеського апеляційного суду у справі №504/2/24 від 18.09.2025 року, колегія суддів звертає увагу на те, що докази та доводи, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, не можуть, бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції (ч.ч. 3,6 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. У відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, з огляду на таке. Ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що відповідачем не спростовано наявності заборгованості по сплаті аліментів чи звільнення від такої, тож є підстави для застосування до нього цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 196 ч. 1 СК України, при цьому останнім не доведено суду обставин щодо відсутності його вини у виникненні цієї заборгованості та не надано суду доказів на підтвердження належного виконання ним свого обов`язку по сплаті аліментів на користь позивачки на утримання дітей у визначеному судом розмірі. При цьому, суд першої інстанції не погодився із поданим позивачкою розрахунком розміру пені, зокрема, кількості днів прострочення сплати аліментів. Також у тексті оскаржуваного рішення судом зазначено про повернення відповідачу без розгляду відзиву на позовну заяву з додатками, у зв`язку із порушенням строку подання відзиву та відсутністю доказів надсилання відзиву позивачці. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлені та підтверджуються матеріалами справи такі обставини. Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі від якого мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.12.2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 12 000 грн із індексацією у відповідності до закону, починаючи з 17.06.2020 року і до досягнення ОСОБА_3 повноліття, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а потім, починаючи з 13.04.2023 року стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 грн із індексацією у відповідності до закону і до досягнення повноліття ОСОБА_4 , тобто, до ІНФОРМАЦІЯ_4 . 10.06.2021 року позивачці виданий виконавчий лист, який остання пред`явила до примусового виконання. Постановою державного виконавця Овідіопольського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гайдученко В.О. від 22 жовтня 2021 року відкрито виконавче провадження №67240245 на підставі вказаного вище виконавчого листа №509/1155/21, виданого 12 жовтня 2021 року (а.с.18-19). Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 25.08.2023 року борг зі сплати аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні складає 425 600 грн. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів, нарахованих за рішенням суду за період з 17.06.2020 року по 31.08.2020 року. Відповідно до розрахунку здійсненого судом, пеня, починаючи з 01.07.2020 року по 24.11.2023 року (дата пред`явлення позову), складає: 6 800 грн х 0,01 х 1241 дня прострочки = 84 388 грн, за період з 01.08.2020 року по 24.11.2023 року - 12 000,00 грн х 0,01 х 1210 днів прострочки = 145 200 грн, а за період з 01.09.2020 року по 24.11.2023 року відповідно складає: 12 000,00 грн х 0,01 х 1179 днів прострочки = 141 480,00 грн. Таким чином, всього сума пені складає 84 388 +145 200 +141 480 = 371 068 грн. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі №6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі №6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі №6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з вини відповідача, а через невжиття позивачкою заходів з примусового виконання рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.12.2020 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) зазначено, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. З рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 09.12.2020 року убачається обізнаність ОСОБА_1 про розгляд судом справи про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 аліментів на утриманні спільних дітей, так скаржник у вказаній справі повідомив суд про досягнення між сторонами домовленості щодо розміру аліментів та просив розглядати справу у його відсутності. Також розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні не оскаржено. Безпідставними є і посилання скаржника на справу №504/2/24 за його позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру заборгованості та звільнення від її сплати, оскільки предметом вказаної справи є розмір заборгованості за період 29.11.2022 року по 16.04.2023 року, при цьому предметом розгляду цієї справи, є пеня за прострочення сплати аліментів, нарахованих рішенням суду за період з 17.06.2020 року по 31.08.2020 року. Зважаючи на вказані вище періоди, апеляційній суд відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що діти сторін та позивачка у період з 29.11.2022 року по 16.04.2023 року проживали у ОСОБА_1 в Німеччині та перебували на його повному утриманні. Отже, за обставинами цієї справи, заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача, оскільки останній у добровільному порядку не вжив заходів щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів. Щодо долучених скаржником до апеляційної скарги доказів колегія суддів зауважує про таке. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 756/1529/15-ц (провадження N 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі N 752/1839/19 (провадження N 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі N 760/16979/15-ц (провадження N 61-4848св19)). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). За приписами статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Відповідно до статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Так, як убачається з матеріалів справи відзив відповідача ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Нагорнюк Д.В., на позовну заяву з додатками, поданий до суду першої інстанції, було повернуто відповідачу без розгляду протокольною ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 26.03.2024 року, у зв`язку із порушенням строку подання відзиву та відсутністю доказів надсилання відзиву позивачу, яку відповідачем у апеляційному порядку не оскаржено. Долучаючи ж нові докази до апеляційної скарги, скаржник ОСОБА_1 клопотання про поновлення строку для їх подання не заявляє, обґрунтування поважності причин їх своєчасного неподання до суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наводить. Тож ураховуючи вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи, колегія суддів не убачає підстав для прийняття та дослідження наданих скаржником ОСОБА_2 нових доказів. Щодо зауважень скаржника про недолучення до матеріалів справи відзиву представника відповідача, направленого до суду засобами поштового зв`язку, колегія суддів зауважує про відсутність у матеріалах справи та ненадання скаржником, у порушення вимог ст. 12,77-81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вказаних обставин. Так, з долучених до апеляційної скарги копій фіскальних чеків АТ «Укрпошта» встановити зміст та отримання відправлення адресатом неможливо. Також відхиляючи викладені у апеляційній скарзі доводи про неналежне сповіщення сторони відповідача про судове засідання суду першої інстанції призначене на 17.02.2025 року, та безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання представника відповідача про відкладення такого, апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 та адвокати, які представляли його інтереси у суді першої інстанції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є користувачами електронного суду, які отримували судові повідомлення та інші процесуальні документи до їхніх електронних кабінетів, у порядку визначеному ст. 14 ЦПК України. Крім того, клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 17.02.2025 року, було направлено до суду першої інстанції представником відповідача через підсистему «Електронний суд» 10.02.2025 року. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції більше 14 місяців, при цьому відповідач повідомлявся про розгляд справи, користувався передбаченими ст. ст. 43, 49 ЦПК правами на власний розсуд. Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується скаржник. При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04). Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано. Порушень судом норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 17 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Головуючий Ю.П.Лозко Судді О.Ю. Карташов В.В. Кострицький