Постанова 4801 № 127/25459/22

Справа № 127/25459/22 Провадження № 22-ц/801/2222/2025 Категорія: 101 Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2025 рокуСправа № 127/25459/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач), суддів: Оніщука В.В., Рибчинського В. П., заявник: ОСОБА_1 розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року, постановлену під головуванням судді Борисюк І.Е., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту,- в с т а н о в и в: До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення ,а саме : встановити факт, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживав до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 . 09 листопада 2022 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області заяву ОСОБА_1 про встановлення цього факту залишено без руху. 30 листопада 2022 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області вказану заяву ОСОБА_1 про встановлення факту повернуто заявнику. 14 березня 2023 року ухвалою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року залишено без руху. 06 квітня 2023 року ухвалою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику. Постановою Верховного суду від 20 серпня 2025 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2023 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу від 30 листопада 2022 року скасувати через порушення судом норм процесуального права ,а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Вказав, що 25 листопада 2022 року він надіслав суду заяву, у якій висловлював свою незгоду з ухвалою суду про залишення його заяви без руху, до якої було додано заяву у новій редакції. Висновки суду щодо неправильної форми підпису поданої заяви є необгрунтованими та такими, що порушують право ОСОБА_1 на звернення до суду. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, ухвалу суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2025 року вказаним вимогам відповідає. Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення ОСОБА_1 його заяви про встановлення факту , суд виходив із того ,що останній 21.11.2022 отримав ухвалу суду від 09.11.2022 року про залишення його заяви про встановлення факту без руху із зазначеними у ній недоліками ,які підлягали усуненню у визначений судом строк, проте недоліки, зазначені в ухвалі від 09 листопада 2022 року, яка є обов`язковою для виконання, у повному обсязі не усунув . Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини наявності недоліків у матеріалах заяви ОСОБА_1 про встановлення факту та їх неусунення у визначений судом строк , правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права , в результаті чого вірно застосував наслідки їх неусунення у вигляді повернення заяви заявнику. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про незаконність і необгрунтованість оскаржуваної ухвали ,не заслуговують на увагу, виходячи із наступного. Відповідно до положень ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом (ч.3 ст.294 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним. Відповідно до ч. 4 ст .263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зазначено, що: «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. За приписами ч. 1 ст. 318 ЦК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК Українизаявник зобов`язаний додати до заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до ст.8 ЗУ «Про судовий збір» та ст.136 ЦПК Україниєдиною підставою для відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру чи звільнення від його оплати, є врахування судом майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. На що також звернув увагу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Постанові Пленуму № 10 від 17.10.2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах». Як вбачається із матеріалів справи , суд в ухвалі від 09 листопада 2022 року, постановленій за результатами розгляду матеріалів заяви ОСОБА_1 , вказав всі недоліки поданої ним заяви про встановлення факту ,а саме : зазначив, що останній у заяві про встановлення вищенаведеного факту не вказав мету його встановлення , що дало би суду розуміння, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він за собою правові наслідки ; у порушення ч.4 ст.294 ЦПК та ч.1 ст.177 ЦПК України не вказав заінтересованих осіб і не надав копії заяви і копії всіх документів відповідно до кількості заінтересованих осіб; не надав до заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини на яких грунтуються його вимоги ,а у разі неможливості надання таких доказів ,не зазначив їх перелік і не заявляв клопотання про витребування доказів; незважаючи на клопотання про звільнення його від сплати судового збору, як члена малозабезпеченої сім`ї , не надав належних і допустимих доказів на підтвердження даного статусу ,а надана копія відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків не відповідає ст.95 ЦПК ,відомості відображені станом на 01.01.2022 року, а заява про встановлення факту подана до суду 07.11.2022 року, що не дає суду підстави встановити дійсний майновий стан заявника. Залишаючи заяву про встановлення факту що має юридичне значення без руху в зв`язку з її недоліками ,суд надав строк на їх усунення шляхом зазначення у заяві: - повного найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштового індексу, ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційного номеру облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості заявнику відомі), відомих номерів засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; - мети встановлення факту; - переліку доказів, які не можуть бути подані разом із заявою (за наявності); - надання суду: - доказів (в оригіналі або належним чином засвідчених копіях), що підтверджують викладені в заяві обставини; - клопотань та заяв, передбачених процесуальним законом (про витребування/забезпечення доказів, виклик свідків тощо), оформлених у відповідності до вимог ЦПК України (у разі необхідності); - документів, що підтверджують сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, або клопотання про звільнення (відстрочення, зменшення) від сплати судового збору, оформлене у відповідності до вимог ЦПК України, із наданням належних доказів в його обґрунтування; - заяви, вказаної у додатках до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, яка виявилась відсутня; - належно оформленої (із визначеними процесуальним законом відомостями) заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, її копій та належним чином засвідчених копій усіх документів, що додаються до неї, у відповідній кількості екземплярів.(а.с.7-8) ОСОБА_1 21.11.2022 отримав ухвалу про залишення її без руху , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.(а.с.10) На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 надіслав до суду заяву , у якій він у якій висловив свою незгоду із ухвалою суду про залишення його заяви без руху, до якої додав заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, у новій редакції та її копії , а також заяву про звільнення від сплати судового збору, разом із тим, недоліки, зазначені в ухвалі від 09 листопада 2022 року, що є обов`язковою для виконання, у повному обсязі не усунув . Так, у порушення положень ст. 318 ЦК України чітко не зазначив мету встановлення факту; в порушення п. 1 ч. 1 ст. 318 ЦПК України мету встановлення ним факту не зазначив. Також повторно подав суду заяву про звільнення його від сплати судового збору, посилаючись, зокрема, на підстави, яким вже було надано оцінку судом в ухвалі від 09.11.2022. При цьому у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, у заяві про звільнення від сплати судового збору та копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, наданої в якості доказу майнового стану заявника ( що не відповідає вимогам ст. 95 ЦПК) України РНОКПП заявника різні, а отже встановити, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків стосуються саме ОСОБА_1 неможливо. Докази, надані в обґрунтування заяви про звільнення його від сплати судового збору не підтверджують тієї обставини, що на момент звернення з апеляційною скаргою майновий стан скаржника є підставою для звільнення його від сплати судового збору відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 136 ЦПК Україниі ст. 8 Закону України «Про судовий збір».(а.с.15) Виходячи з наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності на той час доказів і підстав для звільнення заявника від судового збору. Колегія суддів вважає, що суд вірно виходив із того, що заявник у порядку усунення недоліків і в порушення вказаних норм не надав суду ні достовірних доказів того, що його майновий стан на той час перешкоджав сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі ,ні тих, що підтверджували б сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення його від сплати судового збору відповідно до закону, а також клопотання ,оформлене у відповідності до вимог ЦПК України, із наданням належних доказів в його обґрунтування. Крім того, подана заява про встановлення факту не містить його підпису під текстом заяви, а розміщення його у лівому верхньому куті перед текстом, не дає суду дійти висновку про її підписання особою, яка її подала. Враховуючи викладене і те ,що строк на вчинення процесуальної дії по усуненню недоліків закінчився 28.11.2022,а ОСОБА_1 недоліки заяви у повному обсязі не усунув, колегія суддів вважає ,що суд обгрунтовано повернув подану заяву про встановлення факту її заявнику . Виходячи із викладеного самі по собі доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновку суду про такий визначений судом недолік, як проставлення ним підпису на заяві про встановлення факту ,з врахуванням інших вказаних судом наявних і неусунених ним недоліків ,правового значення не мають і на законність оскаржуваної ухвали не впливають. «Належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після викладення основного тексту цього документа чи відомостей про додатки до нього. Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, але може виконувати інші завдання, зокрема візування. Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства. Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності). Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу. Підписання документа перед його текстом, що зумовлено винятково невмотивованим власним бажанням заявника, а так само підписання процесуального документа у будь-якому іншому місці, але не наприкінці його, та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням цивільного судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків та дійсних намірів автора такого звернення. Якщо процесуальний документ, поданий до суду, містить графічне відображення підпису, розташоване у лівому верхньому куті першої сторінки перед текстом, натомість не підписаний особою після викладу тексту, то значить, він є непідписаним.» До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11 вересня 2024 року по справі №930/191/23. Такої ж позиції щодо місця розташування підпису дотримується у своїй практиці й Європейський суд з прав людини, який у роз`ясненні «Типові помилки під час заповнення заяви і як їх уникнути» (CommonMistakes inFilling inthe ApplicationForm andHow toAvoid Them) помилкою № 5 визначив надсилання документів без оригінального підпису в кінці (not sending the application form with the original signature at the end). Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності). Інші доводи апеляційної скарги також правильні висновки суду не спростовують . Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі ,а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст.374, 375, 382-384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року залишити без задоволення. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 30 листопада 2022 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення . Головуючий С. Г. Копаничук судді: В.В. Оніщук В. П. Рибчинський