Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/12736/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2025 р. Справа № 440/12736/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун) у справі №440/12736/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно; - зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за все неотримане речове майно, на яке він набув право під час проходження військової служби; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2022 року по 2024 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.07.2024; - зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2022 року по 2024 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26.07.2024; - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за час його залучення до участі у здійсненні заходів з виконання бойових завдань у польових умовах у ході відсічі збройної агресії (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за періоди: грудень 2022 року - лютий 2023 року, серпень - жовтень 2023 року, квітень - червень 2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" №168 від 28.02.2022 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за час його залучення до участі у здійсненні заходів з виконання бойових завдань у польових умовах у ході відсічі збройної агресії (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за періоди: грудень 2022 року - лютий 2023 року, серпень - жовтень 2023 року, квітень - червень 2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" №168 від 28.02.2022 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 року задоволено частково позов. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022 - 2024 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022 - 2024 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, тобто станом на 26.07.2024. В решті вимог - позов залишено без задоволення. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в позові, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати таке рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не дослідження належним чином доказів, наявних в справі. Зазначає, що участь його у бойових діях, підтверджено зокрема посвідченнями про відрядження, в яких чітко зазначено: "мета відрядження: виконання бойових завдань в польових умовах". Відповідачем не надано жодного документа на спростування факту участі позивача у бойових чергуваннях. Отже, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги щодо нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. є незаконним та необґрунтованим. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначає, що позивач не брав безпосередньої участі у бойових діях чи заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, що доведено відповідачем, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду в цій частині без змін. Окрім того, зазначив, що даний позов підлягав залишенню без розгляду, чого не враховано судом першої інстанції, порушивши тим самим норми процесуального права. Позивач подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечуючи проти доводів відповідача, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач у спірний період проходив військову службу у Військової частин НОМЕР_1 до 26.07.2024, звільнений з військової служби у відставку за пп. "б" п.2 ч.4 (за станом здоров`я), згідно наказів командира Військової частин НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 №182 , від 26.07.2024 №26-РС.(а.с.23) Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, статус про отримання якого підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с.13). Після звільнення позивач звертався до Військової частин НОМЕР_1 із заявами від 05.08.2024, в яких, зокрема, просив провести перерахунок та виплатити додаткову винагороду, яка виплачується на період дії воєнного стану, за періоди виконання ним бойових завдань у польових умовах. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди за час його залучення до участі у здійсненні заходів з виконання бойових завдань у польових умовах у ході відсічі збройної агресії (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), позивач звернувся з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення таких вимог позивача. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон №2011-XII). Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 за №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі по тексту - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24.02.2022 №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №168, пунктом 1 якої, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (у даному випадку - станом на грудень 2022 року), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додат його залучення до участі у здійсненні заходів з виконання бойових завдань у польових умовах у ході відсічі збройно Відповідно до пункту 21 цієї ж Постанови, порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. З метою врегулювання порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення №912/з/29 від 23.06.2022, пунктом 1 якого установлено, що під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем: - бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих у складі діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; - бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; - бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; - бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; - завдання з ведення руху оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; - бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; - бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб); - виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей; - виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей; - здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою; - здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту; - виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії. Пунктом 2 Окремого доручення Міністра №912/з/29 передбачено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах: - 100 000 гривень - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах); - 30 000 гривень - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової служби). Згідно з п. 3 Окремого доручення Міністра №912/з/29, райони ведення бойових дій слід визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України слід визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення. Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: - бойовий наказ (бойове розпорядження); - журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); - рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 року у справі №400/1217/23 виснував, що окремі рішення Міністром оборони України, прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100000,00 грн.), мають належне юридичне підґрунтя. Отже, з урахуванням наведеного вище, військовослужбовець набуває право на отримання збільшеної до 100 000,00 грн. додаткової винагороди лише у разі безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, пропорційно часу участі у таких діях та заходах. При цьому обов`язковою умовою для нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, що здійснюється на підставі бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини. Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у вже згаданій вище постанові від 06.06.2024 у справі №400/1217/23 ключовою умовою для отримання додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн. є взяття безпосередньої участі в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, що підтверджується відповідними документами (доказами). Так, позивач пов`язує наявність у нього права на виплату спірної додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) за періоди: грудень 2022 року - лютий 2023 року, серпень - жовтень 2023 року, квітень - червень 2024 року залученням його до участі у здійсненні заходів з виконання бойових завдань у польових умовах у ході відсічі збройної агресії. Судом встановлено, що з 03.03.2022 до 26.07.2024 позивач проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_3 (підпорядкованій військовій частині - структурному підрозділу Військової частини НОМЕР_1 ). З 29.12.2022 позивач вибув у відрядження на позицію зведеного радіотехнічного підрозділу військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 та зарахований на військову частину НОМЕР_4 , що вбачається з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.12.2022 №400. (зворотний бік а.с.65). З 09.08.2022 позивач вибув у відрядження на позицію НОМЕР_5 зведеного радіотехнічного підрозділу АДРЕСА_2 з 09.08.2023 до окремого розпорядження для виконання завдань за призначенням, згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.08.2023 №193 (а.с.66). З 16.04.2024 позивач вибув у відрядження на позицію 1005 зведеного підрозділу військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_3 з 16.04.2024 до окремого розпорядження для виконання завдань за призначенням, згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.04.2024 №95 (зворотний бік а.с.66). Судом першої інстанції вірно надано оцінка зазначених доказам та вірно встановлено, що зміст вказаних наказів (витягів з наказів) свідчить про факт вибуття позивача у відрядження для виконання завдань за призначенням, а не для безпосередньої участі у бойових діях. Вказані накази (витяги з наказів) не доводять факту участі позивача у бойових діях або у забезпеченні здійснення відповідних заходів, тобто, не є свідченням того, що позивач на підставі відповідного документа (бойового наказу, бойового розпорядження, тощо) брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При цьому, самі по собі обставини перебування військовослужбовця в районі бойових дій, не можуть бути підставою для визнання військовослужбовця таким, що брав безпосередню участь у веденні бойових дій, та підставою для нарахування і виплати йому додаткової винагороди, установленої Постановою №168, у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах без підтвердження цих обставин відповідними документами (доказами). Аналогічні висновки викладено Верховним Судом в постанові від 06.08.2024 року у справі №400/10311/23. Відтак, за відсутності документального підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу та довідок командира військової частини, тощо), колегія суддів вважає, що відсутні підстави для нарахування і виплати останньому спірної додаткової винагороди. При цьому, саме лише посилання на наявність бойових розпоряджень (бойових наказів) не доводить його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у спірний період. Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.06.2024 року у справі №400/249/23. Надані позивачем посвідчення про відрядження №118 від 29.12.2022, №230 від 09.08.2023, №178 від 15.04.2024, в якості належних доказів виконання ним бойових завдань в польових умовах, колегія суддів вважає такими, що є належними, проте не достатніми доказами участі позивача в виконанні бойових завдань, оскільки останні лише підтверджують факт вибуття та прибуття особи на певну територію. При цьому, матеріали справи не містять відповідних доказів (документів) на підтвердження факту безпосередньої участі позивача у бойових діях. Колегія суддів зазначає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах, відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Незважаючи на встановлений ч.2 ст.77 КАС України обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, позивач не звільняється від свого обов`язку, визначеного частиною 1 згаданої статті щодо доведення тих обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Наведене вище узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21. Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі. Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 06.08.2024 у справі №400/10311/23. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що позивач набув права на отримання спірної додаткової винагороди, що підтверджується, як на думку скаржника, відповідними документами, є непідтвердженими та не узгоджуються із наведеними вище висновками суду щодо відсутності у позивача права на отримання спірної винагороди за вказаний ним період. З огляду на викладене суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права та правомірно відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити йому додаткову винагороди за спірні періоди. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права неправильним. Щодо строку звернення до суду. Частиною 1 ст.5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до ч.1 ст.122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. ч. 2, 3 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст.233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч.5 ст.122 КАС України. Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, ч. ч. 1, 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, дія норми ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, з 01.07.2023 строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст.233 КЗпП України та складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову у частині вимог за період з 19 липня 2022 року слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Матеріали справи містять копію витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2024 №182, згідно якого позивача звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2024 №26-РС з військової служби у відставку, з 26.07.2024 виключено зі списків особового складу військової частини (а.с.23), що не заперечується останнім. В даному випадку про порушення своїх прав позивач міг дізнатися при звільненні з військової служби під час виплати належних йому сум грошового забезпечення. До суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся 26.10.2024, тобто в межах тримісячного строку, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України. З урахуванням наведеного вище, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на пропуск позивачем строків звернення до суду та наявністю підстав для залишення позову без розгляду, є необґрунтованими. З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 у справі №440/12736/24 в частині відмови у задоволенні позову залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова