Постанова Київський апеляційний суд № 755/11250/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2025 року м. Київ Справа № 755/11250/24 Провадження №22-ц/824/14560/25 Резолютивна частина постанови оголошена 05 листопада 2025 року Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Желепи В.В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юга-Груп» розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Бутенком Олексієм Андрійовичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, ухваленого у складі судді Яровенко Н.О.,- В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Юга-Груп» про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію та визнання права власності. Позов обґрунтовано тим, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11 січня 2006 року, та, незважаючи на сплату позивачем пайового внеску і виконання ним у повному обсязі взятих на себе зобов`язань за Договором, відповідачем не було по завершенню будівництва передано у власність позивача відповідний об`єкт пайової участі у фінансуванні будівництва. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 липня 2024 року було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 липня 2024 року було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Юга-Груп» здійснювати відчуження машиномісця/паркомісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; накладено арешт на машиномісце/паркомісце № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 січня 2025 року, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання відмовлено в залученні до участі в справі третьої особи «Житлово-будівельний кооператив «Дім на Будівельників». Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 в позові ОСОБА_1 до ТОВ «Юга-Груп», третя особа: ГУ ДПС у м.Києві про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрацію та визнання права власності відмовлено. Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що піснуж невідповідність параметрів предмета Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11 січня 2006 року в частині розмірів відповідного паркомісця (18 кв.м.) до розмірів машиномісця/паркомісця, які витребовуються позивачем (12 кв.м.). Також посилався на те, що реквізити рахунку ТОВ «Юга-Груп» вказані у п.10 Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11 січня 2006 року та у матеріалах справи відсутні первинні документи як докази сплати на вказані реквізити позивачем 100 (сто) відсотків вартості машиномісця/паркомісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Бутенко О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду у оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Вказує, що в матеріалах справи наявні належні документи, що свідчать про 100%; сплату вартості машиномісця/паркомісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме квитанція та Довідка видана відповідачем в якій зазначено, що було сплачено всі відповідні кошти, факт того, що платником є дружина ОСОБА_1 не свідчить про те, що кошти були сплачені не за вказане машиномісце, оскільки платником може виступати будь яка особа, якщо в призначені платежу зазначено, на шо перераховуються кошти та вказані вірні реквізити, також не зазначення адреси машиномісця під час сплати пояснюється тим, що на етапі будівництва була невідома адреса майбутньої побудови. Вказує, що на початку будівництва в об`єкта нерухомості була адреса Будівельників 30, разом з тим, оскільки будівництво не було завершено це була неофіційна адреса, адресу вказаному об`єкту нерухомості було присвоєно 13 березня 2024 року розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації Краківська 4-Б. Також долучає до матеріалів справи відповідь ФГВФО згідно якої на рахунок ТОВ «Юга Груп» надійшли кошти від ОСОБА_2 в сумі 75750,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу, підписаного представником ТОВ «Юга-Груп» адвокатом Коваль Р.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував, зазначаючи, що апеляційна скарга необґрунтованою, безпідставною. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Бутенко О.А. підтримав доводи апеляційної скарги. Представник третьої особи ДПС Бондаренко О.І. посилалася на розсуд суду. Відповідач ТОВ «Юга-Груп» явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ТОВ «Юга - Груп». Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Юга-Груп» було укладено Договір про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р. (т.1, а.с.11-14). Відповідно до п. 1.1. Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р., предметом Договору є пайова участь Пайовика у фінансуванні будівництва підземного паркінгу, який є невід`ємною та складовою частиною житлового будинку по АДРЕСА_2 (в подальшому - Будинок) який будується Організацією на підставі розпорядження Київського міської державної адміністрації від 01.06.2005 №910, та Договору оренди земельної ділянки від 30.06.2005 №66-6-00277. Згідно п. 2.1. Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р., позивач зобов`язався прийняти пайову участь у фінансуванні будівництва підземного паркінгу за адресою: АДРЕСА_2 , а відповідач зобов`язався після завершення повного циклу будівельних робіт та введення паркінгу в експлуатацію передати позивачу (при умові внесення останнім 100 (ста) відсотків пайового внеску) по Акту приймання-передачі частину підземного паркінгу 1 (одне) машиномісце, яке має наступні параметри: №19, розмір 3 на 6 метрів. Відповідно до п.2.4. Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р., при одержанні коштів від Пайовика для фінансування будівництва Паркінгу у Організації виникають боргові зобов`язання перед Пайовиком. Вказані зобов`язання погашаються Організацією з моменту передачі Пайовику по завершенню будівництва Паркінгу документів для оформлення права власності на машиномісце, при умові здійснення останнім 100 (сто) відсотків пайового внеску, передбаченого п.2.3. цього Договору. Таким чином, виникнення у ОСОБА_1 права на одержання по акту-приймання передачі предмета Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р. нерозривно пов`язане з внесенням позивачем 100 (ста) відсотків пайового внеску згідно з умовами Договору. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» в редакції, яка діяла на момент укладення Договору про пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу №03/11-01 від 11.01.2006р., інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» визначено, що об`єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому ж числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права. Згідно ч.1 ст.10 Закону України «Про інвестиційну діяльність» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучення фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємства і громадян. Щодо долучених до матеріалів справи відповіді ФГВФО згідно якої на рахунок ТОВ «Юга Груп» надійшли кошти від ОСОБА_2 в сумі 75 750,00 грн, апеляційний суд зазначає наступне. Так, дійсно в матеріалах справи наявні належні докази того, що ОСОБА_2 перераховувала кошти на рахунок відповідача. Разом з тим, з матеріалів вбачається, що між ТОВ «Юга-Груп» та ОСОБА_2 було укладено договір №04/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу від 11 січня 2006 року відповідно до якого предметом договору було паркомісце №18 за адресою Будівельників

30. Таким чином, вказана операція по платежу відповідачу ТОВ «Юга-Груп» від ОСОБА_2 може стосуватись виконання умов договору №04/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу від 11 січня 2006 року який нею ж було укладено. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи наявні належні документи, що свідчать про 100% сплату вартості машиномісця/паркомісця № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме квитанція та Довідка видана відповідачем в якій зазначено, що було сплачено всі відповідні кошти, факт того, що платником є дружина ОСОБА_1 не свідчить про те, що кошти були сплачені не за вказане машиномісце, оскільки платником може виступати будь яка особа, якщо в призначені платежу зазначено, на шо перераховуються кошти та вказані вірні реквізити, також не зазначення адреси машиномісця під час сплати пояснюється тим, що на етапі будівництва була невідома адреса майбутньої побудови. Як було встановлено судом що між ТОВ «Юга-Груп» та ОСОБА_2 було укладено договір №04/11-01 на пайову участь у фінансуванні будівництва паркінгу від 11 січня 2006 року відповідно до якого предметом договору було паркомісце №18 за адресою Будівельників

30. Відповідно до п.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Пунктом 2.1. наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» № 88 від 24.05.1995 р. первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно п.1.2. Постанови «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (Типові форми NN КО-1, КО-2, КО-3, КО-4, КО-5)» Національного банку України № 637 від 15.12.2004 р. касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форми касових ордерів, що використовуються спеціалізованими підприємствами та установами Національного банку України, які не мають оборотної каси, установлюються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку України. Відповідно до п.1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Пунктом 3.1. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 3 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 9 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Подібні положення щодо безготівкових розрахунків містяться у п.п.15) п.6 та п.10 розділу І Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України №163 від 29.07.2022 р. Доводи апеляційної скарги в частині тверджень про те, що платіжним дорученням №645931 від 20 вересня 2006 року було здійснено оплату саме за виконання договору №03/11, укладеного між позивачем та відповідачем, є безпідставними, оскільки із змісту зазначеного платіжного документа вбачається, що платником виступає ОСОБА_1 , яка здійснила оплату за місце №17, тоді як у договорі зазначено місце №19. Крім того, з огляду на те, що у ОСОБА_1 існували зобов`язання перед відповідачем за договором пайової участі, вказаним платіжним дорученням вона фактично виконала умови саме цього договору, а не договору №03/11. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав належних та достатніх доказів виконання умов договору пайової участі, надані позивачем документи та пояснення не свідчать безпосередньо про виконання саме позивачем обов`язків, передбачених відповідним договором, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для задоволення позову та апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги про те, що на початку будівництва об`єкт мав адресу «Будівельників, 30», та про те, що ця адреса нібито була «неофіційною» до присвоєння адреси Краківська, 4-Б розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 13 березня 2024 року, не спростовують ключових фактів. З матеріалів справи вбачається, що платником у наведеній квитанції була інша особа, яка мала окремі зобов`язання перед відповідачем, а реквізити машиномісця в платіжному документі вказані невірно. Отже зазначені доводи апелянта є необґрунтованими, оскільки у справі відсутні належні докази, що саме позивач здійснив оплату, передбачену договором про пайову участь. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бутенком Олексієм Андрійовичем -залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна