Постанова 4856 № 600/5660/24-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/5660/24-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 10 листопада 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просив: - визнати протиправною відмову в переведені на пенсію зі зниженням пенсійного віку та зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 05.11.2024 року - дати виникнення права на призначенням пенсії; - стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовій збір. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 23 липня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , згідно з посвідченням серії № НОМЕР_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 3 категорії. 05.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 12.11.2024 року ГУ ПФУ в Чернівецькій області прийнято рішення №918150814714, яким відмовлено позивачеві у призначенні пенсії, оскільки згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 05.04.1991 року по 29.07.1999 року працював у ВАТ "Шляхтово - будівельне управління № 21" міста Запоріжжя, відтак відсутня повна інформація, про періоди постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Зі змісту довідки № 408 від 05.11.2024 року виданої Великочернігівським старостинським округом № 4 Коростенського району Житомирської області встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 року по 26.08.1986 року, з 16.09.1999 року по 28.05.2002 року, з 21.06.2013 року по даний час. Село Богданівка (Овруцького) Коростенецького району Житомирської області відноситься до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року №

106. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 807-ІХ від 17.07.2020 року територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенецького району Житомирської області. Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 вбачається про те, що у період з 05.04.1991 по 29.07.1999 ОСОБА_1 працював в ВАТ «Шляхово-будівельне управління №21» м.Запоріжжя. Не погоджуючись із такою відмовою органу Пенсійного фонду в переході на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону від 09 березня 2003 року №1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон №1058-ІV) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Частиною першою статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон - №796-ХІІ) передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац п`ятий пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Наведені положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 6 років. За змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.01.2024 за № 1/41346), які набрали чинності 15.02.2024, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування. У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи є безумовною підставою, яка підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23). Так, до заяви про призначення пенсії позивач надав довідку видану Великочернігівським старостинським округом № 4 Коростенського району Житомирської області з якої встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 з 26.04.1986 року по 26.08.1986 року, з 16.09.1999 року по 28.05.2002 року, з 21.06.2013 року по даний час. Село Богданівка (Овруцького) Коростенецького району Житомирської області відноситься до ІІІ зони радіоактивного забруднення гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на ЧАЕС згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року №

106. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 807 - ІХ від 17.07.2020 року територія ліквідованого Овруцького району увійшла до Коростенецького району Житомирської області. Між тим, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що у відповідності до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 , останній у період з 05.04.1991 по 29.07.1999 працював в ВАТ «Шляхово-будівельне управління №21» м.Запоріжжя. При цьому, позивач в цей період не був зареєстрованим в жодному населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Отже, матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, відтак останній не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Вказана правова позиція узгоджується з висновками викладеними Верховним Судом у постанові від 19 вересня 2024 року по справі №460/23707/22. Відтак, колегія суддів погоджується із доводами пенсійного органу, що матеріали справи не містять належних доказів факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на даний час підстави для застосування до позивача положень п.5 ч.2 ст.55 Закону №796-XII відсутні. За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, що не спростовано доводами апеляційної скарги. Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.