Постанова 4818 № 635/1160/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 07 листопада 2025 року м. Харків справа № 635/1160/25 провадження № 22-ц/818/5031/25 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Пилипчук Н.П., Шабельнікова С.К., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2025 року у складі судді Назаренко О.В.,- в с т а н о в и в : У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2025 року клопотання про зупинення провадження у цивільній справі № 635/1160/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання задоволено, зупинено розгляд справи до припинення перебування ОСОБА_2 на військовій службі або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що відсутні підстави для зупинення провадження у справі. Зупинення провадження порушує інтереси дитини. Частини 2, 3 статті 252 ЦГІК України зазначає, що не допускається зупинення провадження у певних категоріях справ, що стосуються інтересів дитини, або якщо відсутня сторона веде справу через представника. У справі №625/1160/25, що розглядалася Харківським районним судом Харківської області, предметом спору є стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання. Окрім того, суд не врахував, що відповідач приймає участь у справі через свого представника та не позбавлений можливості здійснити реалізацію наданих йому процесуальних прав, зокрема, шляхом надання письмових пояснень по справі або відзиву на позовну заяву. При вирішенні питання про зупинення провадження у цій справі, суд не звернув належної уваги на те, що у Відповідача є представник з належними повноваженнями. Виходячи зі змісту статті 12, частини третьої статті 13 ЦПК України кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату. Відповідач скористався наданим йому правом та уклав договір про надання правової допомогу, яким уповноважив від свого імені діяти адвоката. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що для зупинення провадження на підставі ст. 251 ЦПК України достатнім є факт перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, у складі Збройних Сил України або інших утворень відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Відповідачем надано докази його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55). Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав. Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи в стані невизначеності, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку. У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі». Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 N 64/202постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. За приписами пункту другого вищевказаного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану"заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 N 389-VIII(далі - Закон N 389-VIII). Відповідно до статті 1 Закону N 389-VIIIвоєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Статтею 16 Закону №389-VIIIвизначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності. За приписами статей 1та 3 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.91 №1934-XII(далі - Закон N 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції Українипокладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Структура Збройних Сил України визначається статтею 3 Закону N 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій. Комплектування ж Збройних Сил України визначається статтею 5 Закону N 1934-XII, відповідно до частини першої якої особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 N 2232-XII(далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Статтею 3 цього Законувизначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону № 2232-XII. Конструкція пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов`язана не із самою обставиною введення воєнного стану, а із фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Зазначений висновок відповідає правовій позиції ї викладеній в ухвалі Верховного Суду від 29 серпня 2022 року в справі № 461/5209/19 (провадження № 61-5782св22) за змістом якої перебування сторони у справі складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій є підставою для зупинення провадження у справі до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан». Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної ухвали) (далі Положення). Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Результат аналізу пункту 12 Положення дає підстави зробити висновок про те, що встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом оформлюється письмовими наказами по особовому складу. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Подаючи клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач посилався на те, що з 11.11.2023 по теперішній час він перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) і приймає участь в бойових діях. Проте згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 № 49 від 05.02.2024 ( а.с. 26), Старший секржант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_2 з 11.11.2023 по теперішній час. Оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він перебуває у складі Збройних сил України у військовій частині, яка виконує бойові завдання у зоні бойових дій та бере безпосередню участь у бойових діях або у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, перебуваючи безпосередньо на лінії бойового зіткнення з противником, підстави для зупинення провадження у справі відповідно до п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України відсутні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі №756/3462/20. Той факт, що відповідач є військовослужбовцем, з 11.11.2023 року по теперішній час не є підставою для зупинення провадження у справі за відсутності доказів проходження служби у підрозділі, що бере участь у виконанні бойових завдань. Тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, про безпідставність зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Питання щодо розподілу судових витрат відповідно до положень частини 13 статті 141 ЦПК України підлягає вирішенню одночасно з ухваленням остаточного вирішення справи по суті. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, ст.379, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2025 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: Н.П. Пилипчук С.К. Шабельніков