Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/7339/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2025 р. Справа № 520/7339/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) від 04.08.2025 по справі № 520/7339/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 25.12.2024 № 204650009409, яким було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 20.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням правової оцінки, яку буде надано судом у рішенні; стягнути з ГУ ПФУ в Івано- Франківській за рахунок бюджетних асигнувань витрати на сплату судового збору у сумі 968, 96 гривень; стягнути з ГУ ПФУ в Івано-Франківській за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 гривень. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 задоволено вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, третя особа: ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 25.12.2024 № 204650009409, яким було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.12.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням правової оцінки, яку надано судом у рішенні. Стягнуто з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок). Стягнуто з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у сумі витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення 25.12.2024 № 204650009409 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» прийнято правомірно. Наголошує на тому, що і частково задоволена сума витрат у справі № 520/7339/25 в розмірі 2000,00 грн, є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатських послуг позивачці, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Позивачкою подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити без задоволення. Також, просила стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на користь позивачки судові витрати у справі в суді апеляційної інстанції у розмірі 5000,00 грн. Просить надати позивачці строк у 5 днів з моменту прийняття судове рішення для подання доказів понесених судових витрат. Третя особа письмових пояснень до суду не надала. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває, пенсію не отримує. ОСОБА_1 в період з 10.05.2011 по 28.08.2020 працювала та з 06.04.2022 по теперішній час працює повний робочий день в комунальному некомерційному підприємстві «Мала клінічна багатопрофільна лікарня № 25» Харківської міської ради на посаді молодшої медсестри рентгенологічного відділення (робоче місце ДД1-2.4, 1-3, № 14), здійснювала роботу пов`язану з джерелами іонізуючого випромінювання, вказана робота передбачена розділом XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» за Списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №

461. Станом на 16.12.2024 стаж зайнятості на вказаній роботі становив 11 років 11 місяців. З метою реалізації свого права на вихід на пенсію за віком на пільгових умовах позивачка 20.12.2024 звернулася до ГУ ПФУ у Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заяву було направлено на розгляд до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 25.12.2024 року № 204650009409 Позивачці було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах в порядку ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відмова мотивована тим, що у заявниці стаж роботи за Списком 2 відсутній; відповідно до наданих документів заявниця працювала на посаді «Молодша медсестра», однак згідно наказів про затвердження атестацій робочих місць, в переліку посад наявна посада «Молодша медична сестра по догляду за хворими». Окрім того, зазначено що загальний страховий стаж становить 34 роки 1 місяць 15 днів, вік заявниці на дату звернення 57 років 8 днів. Позивачка, не погодившись із вищевказаним, звернулася до суду з позовом в цій справі. Задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив про визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 26.12.2024 № 121130004830 про відмову у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком відповідно до пункту 6 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 та зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії від 23.12.2024, з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні. Також, стягнуто з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в сумі 968, 96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок); та стягнуто з ГУ ПФУ в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у сумі витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00грн (дві тисячі гривень). Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. На час звернення позивачки із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і Закон України "Про пенсійне забезпечення", які регулюють одні і ті ж правовідносини. Положеннями пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України Закону України "Про пенсійне забезпечення" (у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII) визначалось, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, який набрав чинності 01.04.2015, пункт "б" частини першої статті 13 Закону України № 1788-XII викладено у наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців у чоловіків і не менше 21 року 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років у чоловіків і не менше 22 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років у чоловіків і не менше 24 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок. Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року. Зазначеною редакцією статті 13 Закону України № 1788-XII фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII вирішено, зокрема: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 резолютивної частини). Стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини). Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б-г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 даного Закону. Контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення цих списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (пункт 3 резолютивної частини). Водночас, частиною першою пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Суд звертає увагу, що вказані положення статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є чинними та неконституційними не визнавалися. Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону № 1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинні норми для призначення пенсії на пільгових умовах, а саме: статтею 13 Закону № 1788-XII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам. У той час коли статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено права осіб, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому, пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах. Відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Також, відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відтак, суд зазначає, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку № 2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, тому колегія суддів доходить висновку, що вони суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення КСУ №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Наведений висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за результатами перегляду рішення Верховного Суду від 21.04.2021. Відтак на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 204650009409 від 25.12.2024 встановлено, що вік заявниці становить 57 роки 8 днів. Записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.08.1986 (а.с. 14-19) підтверджено, що позивачка, зокрема: -10.05.2011 прийнята на посаду молодшої медсестри рентгенологічного відділення, відповідно до наказу № 68-к від 10.05.2011. -13.07.2018 КЗОП «Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня № 25» реорганізовано (перетворено) в КПН «Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 25», на підставі рішення 19 сесії ХМР 7 скликання від 18.04.2018 № 1072/18 та наказу Департаменту охорони здоров`я ХМР від 24.04.2018 № 141. -28.08.2020 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП України, відповідно до Наказу № 99-к від 26.08.2020. -06.04.2022 прийнята на посаду молодшої медсестри рентгенологічного відділення, відповідно до наказу № 39-к від 05.04.2022. Крім того, відповідно до довідки КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 25» Харківської міської ради від 17.12.2024 № 182 (а.с. 55) про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, ОСОБА_1 працювала повний робочий день в комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна багатопрофільна лікарня № 25» Харківської міської ради, за період з 10.05.2011 по 28.08.2020 та з 06.04.2022 по теперішній час, здійснювала роботу, зв`язану з джерелами іонізуючого випромінювання, підтримувала хворих за екраном при скопії шлунка, подавала барій хворим, при рентгенографії знаходилась біля пульта. При іригоскопії кишківника вводила барієву взвесь клізмою під час просвічування. За професією, посадою молодшої медсестри рентгенологічного відділення. Крім того, позивачкою систематично здійснювалася атестація робочих місць за умовами праці, що підтверджується наказами від 23.12.2008 № 158, від 23.12.2013 № 168, від 22.12.2018 № 229, від 21.12.2021 № 241, від 14.11.2024 № 418, в тому числі здійснювалася атестація робочих місць в рентгенологічному відділенні за посадою «молодша медична сестра по догляду за хворими». Колегія суддів враховує, що Списком № 2, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, у розділі XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» передбачалися посада молодша медична сестра відділень. Відповідно до розділу XXIV "Охорона здоров`я та соціальна допомога" Списку № 2 постанови КМУ 24.06.2016 № 461 визначено, що його дія поширюється на працівників, які безпосередньо обслуговують хворих: у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах, у лепрозоріях, у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини, у будинках-інтернатах для психічно хворих, дитячих будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей системи соціального забезпечення. Також, в онкологічних закладах (підрозділах), центрах, диспансерах: у рентгенівських відділеннях (кабінетах) - молодші медичні сестри/молодші медичні брати з догляду за хворими. Таким чином, роботи на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення в комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» Харківської міської ради належать до стажу роботи позивачки, що дає право на призначення дострокової пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №

2. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів зазначає, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії від 25.12.2024 № 204650009409 прийнято не на підставі Конституції та законів України, є необґрунтованим, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Що стосується питання розподілу витрат на правничу допомогу за подання позовної заяви у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке. Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17. Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи тільки копії наступних документів: ордер АХ № 1249276 на надання правової допомоги від 28.03.2025 (а.с. 62) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ № 002330 (а.с. 63, 64). Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17). На виконання ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Так, відповідач заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги були не співмірними зі складністю справи. За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Проаналізувавши надані представником позивача до суду першої інстанції на підтвердження понесених витрат лише ордер АХ № 1249276 на надання правової допомоги від 28.03.2025 (а.с. 62) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ №002330 (а.с. 63, 64), колегія суддів вважає не обґрунтованими вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, у зв`язку з тим, що таких документів не достатньо для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки означені обставини залишені судом першої інстанції поза увагою, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення в частині, якою судом стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн скасуванню. Інші доводи та заперечення учасників справи означених висновків колегії суддів не спростовують. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 520/7339/25 - скасувати в частині задоволених вимог щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у сумі витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 по справі № 520/7339/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов