Постанова Харківський апеляційний суд № 953/2170/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 07 листопада 2025 року м. Харків справа № 953/2170/25 провадження № 22-ц/818/4485/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., розглянувши в порядку ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року, постановлене під головуванням судді Бородіної Н.М., в с т а н о в и в: У березні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №200318969 від 06.01.2021 року у розмірі 41201,03 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» заборгованість за договором кредиту №200318969 від 06.01.2021 року в сумі 8387 грн 80 коп., а також судовий збір в сумі 493 грн 20 коп. В іншій частині в задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії та ухвалити в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивачем доведено всі істотні обставини справи. Також додані до позову належні та допустимі докази на підтвердження набуття права вимоги, документи, що підтверджують факт переказу коштів. Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно двічі залишив без задоволення позовні вимоги в частині комісії та повністю відмовив у задоволенні суми комісії у сумі 16241,16 грн за кредитною заборгованістю та одночасно безпідставно зменшив суму заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, абз. 1 ч. 2, ч. ч. 4, 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та зважаючи на заперечення відповідача, умови Кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості та направлення sms повідомлень є нікчемними. Матеріали справи також не містять доказів, що споживач користувався такими послугами. З урахуванням наведеного кошти нараховані банком та сплачені відповідачем за щомісячну комісію в сумі 15786,16 грн та sms повідомлень в сумі 455 грн підлягають зарахуванню в рахунок погашення процентів та кредиту, а в нарахованій заборгованість за комісією в сумі 16241,16 грн слід відмовити. Отже заборгованість відповідача по укладеному договору кредиту №200318969 від 06.01.2021 року станом на 24.07.2024 року складає 8387,80 грн, що також визнано відповідачем. Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, що відповідно до укладеного з Акціонерним товариством «Банк Форвард» кредитного договору №200318969 від 06.01.2021 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 40612,65 грн, строк кредитування 1309 днів, з 07 жовтня 2022 року по 07 жовтня 2027 року, ставка про кредиту (на строкову частину основного боргу) 45,00 % річних, ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу) 0,00001% річних, плата за пропущення платежів: першого пропуску 0 грн, другого (підряд) пропуску - 350 грн, третього (підряд) пропуску 400 грн, четвертого (підряд) наступного (підряд) 400 грн. Згідно виписки по рахунку вбачається, що кредиті кошти були надані відповідачу та останній здійснював часткову сплату за договором, проте не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 24.07.2024 року виникла заборгованість в розмірі 41 201,03 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту 24 957,66 грн; заборгованість за відсотками 2 ,21 грн ; заборгованість за комісією 16 241,16 грн. Як вбачається з матеріалів справи у блоці 1 кредитного договору, передбачена щомісячна комісія в сум 1224,32 грн. (за що саме не вказано) та sms сервіс за кредитним договором в сумі 35 грн. за кожен місяць . 25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» був укладений договір №GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №200318969 від 06.01.2021 року, що був укладені між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 . Згідно п. 2 договору №GL1N426202/1 новий кредитор в день укладання цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, набуває права кредитора за основними договорами, вказаними у додатку №1 до договору. Пунктом 4 договору передбачена , що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 69349284,90 грн. Згідно платіжної інструкції 4170 від 23.07.2024 року позивач перерахував банку грошові кошти обумовлені договором відступлення права вимоги. Отже, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №200318969 від 06.01.2021 року Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору вимог закону. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту. Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтями 7 та 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов`язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції до інформації про себе, визначену законодавством, а покупець, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення. Згідно зі ст.10 Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений Порядок укладення електронного договору. Відповідно до ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 даного Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч. 1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. 06 січня 2021 року ОСОБА_1 уклав договір про споживчий кредит № 200318969. У договорі сторони передбачили всі істотні умови кредитного договору: сума отриманих кредитних коштів - 40612,65 грн, строк кредитування 1309 днів, з 07 жовтня 2022 року по 07 жовтня 2027 року, ставка про кредиту (на строкову частину основного боргу) 45,00 % річних, ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу) 0,00001% річних, плата за пропущення платежів: першого пропуску 0 грн, другого (підряд) пропуску - 350 грн, третього (підряд) пропуску 400 грн, четвертого (підряд) наступного (підряд) 400 грн. Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до положень ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Отже, у зв`язку з наявністю заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду з позовом саме про стягнення заборгованості за кредитним договором, що є обраним позивачем способом захисту свого порушеного цивільного права, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Згідно виписки по рахунку вбачається, що кредиті кошти були надані відповідачу та останній здійснював часткову сплату за договором, проте не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 24.07.2024 року виникла заборгованість в розмірі 41 201,03 грн, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту 24 957,66 грн; заборгованість за відсотками 2 ,21 грн ; заборгованість за комісією 16 241,16 грн. Як вбачається з матеріалів справи у блоці 1 кредитного договору, передбачена щомісячна комісія в сумі 1224,32 грн (за що саме не вказано) та sms сервіс за кредитним договором в сумі 35 грнза кожен місяць . Проте ні у цій заяві, ні в інших наявних у справі доказах немає переліку банківських послуг, за які встановлена щомісячна комісія та плата за sms , і це при тому, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, так як її споживач має право отримувати безоплатно. Позивач не зазначив та не надав доказів узгодження з відповідачем переліку послуг, за які він має сплачувати комісію, при укладенні кредитного договору та за отримання sms повідомлення . Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. На виконання вимог у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до п. 5 цих Правил, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом є витрати споживача, уключаючи комісії. Тож наведеними нормами права передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача. Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги. Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»). Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті. Якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Виходячи з наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11, абз. 1 ч. 2, ч. ч. 4, 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови Кредитного договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості та направлення sms повідомлень є нікчемними. Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нараховані банком та сплачені відповідачем кошти за щомісячну комісію в сумі 15786,16 грн та sms повідомлень в сумі 455 грн підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по кредиту. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Апеляційна скарга не містить мотивів незгоди із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог. Тому рішення суду у зазначеній частині, судом апеляційної інстанції, не переглядається. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині позовних вимог щодо стягнення комісії ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,368,369, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит - Капітал» - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 03 червня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова