Постанова Одеський апеляційний суд № 509/5883/23

Номер провадження: 22-ц/813/4679/25 Справа № 509/5883/23 Головуючий у першій інстанції Панасенко Є.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.11.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., з участю секретаря Громовенко А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Мельник Наталії Юріївни, представника ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року, постановленого під головуванням судді Панасенка Є.М., у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: У жовтні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 563 692,46 грн., з яких 325 153,92 грн. заборгованість за основною сумою боргу; 32,68 грн. заборгованість за річними відсотками; 160 572,72 грн. заборгованість за щомісячними відсотками; 77 933,14 грн. заборгованість за пенею та судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 14.08.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №7614084214, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит та зобов`язався його повернути, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах, передбачених договором. 14.08.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №7614084214-П, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником своїх обов`язків за кредитним договором. 14.08.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до умов якого заставою за цим договором забезпечується виконання усіх грошових зобов`язань за кредитним договором №7614084214 від 14.08.2019 року. 27.01.2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги №20230127, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками, у тому числі право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №7614084214 від 14.08.2019 року у розмірі 563692,46 грн. Оскільки, відповідачі не виконують умови укладеного кредитного договору, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом. Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 563 692,46 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 325 153,92 грн.; заборгованості за річними відсотками у розмірі 32,68 грн.; заборгованості за щомісячними відсотками у розмірі 160 572,72 грн.; заборгованості за пенею у розмірі 77 933,14 грн. Вирішено питання про судові витрати. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 березня 2024 року заява задоволена. Поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 січня 2024 року скасовано. Під час нового перегляду справи, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 460 096,97 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 325 153,92 грн., заборгованості за річними відсотками 2,71 грн., заборгованості за щомісячними відсотками 83 385,87 грн., заборгованості за пенею 51 554,47 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду,адвокат Мельник Н.Ю., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити судове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції в порушенням вимог закону прийняті до уваги докази, які не є належними та допустимими. Також апелянт зазначив, що до суду не надано реєстру боржників від 27.01.2023 року, яким би підтверджувався перехід права вимоги позивача до ОСОБА_1 . Апелянт звернув увагу, що суд дійшов помилкового висновку, що сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за договором про відступлення права вимоги, оскільки до суду не надано доказів оплати за цим договором. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. Рішення суду в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 сторонами не оскаржується та апеляційним судом не переглядається. В судове засідання, призначене на 21 жовтня 2025 року учасники справи не з`явились, були сповіщені належним чином (а.с. 34, 35, 35 зв.б., 36-37 зв.б. т. 2). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 14.08.2019 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №7614084214, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит та зобов`язався його повернути, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах, передбачених договором. Згідно паспорту кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 4084214 сума кредиту наданого позичальнику складає 325153,92 грн., розмір щомісячних процентів 2,19 % від суми кредиту, а розмір річних процентів 0,01% від суми боргу за договором, строк дії 48 місяців. В даному паспорті кредиту визначений порядок повернення кредиту та передбачена відповідальність у вигляді неустойки у разі тривалого прострочення позичальником зобов`язань за кредитним договором. Паспорт кредиту підписаний директором з продажів ТОВ «ФК «ЦФР» та позичальником. Також 14.08.2019 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №7614084214-П, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником своїх обов`язків за кредитним договором. 14.08.2019 року між ТОВ «ФК» «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до умов якого заставою за цим договором забезпечується виконання усіх грошових зобов`язань за кредитним договором №7614084214 від 14.08.2019 року. 27.01.2023 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги №20230127, відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЦФР» передає ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками. Згідно п.1.2. договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі портфеля заборгованості за цим договором, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заміняє ТОВ «ФК «ЦФР» у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог ТОВ «ФК «ЦФР» за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами. Відповідно до реєстру боржників - Додатку №1 до договору відступлення права вимоги №20230127 від 27.01.2023 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача в розмірі 563 692,46 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 325 153,92 грн., заборгованості за річними відсотками в розмірі 32,68 грн., заборгованості за щомісячними відсотками в розмірі 160 572,72 грн., заборгованості за пенею 77 933,14 грн. Задовольняючи часткова позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 460096 грн. 97 коп., суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором. На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, судом встановлено, що право вимоги за договором № 7614084214 про надання коштів на умовах кредиту від 14.08.2019, перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» на підставі договорів факторингу. Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за договором кредиту щодо повернення кредитних коштів, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованостей за основними сумами боргу. Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за кредитним договором, судом зазначено наступне. Згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У статтях 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. У частині 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля. Указами Президента України №№ 64/2022, 65/2022, 69/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. З урахуванням вказаних положень Закону, з 24.02.2022 року на всій території Україні діють умови особливого періоду. Як встановлено судом, ОСОБА_1 з березня 2022 року призваний на військову службу в ЗСУ під час загальної мобілізації (військовий квиток серії НОМЕР_1 ). За договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 14.08.2019 року позивач просив стягнути з відповідача 32,68 грн. суму заборгованості за річними відсотками, 160 572,72 грн. суми заборгованості за щомісячними відсотками, 77 933, 14 грн. суми заборгованості за пенею. З огляду на викладені норми Закону та досліджені докази, на ОСОБА_1 , як військовослужбовця, що проходив службу в Збройних Сил України під час загальної мобілізації з березня 2022 року, розповсюджується дія ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно якої таким особам проценти за користування кредитом не нараховуються. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 460 096,97 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 325 153,92 грн., заборгованості за річними відсотками у розмірі 2,71 грн., заборгованості за щомісячними відсотками у розмірі 83 385,87 грн., заборгованості за пенею у розмірі 51 554,47 грн., взявши до уваги, що кредитор безпідставно нарахував ОСОБА_1 відсотки за користування кредитом з березня 2022 року. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги адвоката Мельник Н.Ю., представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції в порушенням вимог закону прийняті до уваги докази, які не є належними та допустимими, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Доводи про те, що до суду не надано реєстру боржників від 27.01.2023 року, яким би підтверджувався перехід права вимоги позивача до ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки вказані доводи спростовуються витягом Додатку №1 до договору відступлення прав вимоги №20230127 від 27.01.2023 року Реєстру боржників за кредитними договорами, укладеними між позичальником та ТОВ «ФК «ЦФР», відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в розмірі 563 692,46 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 325 153,92 грн., заборгованості за річними відсотками в розмірі 32,68 грн., заборгованості за щомісячними відсотками в розмірі 160 572,72 грн., заборгованості за пенею 77 933,14 грн. за кредитним договором №7614084214, укладеним 14.08.2019 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 . Доводи про те, що суд дійшов помилкового висновку, що сторонами у повному обсязі виконані зобов`язання за договором про відступлення права вимоги, оскільки до суду не надано доказів оплати за цим договором, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до умов договору відступлення (п. 14) договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами прийнятих зобов`язань відповідно до договору (а.с. 28-29 т. 1). Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення 06 листопада 2025 року. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Мельник Наталії Юріївни, представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 12 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 06 листопада 2025 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький ______________________________________ С.М. Сегеда