Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/1002/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/1002/25 Перша інстанція: суддя Величко А.В. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Вербицької Н.В., суддів - Джабурії О.В., - Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року, якою відмовлено у встановлені судового контролю у справі за адміністративним ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : 03 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 21.01.2025 року № 143150018266; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2025 року про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування шляхом зарахування до стажу всі періоди по трудовій книжці НОМЕР_1 від 09.07.1983 року. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року, задоволено позов ОСОБА_1 . 22.09.2025 року ОСОБА_1 подала до Миколаївського окружного адміністративного суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі №400/1002/25. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви. Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову про встановлення судового контролю. Зокрема, апелянт зазначає, що без встановлення судового контролю існує вірогідність ухилення відповідача від виконання судового рішення. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області своїм правом на подання відзиву не скористалась, про розгляд справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової кореспонденції до особистого кабінету у підсистемі Електронний суд. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311, ст.312 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вставлення судового є процесуальним правом суду, яке може бути реалізовано у виключних випадках. Водночас, виконання судових рішень, які набрали законної сили здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки позивач не ініціювала примусове виконання судового рішення, встановлення судового контролю є передчасним Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України Про виконавче провадження. Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. У Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04). Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду. На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України. З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи та не пов`язаний процедурою примусового виконання судового рішення, що здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. У такому випадку, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Враховуючи, що даний спір пов`язаний з захистом соціальних прав позивача та має прямий вплив на отримання останньою право на пенсію, колегія суддів вважає за необхідне встановити судовий контроль. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу. Також колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав про можливість установлення судового контролю вже після ухвалення рішення у справі, оскільки підставою є саме не виконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача (справа № 806/2143/15 від 20.02.2019 року, справа № 820/4261/18 від 03.04.2019 року, справа № 580/988/19 від 27.12.2019 року). За встановлених обставин, надаючи правову оцінку наведеним заявником обставинам, колегія суддів дійшла висновку, що наявні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача шляхом встановлення пенсійному органу строку для надання до суду першої інстанції звіту про виконання рішення суду. Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, ухвала Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та встановлення відповідачу строку для подачі звіту про виконання рішення. Керуючись статтями 248, 256, 311, 317, 382, 328 КАС України, судова колегія П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року скасувати. Ухвалити судове рішення, яким встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Чернігівській області строк для надання звіту про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року по справі № 400/1002/25. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області подати у 30 денний строк до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року по справі № 400/1002/25, яке набрало законної сили. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Головуючий: Н.В.Вербицька Суддя: О.В.Джабурія Суддя: К.В.Кравченко