Постанова 4812 № 489/4403/25

03.11.25 22-ц/812/1810/25 Єдиний унікальний номер судової справи 489/4403/25 Номер провадження 22-ц/812/1810/25 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 03 листопада 2025 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., за участі: представника заявника ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради рішення, яке ухвалене Інгульським районним судом міста Миколаєва 22 липня 2025 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за заявою Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою, заінтересовані особи: Друга Миколаївська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , УСТАНОВИЛА: У червні 2025 року Миколаївська міська рада звернулась до суду зі заявою про визнання спадщини відумерлою, заінтересована особа Друга Миколаївська державна нотаріальна контора. В обґрунтування заяви зазначено, що Миколаївській міській раді стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 . За вищевказаною адресою наявна заборгованість зі сплати комунальних платежів у розмірі, що перевищує 80 000 грн. Миколаївській міській раді невідомо про наявність спадкоємців після смерті ОСОБА_3 . Оскільки після смерті ОСОБА_3 ніхто зі спадкоємців за законом та за заповітом не прийняв спадщину, а також враховуючи те, що після відкриття спадщини минуло більше року, заявник вважає квартиру АДРЕСА_1 , відумерлою спадщиною. Посилаючись на викладені обставини, Миколаївська міська рада просила визнати спадщину, яка відрилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді квартири АДРЕСА_1 відумерлою, та передати її Миколаївській міській територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 липня 2025 року до участі у справі в якості заінтересованої особи залучено ОСОБА_2 . Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 липня 2025 року у задоволенні заяви Миколаївської міської ради відмовлено. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави вважати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відумерлою, оскільки спадщину після смерті останньої прийняв ОСОБА_2 , який звернуся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері, проте не оформив свої спадкові права. В апеляційній скарзі Миколаївська міська рада, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити заяву. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в матеріалах справи відсутня інформація про належне прийняття та оформлення права на спадщину, адже спадкова справа не містить інформації про видачу свідоцтва особам, які подали заяви для прийняття спадщини. Правом на подачу відзиву заінтересовані особи не скористалися. Про дату, час та місце розгляду справи заінтересовані особи повідомлені належним чином. Зважаючи на викладене справу розглянуто за відсутності заінтересованих осіб, оскільки їх неявка в силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного. Відповідно до положень ч.ч.1,2,3,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону. Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Згідно з ч.7 ст.19 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до положень ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою (п.8 ч.2 ст.293 ЦПК України). Згідно з ч.3 ст.294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч.6 ст.294 ЦПК України). Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою у порядку окремого провадження є те, що розгляд такої заяви не пов`язаний з наступним вирішенням спору про право цивільне. Спір про право це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Тобто, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі №175/423/18 (провадження №61-8171св19)). З матеріалів справи убачається, що звертаючись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою Миколаївська міська рада посилалась на те, що після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 , а інформація щодо спадкоємців померлої відсутня. Заяву про визнання спадщини відумерлою Миколаївська міська рада пред`явила до суду в порядку її розгляду за правилами окремого провадження. Частиною 1 статті 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (ч.3 ст.1277 ЦК України в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини). Натепер передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна (ч.ч.2,3 ст.1277 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факту смерті спадкодавця, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури. На час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 було передбачено, що спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. За правилами зі ст.278 ЦПК України (в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини) суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини. На час розгляду справи судом ст.338 ЦПК України також визначено, що суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону. Системний аналіз зазначених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що відумерлою є спадщина, визнана як така, яка на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факт смерті спадкодавця, відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, не прийняття спадкоємцями спадщини чи відмова від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури. Заявник у справі про визнання спадщини відумерлою це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваного права на спадщину, необхідних для реалізації нею майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбавлена можливості здійснити ці права. Отже, набуття права власності на відумерлу спадщину територіальною громадою можна розглядати як правовий засіб, що слугує досягненню визначеності у відносинах власності на засадах справедливості. Згідно зі ст.335 ЦПК України у заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття. Відповідно до ст.337 ЦПК України справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковою участю заявника та з обов`язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб. Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов`язковим залученням до участі у справі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Колегія суддів зауважує, що однією із передумов набуття територіальною громадою права власності на спадкове майно є відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття (ч.1 ст.1277 ЦК України). Зазначена норма матеріального права має застосовуватися судом при вирішенні питання, чи порушені рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, поставленого в окремому провадженні, права особи, яка подала апеляційну скаргу, на таке рішення у справі. Такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі №2-о-36/08 (провадження №61-14000св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22). Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст.1216 ЦК України). Згідно з ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України). Розглядаючи обставини даної справи в контексті вказаних норм права обов`язковому з`ясуванню підлягала обставина з приводу відсутності спадкоємців за заповітом і за законом у власника майна після відкриття спадщини. З копії спадкової справи №735/2006, заведеної Другою Миколаївською державною нотаріальною конторою до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вбачається що 18 вересня 2006 року, в межах строку на подання заяви про прийняття спадщини, до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся її син ОСОБА_2 (а.с.28 зворот, 31 зворот). За такого, ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, після смерті ОСОБА_3 . Оскільки у даній справі спадкоємець першої черги за законом (син спадкодавця) претендує на спадкове майно, тобто наявний спір про право, що підлягає розгляду у порядку позовного провадження, то відсутні підстави для розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою в порядку окремого провадження. З урахуванням наведеного, оцінивши усі зібрані у справі докази, колегія суддів виходить із відсутності підстав для розгляду заяви Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою в порядку окремого провадження, оскільки встановлено прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 її спадкоємцем сином ОСОБА_2 , тобто наявний спір про право, що підлягає розгляду у порядку позовного провадження. При цьому, ст.67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Оскільки районний суд розглянув заяву в порядку окремого провадження, то апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, а заяву Миколаївської міської ради, відповідно до ч.6ст.294 ЦПК України, залишити без розгляду. Одночасно заявнику слід роз`яснити його право подати позов на загальних підставах. Відповідно до ч.7 ст.294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити частково. Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 липня 2025 року скасувати та прийняти у справі нове судове рішення, яким заяву Миколаївської міської ради про визнання спадщини відумерлою, заінтересовані особи: Друга Миколаївська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , залишити без розгляду. Роз`яснити заявнику Миколаївській міській раді про її право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2025 року