Ухвала КЦС ВС № 477/928/23

УХВАЛА 04 листопада 2025 року м. Київ справа № 477/928/23 провадження № 61-13637ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сакари Н. Ю. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь Агро Інвест», групи компаній «Укрлендфармінг» про розірвання договорів оренди, стягнення коштів внаслідок їх невиконання, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року. Касаційна скарга була подана з пропуском строку на касаційне оскарження, оскільки направлена до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 28 жовтня 2025 року. В касаційній скарзі заявник вказує, що повний текст судового рішення апеляційного суду отримано 29 вересня 2025 року. Відповідно до частини першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Тобто, строк на касаційне оскарження судового рішення апеляційної інстанції вважається не пропущеним, в разі подання касаційної скарги в межах тридцяти днів з дня проголошення судового рішення або з дня складення його повного тексту. В інших випадках, коли касаційна скарга подана за межами вказаних вище строків, особа має клопотати про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судового рішення, зокрема обґрунтовуючи датою отримання цього рішення. Ураховуючи, що оскаржувана постанова Миколаївського апеляційного суду ухвалена 23 вересня 2025 року, повний текст якої складено 26 вересня 2025 року, тридцятиденний строк на касаційне оскарження цього рішення закінчився, з врахуванням вихідного дня 27 жовтня 2025 року, проте касаційна скарга подана 28 жовтня 2025 року, а отже є такою, що направлена до суду з пропуском процесуального строку. Водночас, до скарги заявницею не додано клопотання про його (строк) поновлення. Відповідно до частини третьої статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу. Таким чином, заявниці потрібно надіслати на адресу суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження зі зазначенням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішення, підтверджених доказами. Також, згідно з пунктом п`ятим частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень); Частиною першою статті 411 ЦПК України визначено такі підстави для касаційного оскарження: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою оскарження є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16). Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам. У касаційній скарзі заявниця не вказує підстави касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційних інстанцій відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, скарга не містить посилань на пункти, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, тобто заявниця не визначила (не охарактеризувала) самостійно такі посилання, як підставами касаційного оскарження. Верховний Суд не може з власної ініціативи кваліфікувати підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такий обов`язок покладено саме на заявницю, тобто суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно відокремлювати ті чи інші підстави касаційного оскарження вважаючи, що так розуміє сама заявниця. Отже, з метою усунення недоліків касаційної скарги заявниці необхідно надати уточнену касаційну скаргу, в якій зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій, передбачені статтею 389 ЦПК України, додати її копії відповідно до кількості учасників справи. Також, касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки заявником в порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документу, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. Касаційна скарга містить докази про сплату заявницею 28 жовтня 2025 року судового збору у розмірі 2 230,00 грн, розмір якого необґрунтовано. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір». Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684,00 грн. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на момент подачі позовної заяви) за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За правилом пунктів 1, 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за позовними заявами майнового характеру, а у справах, в яких предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав (крім права власності на майно), відшкодування шкоди здоров`ю (крім моральної шкоди), - не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заявниця оскаржує судове рішення апеляційної інстанції повністю, тобто щодо відмови в задоволенні позову про розірвання додаткового договору від 03 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки площею 48,8206 га, кадастровий номер 4823381300:06:000:0179; зменшення заборгованості з орендної плати з 943 749,20 грн до 102 283,79 грн. З метою розрахунку судового збору, Верховний Суд враховує, що земельна ділянка, кадастровий номер 4823381300:06:000:0179, увійшла у кількість земельних ділянок за договором оренди від 18 жовтня 2016 року, відповідно до якого (договору), орендна плата на рік за чотири земельні ділянки складала 229 618,30 грн, а отже за одну земельну ділянку орендна плата на рік становила 57 404, 57 грн, відповідно ціна позову за вимогу про розірвання додаткового договору до договору оренди становить 172 213,72 грн (57 404,57 грн), а оспорювана заборгованість з орендної плати складає 841 465,41 грн (943 749,20 - 102 283,79), тому судовий збір за подання касаційної скарги підлягає сплаті в розмірі 20 273,58 грн (841 465,41 + 172 213,72 х 1% х 200%). Враховуючи сплачений судовий збір у розмірі 2 230,00 грн, заявниці слід доплатити судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 18 043,58 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві, Печерський район, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN): UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявниці строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 390, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 17 листопада 2025 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо оформлення касаційної скарги відповідно до вимог статті 392 ЦПК України касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Н. Ю. Сакара