Ухвала КЦС ВС № 199/10784/23

УХВАЛА 31 жовтня 2025 року м. Київ справа № 199/10784/23 провадження № 61-12398ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Дніпропетровська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому, із урахуванням заяви від 16 грудня 2024 року, просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь, у рахунок відшкодування моральної шкоди, грошові кошти в сумі 6 000 000 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, 310 933, 33 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 16 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області - Тараненко М. С. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказана касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявником не надано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. В касаційній скарзі представник заявника просить звільнити від сплати судового збору або відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення, посилаючись на те, що у казначейства недостатньо бюджетних асигнувань для сплати судового збору. Згідно із частинами першою та третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11?336апп20), положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи органу з державного бюджету України, порядком оплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення сплати судового збору, що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Представник заявника не обґрунтував наявність підстав для звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати та не надав жодних доказів на підтвердження неможливості його сплати. Враховуючи вищезазначене, у задоволенні клопотання про звільнення відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги необхідно відмовити. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, як подана юридичною особою, судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн. Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Предметом касаційного оскарження є стягнення моральної шкоди в розмірі 310 933, 33 грн. Враховуючи вимоги касаційної скарги, заявник за подання касаційної скарги має сплатити судовий збір у розмірі 4 975 грн (310 933, 33 грн х 1%) х 200 %) х 0,8. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102, найменування платежу: «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Крім того, в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів. Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16). Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не посилається на відповідні пункти частини другої статті 389 ЦПК України та не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявник має право надіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції, оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, в якій уточнити підстави касаційного оскарження та чітко зазначити конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга, з обґрунтуванням (мотивуванням) наявності цієї підстави (підстав) та надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, а у разі подання касаційної скарги у новій редакції та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет надати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів всім учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя М. Є. Червинська