Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/2584/25

03.11.25 22-ц/812/1748/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 484/2584/25 Номер провадження: 22-ц/812/1748/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 03 листопада 2025 року м. Миколаїв справа №484/2584/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - судді Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Шикері І.А., за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, встановив: 09 травня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ВІН ФІНАНС») звернулося в суд із указаним позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року у загальному розмірі 23050, 16 грн, із яких: 15563, 98 грн - заборгованість, 6086,70 грн - сума інфляційних втрат, 1 399, 48 грн - 3% річних; а також судові витрати, включно із витратами на професійну правничу допомогу. В обґрунтування підстав позову зазначало, що 10 грудня 2018 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №L1240522. Кредитор виконав умови такого договору та перерахував на рахунок відповідачки безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів унаслідок чого виникла заборгованість. Згідно із детальним розрахунком заборгованості загальний розмір заборгованості становив 15563,98 грн, що включав у себе тіло кредиту в розмірі 8100,00 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом 714,00 грн, а також штраф - 2699,98 грн, комісія - 4050,00 грн. 01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (після перейменування - ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір відступлення права вимоги №01072019, за яким останній набув право вимоги до ОСОБА_1 , заявивши до стягнення заборгованість за кредитним договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року у загальному розмірі 23050, 16 грн. Посилаючись на запровадження карантину по всій території України, а в подальшому оголошення воєнного стану, позивач просив поновити строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, як пропущений з поважних причин. 12 червня 2025 року відповідачка подала до суду відзив, в якому заперечуючи проти позовних вимог посилалася, як на необґрунтованість позову, так і сплив позовної давності, а 17 липня 2025 року подала до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та справу просила розглядати без її участі. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2025 року позов ТОВ «ВІН ФІНАНС» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № L1240522 від 10 грудня 2018 року в сумі 23050 грн 16 коп., яка складається з: суми заборгованості за кредитним договором - 15563,98 грн, суми інфляційних втрат - 6086,70 грн, суми 3% річних - 1399,48 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, а всього стягнуто 7422 грн 40 коп. Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що позивачем доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог і наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Не погодившись із таким рішенням ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення міськрайонного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким застосувати позовну давність до позовних вимог ТОВ «ВІН ФІНАНС». Зазначала, що відповідач заперечує проти будь-якої заборгованості перед позивачем, оскільки позивач не надав належних доказів, які б підтвердили факт виникнення заборгованості або її існування на момент подачі позову. Відповідачка не отримувала жодних письмових застережень або вимог від позивача щодо погашення заборгованості, що є порушенням вимог статті 611 ЦК України, яка зобов`язує кредитора пред`явити відповідну вимогу до боржника, якщо заборгованість не була погашена добровільно. З огляду на приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідачка вважала стягнення за рішенням суду 3% річних в розмірі 1399, 48 грн та суми збитків інфляційних втрат в розмірі 6086,70 грн незаконним. Окрім цього, звертала увагу на те, що доказів на підтвердження оплати за договором факторингу стороною позивача не надано. При винесені рішення судом проігнорована її заява у відзиві на позовну заяву, в якій вона просила врахувати її життєві обставини, а саме те, що вона не має власного житла та іншого майна, має інші кредитні зобов`язання перед ТОВ «Оптима Факторі», є одинокою матір`ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та в разі задоволення судом позову в повному обсязі, розділити суму стягнення на користь позивача в рівних частинах на термін 30 місяців. Окрім того, позивач пропустив позовну давність, оскільки мав право звернутися до суду з 01 липня 2019 року по 01 липня 2022 року, а з позовом звернувся до суду 12 травня 2025 року, що має наслідком відмову у задоволенні позову. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано. Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення в межах вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного. Із матеріалів справи убачається, що 01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (після перейменування - ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір відступлення права вимоги №01072019, за яким останній набув право вимоги, у тому числі, до ОСОБА_1 за кредитним договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року (а.с.29-42). Згідно із випискою по рахунку, складеною представником ТОВ «Дінеро» за довіреністю Зичков С.В., станом на 15 липня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року становить 15 563,98 грн, із яких: 8100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 714,00 грн - заборгованість за процентами, 2699,98 грн - заборгованість за нарахованими штрафом/пеня, 4050,00 грн - заборгованість за комісією за підготовку та направлення документів/повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю (а.с. 26-27). ТОВ «Дінеро» складено довідку про ідентифікацію особи позичальника, прийняття останнім та підтвердження умов договору, його підписання позичальником шляхом використання електронних підписів одноразового ідентифікатора 579691 та 106402 та розрахунок заборгованості AG1648181 за період 10 грудня 2018 року 15 липня 2019 року (а.с.23, 44). До позовної заяви додано роздруківку із сайту www./dinero.ua: загальні умови договору кредитної лінії; паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма); ТОВ «ФК «Дінеро» спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG1648181; ТОВ «ФК «Дінеро» додаткова угода №АМ4077007, №АМ6434918 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG1648181 (а.с.14-28). При ухваленні рішення міськрайонний суд виходив із того, що матеріали справи підтверджено укладення між первинним кредитором та позичальником кредитного договору №L1240522 у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а також його неналежне виконання позичальником, набуття позивачем права вимоги до позичальника за кредитним договором та не пропущення ним позовної давності. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Досліджені докази свідчать, що факт переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «ФК «Дінеро» та ОСОБА_1 , від ТОВ «ФК «Дінеро» до ТОВ «ВІН ФІНАНС» підтверджений договором відступлення права вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року, актами звірки взаємних розрахунків по стану за період січень 2018 року грудень 2024 року між ТОВ «ВІН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Дінеро» за договором №01072019 від 01 липня 2019 року та 15 липня 2019 року (а.с.42), витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №01072019 від 01 липня 2019 року за підписом представників ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ВІН ФІНАНС». З огляду на викладені обставини, колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач належними доказами не довів перехід права вимоги за спірним кредитним договором від ТОВ «ФК «Дінеро» до ТОВ «ФК «ВІН ФІНАНС», оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам законодавства. За змістом частин першої та другої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі №572/1169/17 указано, що у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У спірних правовідносинах позивачем, як правонаступником кредитора, заявлено позов до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором оформленим у вигляді спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії із додатковою угодою до них, які містять персональні дані позичальника. Обґрунтовуючи право вимоги за цим позовом позивач посилався на загальні умови договору кредитної лінії; паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма); ТОВ «ФК «Дінеро» спеціальні умови для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG1648181; ТОВ «ФК «Дінеро» додаткові угоди №АМ4077007, №АМ6434918 до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії № AG1648181, розмішені на сайті www./dinero.ua, як невід`ємні частини кредитного договору, підписаного електронним підписом. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Матеріали справи свідчать, що належними та допустимими доказами підтверджений факт укладання між ТОВ «Дінеро» та ОСОБА_1 кредитного договору на суму 8 100 грн у передбаченій законом формі, його підписання одноразовим ідентифікатором, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальниці кредитних коштів та невиконання останньою зобов`язань з повернення кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, комісією та неустойкою, що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Наявні у справі докази, зокрема, виписка з рахунку, підтверджує наявність заборгованості позичальника за кредитним договором, що відповідає розрахунку заборгованості. Доказів на спростування належності відповідного розрахунку відповідачкою не надано, як і доказів повного або часткового виконання зобов`язання на користь первинного кредитора чи його правонаступника. Тоді як належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач. За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). В разі порушення зобов`язання наступають наслідки, визначені ст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору. Згідно з статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року в розмірі 15 563,98 грн, із яких: 8100,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 714,00 грн - заборгованість за процентами, 2699,98 грн - заборгованість за нарахованими штрафом/пеня, 4050,00 грн - заборгованість за комісією. Стосовно підставності поновлення позовної давності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості захистити своє право чи інтерес через суд. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності (частини четверта, п`ята статті 267 ЦК України). Позивач звернувся в суд із позовом 09 травня 2025 року, заявивши до стягнення із відповідача заборгованість за кредитним договором №L1240522 від 10 грудня 2018 року та ініціювавши питання поновлення строку позовної давності, який із 17 березня 2020 року був продовжений у зв`язку із запровадженням карантину, а в подальшому - оголошення в Україні воєнного стану. Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 зазначено, що у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином, пред`явлення позову ТОВ «ВІН ФІНАНС» відбулося у межах позовної давності з огляду на те, що Закон №540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року - до виникнення у позивача права на позов у зв`язку із простроченням боржника, та на час подання позову перебіг позовної давності не закінчився. Отже, у даній справі, строк позовної давності, протягом якого позивач мав можливість отримати судовий захист порушеного матеріального права, пред`явивши позов до суду, продовжено в силу закону у зв`язку із встановленням карантину на всій території України, а в подальшому запровадженням воєнного стану, а тому обґрунтування причин, за яких запроваджені обмеження впливали на дії позивача, не вимагається. Відтак, суд першої інстанції правильно виходив з того, що станом на день звернення до суду з позовом 09 травня 2025 року позовна давність не спливла. Водночас колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України, зважаючи на таке. Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Положення статті 14 ЦК України передбачають, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Вирішуючи питання щодо періоду прострочення боржника, за який можуть бути нараховані три процента річних та інфляційні втрати з 19 квітня 2022 року, суд першої інстанції не врахував, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває. Враховуючи вказані положення закону та межі заявлених вимог, вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат нараховані позивачем відповідно до положень статті 625 ЦК України з 19 квітня 2022 року до 17 квітня 2025 року задоволенню не підлягають. Посилання відповідачки на скрутний майновий стан, пов`язаний з відсутністю у неї житла чи іншого майна, наявністю інших боргових зобов`язань та тим, що вона є одинокою матір`ю двох малолітніх дітей, не є винятковими обставинами, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що підстави для розстрочення виконання рішення відсутні. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги З урахуванням вищезазначеного, рішення суду першої інстанції на підставі пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до положень статті 625 ЦК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат та пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Позивачем у суді першої інстанції сплачено 2422, 40 грн судового збору за подання позову. Розмір витрат на професійну правничу допомогу склав 5 000 грн. Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 635, 60 грн судового збору та 3 376 грн витрат на професійну правничу допомогу, що пропорційно 67,52 % задоволених вимог. Відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено 4 542 грн судового збору. Тому з позивача на коритсь відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 475, 24 грн, що пропорційно 32,48 % вимог у задоволенні яких позивачу відмовлено. Керуючись статтями 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 липня 2025 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних в розмірі 1399, 48 грн та інфляційних втрат в розмірі 6089, 70 грн відмовити. Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38750239, заборгованість за кредитним договором № L1240522 від 10 грудня 2018 року в сумі 15 563,98 грн». Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1 635, 60 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 376 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1 475, 24 грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 03 листопада 2025 року.