Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/17327/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/17327/25 пров. № А/857/39972/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Запотічного І.І. та Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Штогрін Вікторії Святославівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. про повернення позовної заяви представника адвоката Штогрін Вікторії Святославівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській обл., про визнання протиправною бездіяльності щодо підготовки та направлення подання для повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна; спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Братичак У.В.; час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 15.09.2025р. м.Львів),- В С Т А Н О В И В: Оскаржуваною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. повернуто позивачу ОСОБА_1 в порядку ч.2 ст.123, п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України позовну заяву представника адвоката Штогрін В.С., діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл., третя особа без самостійних вимог на предмет спору ГУ Державної казначейської служби /ДКС/ України у Львівській обл., про визнання протиправною бездіяльності щодо підготовки та направлення подання для повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна; спонукання до вчинення певних дій (а.с.46-47). Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила представник адвокат Штогрін В.С., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , яка в поданій апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового повернення позовної заяви (а.с.49-54). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в розглядуваному випадку строк звернення до суду пропущений з поважних причин: позивач через стан свого здоров`я (потребує постійного лікування зору, особа з інвалідністю ІІ групи) звернулася до пенсійного органу із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 23554 грн. та отримала відмову 11.07.2025р. Отже, без належної оцінки зазначених обставин, суд прийняв рішення про повернення позовної заяви, чим перешкодив позивачу в доступі до правосуддя. Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як слідує з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 22.08.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Штогрін В.С., діюча на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у формуванні до ГУ ДКС України у Львівській обл. подання про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна у розмірі 23554 грн., згідно платіжної інструкції № 0.0.3910525074.1 від 27.09.2024р.; зобов`язати ГУ ПФ України у Львівській обл. сформувати подання до ГУ ДКС України у Львівській обл. про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна у розмірі 23554 грн., згідно платіжної інструкції № 0.0.3910525074.1 від 27.09.2024р. (а.с.1-5). У зв`язку з тим, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.161 КАС України, ухвалою суду від 01.09.2025р. останню залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявлених недоліків, а саме для подання в п`ятиденний строк заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску (а.с.35-36). 09.09.2025р. представник позивача подала до суду заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, відповідно до якої зазначений строк пропущено з об`єктивних та незалежних від позивача причин, адже вона у належний спосіб звернулася до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі - продажу нерухомого майна і отримала оскаржувану відмову лише 11.07.2025р. Крім того, посилається на ведення на території України воєнного стану. Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, через помилковість сплати якого виник цей спір, сплачений позивачем 27.09.2024р. під час операції з купівлі-продажу нерухомого майна, тобто, більше шість місяців тому. З розглядуваним позовом позивач звернулася до суду 22.08.2025р., тобто, більш ніж через шість місяців після того, як повинна була дізнатися про порушення своїх прав. При цьому, суд критично оцінив аргументи представника позивача про те, що строк звернення до суду в цій справі необхідно обчислювати з моменту отримання відмови пенсійного органу в поверненні помилково сплачених коштів, адже такі суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.08.2021р. у справі № 360/2687/20. Початок перебігу строку на звернення до суду розпочався для позивача саме з часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про своє порушене право, й таким днем є дата сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, платником якого, на переконання позивачки, вона не є, й, відповідно, який був сплачений нею помилково. З огляду на вищевикладену правову позицію Верховного Суду, позивач мала звернутися до суду з відповідним адміністративним позовом протягом шести місяців з дня здійснення спірного платежу, тобто з 27.09.2024р., тоді як до суду позовна заява подана лише 22.08.2025р., тобто, із пропущенням встановленого строку звернення до суду. Щодо посилання на введення на території України воєнного стану, то згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2022р. у справі № 500/1912/22, сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки у зв`язку із запровадження такого, не може вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення частини позовних вимог, виходячи з таких міркувань. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Питання залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду без поважних причин врегульовані діючим процесуальним законом. Зокрема, відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1). Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2). Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви. Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними. Отже, вказані правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі (ч.ч.3 і 4 ст.123 КАС України). В розглядуваному випадку суд першої інстанції вжив заходи щодо надання можливості позивачу звернутися із відповідною заявою про поновлення пропущеного строку із зазначенням причин пропуску строку, що стверджується постановленою ухвалою від 01.09.2025р. про залишення позову без руху (а.с.35-36) та заявою представника позивача про усунення недоліків (а.с.38-42). Згідно поданої 09.09.2025р. заяви про усунення недоліків представник позивача наголосила на тому, що про порушення своїх прав (зокрема, права на повернення помилково сплаченого збору) позивач дізналася у липні 2025 року після отримання листа-відмови ГУ ПФ України у Львівській обл. № 1300-5504-8/92625 від 11.07.2025р. Порядок справляння та використання збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України № 400/97-ВР від 26.06.1997р. «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до абз.1, 2, 3 п.9 ст.1 цього Закону платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України; Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій на виконання вказаного Закону регулює Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затв. постановою КМ України № 1740 від 03.11.1998р., зі змінами, які внесені постановою КМ України № 866 від 23.09.2020р. «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій», яка набрала чинності 26.09.2020р. Пунктом 15-1 Порядку № 1740 передбачено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України. Згідно з п.п.15-2, 15-3 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: б) право власності на житло, отримане фізичною особою в результаті його приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; в) особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року); г) особа перебуває у черзі на одержання житла, що підтверджується документом, виданим органом, до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса. Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, починаючи з 26.09.2020р., шляхом внесення змін до Порядку № 1740 законодавець визначив дієвий механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше (та, відповідно, не є платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого житла), може не сплачувати збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу такого житла. Для цього фізична особа має подати нотаріусу такі обов`язкові документи: 1) заяву про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя); 2) відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід`ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло; 3) дані про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка з місця проживання (після 1992 року). Якщо ж особа помилково сплатила збір при посвідченні договору купівлі-продажу майна, то вона має право подати до органу ПФ України заяву про повернення коштів з бюджету. Звертаючись після 26.09.2020р. про повернення з бюджету помилково сплачених коштів, саме платник повинен надати докази на підтвердження того, що помилився, коли сплачував збір, - передбачені пп.«в» п.15-2 Порядку № 1740 документи на підтвердження того, що він придбав житло вперше. Відповідно до п.7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затв. постановою правління ПФ України № 21-2 від 27.09.2010р., суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви. Отже, виключно на органи ПФ України покладено обов`язок прийняття рішень про наявність чи відсутність підстав для повернення коштів на обов`язкове державне пенсійне страхування, при цьому право на повернення збору реалізується лише в межах відповідної процедури (пред`явлення позову про стягнення з бюджету надміру сплаченого збору свідчить про неналежний спосіб захисту в цих правовідносинах). Згідно п.5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013р. /Порядок № 787/, повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства. Матеріалами справи підтверджується, що 20.05.2025р. позивач звернулася до ГУ ПФ України у Львівській обл. із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 23554 грн., до якої долучила підтверджуючі документи (а.с.19-20, 21). Листом № 1300-5504-8/73606 від 02.06.2025р. ГУ ПФ України у Львівській обл. повідомило позивача про відсутність підстав для повернення коштів. Підставами для відмови визначено, що позивачем не долучено довідки, які підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду, що охоплюють період з 1992 року та мають бути надані з усіх місць проживання з 1992 року по дату укладення договору купівлі продажу (а.с.22 і на звороті). У подальшому 16.06.2025р. ОСОБА_1 повторно звернулася до звернулася до ГУ ПФ України у Львівській обл. із заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 23554 грн., до якої долучила підтверджуючі документи (а.с.23-24, 25). Листом № 1300-5504-8/92625 від 11.07.2025р. ГУ ПФ України у Львівській обл. повідомило позивача, зокрема, про те, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить всієї інформації щодо наявності у власності об`єктів нерухомого майна, що знаходяться на території України (а.с.26-27). Питання дотримання строку повернення збору зі сторони пенсійного органу не піднімалося. Із змісту заявленого позову слідує, що предметом оскарження є відмова пенсійного органу та зобов`язання сформувати подання про повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування. В розглядуваному випадку колегія суддів виділяє строк звернення до суду (який регламентований нормами КАС України) і строк повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування (який врегульований нормами матеріального права (за аналогією) - заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування (п.102.5 ст.102 Податкового кодексу України)). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що за діючого правового регулювання розглядуваних правовідносин, про порушення своїх прав в рамках процедури повернення з бюджету відповідних коштів позивач ОСОБА_1 могла дізнатися лише після отримання рішення пенсійного органу про наявність чи відсутність підстав для повернення коштів на обов`язкове державне пенсійне страхування. До цього часу позивач мала обґрунтовані очікування про те, що пенсійний орган після представлення платником доказів на підтвердження того, що він помилився, коли сплачував збір (відповідні документи передбачені пп.«в» п.15-2 Порядку № 1740), добросовісно вживатиме заходи для повернення помилково сплачених коштів. Отже, строк звернення до суду із розглядуваним позов розпочався з дати отримання відмови пенсійного органу, яка не дозволила розпочати процедуру повернення збору. Водночас, правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 19.08.2021р. у справі № 360/2687/20 стосувалася вирішення спору, який виник до внесення змін згідно постанови КМ України № 866 від 23.09.2020р. «Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» (набрала чинності 26.09.2020р.), яким запроваджено інше правове регулювання спірних правовідносин. Звідси, вказаний висновок суду касаційної інстанції є нерелевантним до спірних правовідносин. На переконання колегії суддів, за таких обставин, які підтверджені документально, позивач та його представник не пропустили шестимісячний строк звернення до суду із розглядуваним позовом, відлік якого слід обраховувати з дати отримання першої відмови пенсійного органу (лист № 1300-5504-8/73606 від 02.06.2025р.). Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ «Іліан проти Туреччини»). Крім цього, у низці рішень ЄСПЛ, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У справі «Bellet v. France» ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. ЄСПЛ у своєму рішенні «Мушта проти України» від 18.11.2010р. (Заява № 8863/06) підкреслив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби. Враховуючи зазначені положення законодавства апеляційний суд вважає, що повернення позовної заяви, в розглядуваному випадку призведе до порушення права позивача, визначеного Конституцією України, на доступ до правосуддя. Згідно ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З огляду на викладене, враховуючи приписи п.4 ч.1 ст.320 КАС України, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, як винесена із порушенням норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Питання відшкодування апелянту понесених судових витрат за подання апеляційної скарги підлягає вирішенню згідно ст.139 КАС України судом першої інстанції за результатами кінцевого вирішення розглядуваного спору по суті. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.4 ч.1 ст.320, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Штогрін Вікторії Святославівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2025р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/17327/25 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар Дата складання повного судового рішення: 30.10.2025р.