Ухвала ККС ВС № 196/1278/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2025 року м. Київ справа № 196/1278/21 провадження № 51-3805 ск 25 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041600000105, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , громадянки України, раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з обліком, збереженням, управлінням та розпорядженням матеріальними цінностями строком на 1 рік. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 жовтня 2022 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України вказаний вирок скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Вироком Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, а також посад, пов`язаних із доступом до матеріальних цінностей на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності строком на 1 рік. За цим вироком ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона, обіймаючи посаду начальника відділення поштового зв`язку (далі ­­- ВПЗ) Бабайківка Дніпровського району Дніпропетровської дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - ДД АТ «Укрпошта»), тобто будучи службовою особою, наділеною адміністративно-господарськими та організаційно-розпорядчими функціями, у період з 08 червня по 05 липня 2021 року, маючи єдиний продовжуваний умисел на привласнення коштів АТ «Укрпошта», знаходячись у приміщенні ВПЗ, що розташоване по вул. Театральна, буд. 1-а, у с. Бабайківці Дніпровського району Дніпропетровської області, зловживаючи своїм службовим становищем, маючи корисливий мотив та корисливу мету - збагатитися особисто, умисно, шляхом неоформлення на відповідних бланках супровідних листів та накладних на вивезення готівки привласнила грошові кошти, які були їй ввірені та знаходились у касі ВПЗ Бабайківка ДД АТ «Укрпошта» в сумі 74 186,38 грн., чим спричинила АТ «Укрпошта» матеріальних збитків на вказану суму. Крім того, ОСОБА_5 , яка по сумісництву виконувала обов`язки начальника ВПЗ Залелія ДД АТ «Укрпошта», знаходячись в приміщенні ВПЗ, що розташоване по вул. Чкалова, буд. 9Б, у с. Залелія Дніпровського району Дніпропетровської області, за аналогічних обставин привласнила грошові кошти, які були їй ввірені та знаходились у касі ВПЗ Залелія ДД АТ «Укрпошта» у сумі 9862 грн., чим спричинила АТ «Укрпошта» матеріальних збитків на вказану суму. Також, ОСОБА_5 за тих самих обставин, перебуваючи в приміщенні ВПЗ Бабайківка, 29 червня 2021 року зазначила у видаток касового звіту кошти в сумі 75 000 грн., як висилку понадлімітних залишків до головної каси ДД АТ «Укрпошта», у той час як фактично, вислала 15 000 грн., про що оформила супровідний лист, тим самим привласнила грошові кошти в сумі 60 000 грн., які були їй ввірені та знаходились у касі ВПЗ Бабайківка ДД АТ «Укрпошта», чим спричинила АТ «Укрпошта» матеріальних збитків на вказану суму. Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить оскаржені вирок і ухвалу щодо засудженої ОСОБА_5 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що під час нового розгляду Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області не повною мірою виконав ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, оскаржений вирок ухвалено на неналежних і недопустимих доказах, зокрема висновку судово-економічної експертизи № 31-21 від 29 листопада 2021 року. Вказує, що призначення експертизи до вручення ОСОБА_5 повідомлення про підозру є порушенням КПК України. У ході кримінального провадження порушено його загальні засади, зокрема, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Мотиви суду Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок. Отже, касаційний суд позбавлений можливості самостійно досліджувати докази, надавати їм іншу оцінку, ніж та що була надана судами попередніх інстанцій, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених рішеннях, та перевіряти ці рішення в частині неповноти судового розгляду чи невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість наведені обставини були предметом оцінки суду апеляційної інстанції, який переглянув вирок в апеляційному порядку та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому. Положеннями ст. 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Ухвала апеляційного суду має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу. Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Підстав вважати, що цих вимог судами попередніх інстанцій не дотримано за змістом касаційної скарги захисника ОСОБА_4 не встановлено. Доводи захисника щодо того, що під час нового розгляду суд першої інстанції не виконав вказівки ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, якою скасовано вирок Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2022 року є необґрунтованими. Так, апеляційний суд констатував істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягало у недотриманні місцевим судом ч. 3 ст. 349 КПК України щодо застосування спрощеної процедури судового розгляду, що і стало підставою, визначеною п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України для скасування вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. При цьому в ухвалі апеляційного суду акцентовано увагу на тому, що колегія суддів не вирішувала наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування закону України про кримінальну відповідальність. Магдалинівським районним судом Дніпропетровської області 03 березня 2025 року ухвалено новий вирок, який за результатами перегляду в апеляційному порядку за апеляційними скаргами, як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, залишено без зміни. Апеляційний суд дійшов переконання, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України. Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку. Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо недопустимості доказів, якими підтверджується винуватість ОСОБА_5 , у тому числі висновку судово-економічної експертизи № 31-21 від 29 листопада 2021 року, про що йдеться і у касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а їх процесуальними джерелами - показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст. 84 КПК України). Обов`язок же доказування обставин у кримінальному провадженні, визначених ст. 91 КПК України, зокрема, події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за загальним правилом покладається на сторону обвинувачення згідно з ч. 1 ст. 92 цього Кодексу. Збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому КПК України, у цьому і реалізується закріплений ст. 22 КПК України принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому витребування та отримання висновків від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок є тими способами збирання доказів стороною обвинувачення, що закріплені процесуальним законом. Відповідно до ст. 243 КПК України експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової. Експерт може бути залучений слідчим суддею за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 КПК України. Проведення судово - економічної експертизи у розглядуваному кримінальному провадженні ініційовано стороною обвинувачення у порядку закріпленому КПК України, де слідчий та прокурор є самостійними суб`єктами процесуальної діяльності, у тому числі і щодо збирання доказів. Обмежень щодо необхідності проведення експертизи під час досудового розслідування до чи після повідомлення про підозру кримінальний процесуальний закон не містить. Твердження ж щодо порушення права на захист та засади змагальності через проведення експертизи до повідомлення ОСОБА_5 про підозру є надуманими та вже були предметом оцінки апеляційного суду. Колегія суддів правильно вказала, що при відкритті ОСОБА_5 матеріалів кримінального провадження вона була ознайомлена з висновком експерта № 31-21 від 29 листопада 2021 року, що не позбавляло її права у разі незгоди з таким, або у випадку встановлення його неповноти, збирати та подавати докази самостійно, у тому числі ініціювати призначення експертиз і отримувати відповідні висновки, а також заявляти клопотання, як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, чого зроблено не було. Порушення процесуального порядку призначення, проведення зазначеної експертизи не встановлено судами попередніх інстанцій, як і того, що доказ, отримано внаслідок істотного порушення прав чи свобод людини, а тому і підстав для визнання висновку експерта, зважаючи на положення статей 86, 87 КПК України, за клопотанням сторони захисту, недопустимим доказом не було. Такий висновок суд касаційної інстанції вважає вмотивованим. Що стосується залишення без задоволення клопотань сторони захисту під час судового розгляду, то захисник не вказує, як саме місцевий суд порушив встановлений КПК України порядок їх вирішення, при тому що сама по собі незгода з рішенням суду не є підставою для скасування вироку. Тим більше, суд апеляційної інстанції детально проаналізував в ухвалі не лише правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, наданої оцінки доказам, повноту судового розгляду, відсутність процесуальних порушень, а й навів вмотивоване обґрунтування причин залишення без задоволення клопотань сторони захисту, у тому числі щодо допиту експерта, про що йдеться у касаційній скарзі, судом першої інстанції, погодився з таким рішенням. Колегія суддів також зазначила, що усупереч доводам апеляційної скарги, суд з дотриманням приписів статей 10, 22 КПК України створив необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і реалізації наданих їм прав, здійснив усі передбачені КПК України заходи для всебічного встановлення істини по справі. Позиція захисника у цьому контексті про порушення права захист ОСОБА_5 та засади змагальності сторін є надуманою. За змістом оскаржених судових рішень наведених захисником порушень Суд не вбачає. Підстав вважати оскаржені вирок і ухвалу такими, що не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, за змістом поданої касаційної скарги, немає. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність також не встановлено. Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з її змісту убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. З цих підстав Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2025 року щодо засудженої ОСОБА_5 . Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3