Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/960/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/960/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богацької Н.С. суддів: Аленіна О.Ю., Поліщук Л.В. секретар судового засідання: Алієва К.О., за участю представників учасників справи: від прокуратури Капустін М.В., від міської ради Асташенкова О.І., від відповідача Кукало О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квантум» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про встановлення порядку виконання рішення, постановлену суддею Пінтеліною Т.Г., м. Одеса у справі № 916/960/22 за позовом: керівника Київської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квантум» за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного реєстратора Затишанської селищної ради Роздільняньського району Одеської області Роздобудько Юлії Сергіївни про: визнання незаконним та скасування рішення, припинення права власності та зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинно зведеного об`єкту незавершеного будівництва. ВСТАНОВИВ У травні 2022 року керівник Київської окружної прокуратури міста Одеси (далі прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі міська рада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квантум» (далі ТОВ «Компанія Квантум»), в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права приватної власності відповідача на незавершене будівництво автомобільної мийки самообслуговування на 8 постів з технічною будівлею за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 53 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2471070451100) (далі об`єкт); припинити право приватної власності відповідача на вказаний об`єкт; зобов`язати відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2024 у справі № 916/960/22, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, позов прокурора задоволено повністю. Постановою Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині задоволення перших двох позовних вимог, ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. В решті рішення судів (в частині зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта) залишено без змін. 12.03.2025 судом видано відповідний наказ. 03.06.2025 від міської ради надійшла заява, в якій вона просила суд встановити порядок виконання постанови Верховного Суду у даній справі, відповідно до якого звільнення ТОВ «Компанія Квантум» земельної ділянки здійснити шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта незавершеного будівництва - силами і за рахунок міської ради. Заява мотивована тим, що відповідачем не вчинено жодних дії щодо виконання рішення суду, як і не надано жодних пояснень з цього приводу; боржник не з`явився на виклик державного виконавця, жодних заяв, клопотань та пояснень не надав; станом на день подання цієї заяви, рішення суду і досі залишається невиконаним, що є неприпустимим. Міська рада також зазначада, що в даному випадку встановлення порядку виконання рішення про знесення самочинно збудованої будівлі силами і за рахунок міської ради є єдиним механізмом захисту порушеного права територіальної громади міста Одеси та не призведе до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх порушених прав та інтересів, оскільки фактично судом будуть вжиті лише нові заходи для реалізації вже прийнятої постанови. Та обставина, що саме ТОВ «Компанія Квантум» за судовим рішенням зобов`язане вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 від 15.07.2025 у даній справі заяву міської ради задоволено повністю. Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності вимог заявника. Не погодившись з ухвалою суду, ТОВ «Компанія Квантум» подало на неї апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на наступне: матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення відповідача від виконання рішення суду; відповідач не отримував жодних документів від державного виконавця; вина відповідача у неможливості виконати рішення суду не доведена; звернення міської ради із заявою не відповідає суті процедури виконання рішення суду, щодо якого вже здійснюється виконання у примусовому порядку; задоволення заяви міської ради має своїм наслідком зміну рішення по суті; суд не прийняв до уваги те, що в матеріалах цієї справи містяться документи, якими підтверджується намір відповідача оформити право власності на спірну земельну ділянку шляхом її викупу. Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Аленіна О.Ю., Принцевської Н.М. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області копії матеріалів справи № 916/960/22, необхідних для розгляду апеляційної скарги ТОВ «Компанія Квантум» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025, вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відкладено до надходження матеріалів з Господарського суду Одеської області. 07.08.2025 матеріали надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2025 апеляційну скаргу ТОВ «Компанія Квантум» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України та встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів сплати судового збору у розмірі 3028 грн (за належними реквізитами). 18.08.2025 від ТОВ «Компанія Квантум» надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію до платіжної інструкції від 11.08.2025 № ПН1126 на суму 3028 грн. У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Принцевської Н.М. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Поліщук Л.В., Аленіна О.Ю. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 справу № 916/960/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Поліщук Л.В., Аленіна О.Ю., за апеляційною скаргою ТОВ «Компанія Квантум» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про встановлення порядку виконання рішення у справі № 916/960/22 відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 19.09.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з належними доказами його направлення іншим учасникам справи), роз`яснено учасникам справи про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/960/22 до розгляду на 28.10.2025 о 14:00 год. У відзивах на апеляційну скаргу прокурор та міська рада заперечували проти її задоволення, зазначали про її безпідставність та необґрунтованість, зокрема, що скаржником не спростовані висновки суду Будь-яких інших заяви чи клопотань від учасників справи не надходило. В судове засідання 28.10.2025 з`явились представники учасників справи. Представник ТОВ «Компанія Квантум» просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про встановлення порядку виконання рішення у справі № 916/960/22, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви міської ради. Прокурор та представник міської ради заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін. Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне. Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву позивача про встановлення порядку виконання рішення суду у даній справі. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «установленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, №29458/04, №29465/04, § 24, ЄСПЛ, від 20.07.2006 року). У ст. 338 ГПК України передбачено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Частиною 1 ст. 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу, як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України). Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Заява про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення суду вирішується судом, який розглянув справу як суд першої інстанції (ухвали Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №310/6279/17, від 29.03.2018 у справі №6-а-4/08). Розгляд заяви про встановлення способу та порядку виконання постанови відноситься саме до повноважень суду першої інстанції. Оскільки у зазначеній справі Верховний Суд переглядав ухвалені в ній судові рішення як суд касаційної інстанції, заява про встановлення способу виконання постанови не підлягає розгляду Верховним Судом, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції позаяк розгляд зазначеного питання імперативно віднесено законодавцем до компетенції суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (див. ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.072024 у справі №910/7987/22, від 01.11.2022 у справі №910/14341/18). З огляду на вказане, вирішення питання про встановлення способу та порядку виконання постанови є реалізацією забезпечувальної функції судового контролю в процесі виконання судового рішення. Вирішення цього процесуального питання віднесено до повноважень суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, який суд ухвалив остаточне рішення у справі. Таким чином процесуальним законом визначена інстанційність розгляду судами зазначеного питання. У цьому контексті колегія суддів також акцентує увагу на тому, що Конституційний Суд України наголошував, що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої (рішення Конституційного Суду України щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції від 12 липня 2011 року № 9-рп/2011, пункт 3.2). Отже оскільки у даній справі суд, який розглядав справу як суд першої інстанції є Господарський суд Одеської області, саме останній і мав розглядати заяву про встановлення порядку виконання судового рішення у даній справі. Частиною 1 ст. 239 ГПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Як зазначалось вище, положеннями ст. 331 ГПК України передбачена, зокрема, можливість суду, за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Судова колегія зазначає, що з аналізу норм чинного законодавства вбачається, що під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений господарським судом. Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 ЦК України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 в справі №904/1478/15. Таким чином, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. У даному випадку прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі міської ради до ТОВ «Компанія Квантум» з вимогою, зокрема, зобов`язати відповідача ТОВ «Компанія Квантум» звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.03.2024 у справі № 916/960/22, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024, позов прокурора задоволено повністю. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині задоволення перших двох позовних вимог, ухвалено нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову. В решті рішення судів (в частині зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта) залишено без змін. Колегія суддів зауважує, що боржник мав достатньо часу для знесення самочинного будівництва, проте необхідних дій не вчинив, жодних заяв, клопотань та (або) пояснень з цього приводу ні виконавцю, ні суду не надав. Доводи скаржника про те, що він не отримував жодних документів від державного виконавця колегія суддів оцінює критично. По-перше: матеріали цієї справи містять належні та допустимі докази направлення направлення органом ДВС на адресу ТОВ «Компанія Квантум» постанови про відкриття виконавчого провадження № 77525456 від 17.03.2025 (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.03.2026 з номером відправлення (трекінгом) 0601124344526 та копією конверту з довідкою про причини повернення кореспонденції за закінченням терміну зберігання від 02.04.2025) та виклику державного виконавця (копія конверту з номером відправлення (трекінгом) 0601130623615 з довідкою про причини повернення кореспонденції за закінченням терміну зберігання від 17.04.2025). Колегія суддів зазначає, що повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на ТОВ «Компанія Квантум». Факт неотримання поштової кореспонденції, враховуючи, що така кореспонденція надсилалася за належною та повернулася у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежить від волевиявлення самого адресата, тобто має суб`єктивний характер. В той же час, отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку виконавця. Неотримання відповідачем відповідних документів можливе виключно через недотримання самим відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), і це слід розцінювати як фактичну відмову від отримання адресованих йому поштових відправлень. Отже неотримання відповідачем матеріалів виконавчого провадження та повернення їх з відповідною відміткою є наслідками дій (бездіяльності) самого відповідача. По-друге: відповідач був достеменно обізнаним про розгляд господарськими судами даної справи, відповідно, про наявність рішення суду, яким його зобов`язано звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта. Отже, як свідчать матеріали цієї справи і ТОВ «Компанія Квантум» жодними належними та допустимими доказами не спростовано, відповідач свідомо уникає та не виконує судове рішення, яким його зобов`язано звільнити самовільно зайняту спірну земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта. Внаслідок ухилення відповідача від встановлено судом обов`язку, рішення суду у даній справі і станом на даний час залишається невиконаним, що є неприпустимим. Колегія суддів зауважує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012). У справі «Кайсин проти України» (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» , заява №59498/00; «Ясіуньєне проти Латвії», заява №41510/98, 06.03.2003). У рішеннях у справі Антонюк проти України, № 17022/02, від 11.12.2008 та у справі Мкртчян проти України, № 21939/05, від 20.05.2010 ЄСПЛ вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій. Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів (правові висновки Верховного Суду у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17). Як вказано судом вище, за результатами розгляду спору, судом встановлено спосіб виконання судового рішення - шляхом знесення об`єкту. Правовою підставою для зміни порядку виконання судового рішення є встановлений судом факт неможливості його виконання, у відповідності до визначеного способу захисту у резолютивній частині відповідного рішення. Тому, з огляду на вищезазначене, апеляційна колегія вважає, що у даному випадку встановлення порядку виконання рішення шляхом знесення самочинно збудованої будівлі силами і за рахунок саме міської ради, а не відповідачем, не є зміною способу захисту порушеного права або зміною судового рішення по суті, а є лише зміною механізму його виконання, який зможе забезпечить відновлення прав територіальної громади. Та обставина, що саме відповідач за судовим рішенням зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі, оскільки, не зважаючи на те, що судове рішення хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак такий обов`язок не є нерозривно пов`язаним з особою останнього у спірному випадку. Відтак, судова колегія вважає слушною позицію міської ради про те, що свідоме ухилення відповідача від виконання судового рішення у даній справі не унеможливлює виконання цього рішення без його участі, шляхом вжиття відповідних заходів виконання спеціально уповноваженими на те органами, у тому числі, виконавчими органами міської ради, враховуючи обставини невиконання судового рішення у добровільному порядку з боку відповідача. Апеляційний суд також враховує твердження позивача про те, що згідно з Положенням про Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (нова редакція), затвердженого рішенням Одеської міської ради від 04.12.2024 № 2775-VIII, відповідне Управління від імені та в інтересах Одеської міської ради виступає замовником робіт щодо знесення самочинно збудованих об`єктів на земельних ділянках комунальної власності територіальної громади міста Одеси, відповідно до покладених на нього завдань, у тому числі - на виконання рішень суду, ухвалених на користь міської ради. Отже, наявність таких повноважень в Управління підтверджує можливість фактичного виконання судового рішення у даній справі силами і за рахунок міської ради, що призведе відновлення прав територіальної громади. Враховуючи вищезазначене в сукупності, наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи, є безпідставними та не спростовують висновку суду першої інстанції при постановлені оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для її скасування або зміни. Щодо доводів представника скаржника (які були висловлені в судовому засіданні 28.10.2025) про те, що міська рада в прохальній частині заяви просила встановити порядок виконання саме постанови Верховного Суду, а не рішення Господарського суду Одеської області у даній справі, колегія суддів зазначає, що це жодним чином не спливає на суть питання, яке розглядається. Так, Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 не ухвалював самостійного рішення (в частині зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення розташованого на ній самочинно зведеного об`єкта), а лише залишив рішення судів попередніх інстанції в цій частині без змін. Натомість, відмова у задоволенні заяви міської ради, як і скасування ухвали суду першої інстанції виключно з цих мотивів у такому разі означала б надмірний формалізм, несумісний з нормами ГПК України і стандартами ЄСПЛ. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Квантум» залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 про встановлення порядку виконання рішення у справі № 916/960/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повна постанова складена 30.10.2025. Головуючий суддя Н.С. Богацька судді О.Ю. Аленін Л.В. Поліщук