Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/4639/25

Справа № 346/4639/25 Провадження № 22-ц/4808/1490/25 Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В. Суддя-доповідач Луганська ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Луганської В.М. суддів Максюти І.О., Мальцевої Є.Є., за участю секретаря Гудяк Х.М., учасники справи заявник - ОСОБА_1 заінтересовані особи: Відділ служби у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , Військова частина № НОМЕР_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року, постановлену судом у складі судді Махно Н.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Відділ служби у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради, ОСОБА_2 , Військова частина № НОМЕР_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки, в с т а н о в и в: В вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої вказала, що вона та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час заявниця разом із донькою проживають в АДРЕСА_1 в орендованій квартирі, що підтверджується договором оренди та Актом проживання особи без реєстрації від 19 серпня 2025 року. Дитина навчається у Коломийській філії №6 імені Героя України Тараса Сенюка Коломийського ліцею №9, що підтверджується характеристикою навчального закладу. Батько дитини ОСОБА_5 проживає в с. Верхнє Висоцьке Турківського району Львівської області та практично увесь час перебуває на роботі за кордоном. Шлюб між заявницею та ОСОБА_2 розірвано рішенням Турківського районного суду Львівської області 09 жовтня 2020 року. Батько не проживає із дитиною, малолітня ОСОБА_6 перебуває на вихованні матері. Аліменти з ОСОБА_2 на користь заявниці не стягуються, що підтверджується довідкою №100243/40 від 09.09.2025р. На даний час заявниця є військовослужбовицею військової частини № НОМЕР_1 та проходить військову службу на підставі контракту від 30 листопада 2020 року. Заявниця має намір звільнитись із військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», тому в неї виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання нею дитини віком до 18 років. Встановлення факту самостійного виховання заявницею її малолітньої дитини ОСОБА_4 пов`язане з доведенням існування підстав для визнання за нею певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби. Просила суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею своєї малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року про відмову у відкритті провадження, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що заявниця є військовослужбовицею за контрактом та має намір звільнитись із військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу». Диспозиція ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII зі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду, тому у заявниці виникла необхідність підтвердити факт самостійного виховання нею дитини віком до 18 років. Зазначила, що спору із батьком дитини щодо порядку його участі у вихованні та утриманні дитини немає. Вважає висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з огляду на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку окремого провадження суперечить вимогам ст. 315 ЦПК України та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24. Зазначає, що висновок суду про наявність спору між заявницею та батьком дитини є передчасним, оскільки заявницею зазначено у заяві усіх заінтересованих осіб, зокрема і батька дитини, тому суд вже в ході розгляду заяви має процесуальну можливість встановити, чи здійснює мати самостійне виховання та утримання дитини та чи існує спір з даного питання між батьками. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явились, про дату та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Від ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності ОСОБА_1 . У судове засідання представник заінтересованої особи Відділу служби у справах дітей Управління соціальної політики Коломийської міської ради, Військової частини № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не з`явились, про дату та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника Військової частини № НОМЕР_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Судова повістка-повідомлення, яка була адресована ОСОБА_2 , повернута до апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», тому відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України він є такими, що отримав судову повістку-повідомлення. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право та дійшов висновку про відмову у відкритті провадження на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов передчасно, виходячи з наступного. Звертаючись з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання дитини, обґрунтовуючи заяву тим, що шлюб з батьком дитини розірвано, малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з нею та перебуває на вихованні матері. Заявниця є військовослужбовицею у військовій частині № НОМЕР_1 та проходить військову службу на підставі контракту від 30 листопада 2020 року. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. За частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним. Частинами першою, другою статті 315 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо закономне визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із закономтакі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із закономтакі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам виснує, що в цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), в якій розглядалася заява батька про встановлення факту самостійного виховання дитини, необхідного заявнику для оформлення документів для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини, отримання відстрочки від мобілізації, зробила такий висновок: «Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду». Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 19 березня 2025 року у справі № 127/3622/24 зазначила, що висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року) на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26 Закону № 2232-ХІІ викладено в новій редакції. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі. Звертаючись з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки, ОСОБА_1 послалася на п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України». 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні введений воєнний стан у зв`язку зі збройним нападом рф, який триває і тепер. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації. Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Водночас у статті 26 Закону України № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено перелік умов, за яких військовослужбовці мають право на звільнення з військової служби. Частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема, передбачено, що під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України. У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі №127/3622/24 (провадження №61- 12634св24) зазначено: «що законодавець уточнив поняття «військовозобов`язані жінки та чоловіки (військовослужбовці), які мають дитину (дітей) віком до 18 років», тобто розширив перелік осіб, які мають право звільнення з військової служби за наведених підстав. Диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XIIзі змінами містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду. Колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється. Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін. Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні ст. 65 Конституції України. Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом. Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях». Суд першої інстанції не врахував вказаний правовий висновок та поспішно не відкриваючи провадження у справі дійшов висновку, що з позовної заяви вьачається спір про право. Доводи апеляційної скарги в цій частині є слушними. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, судом не враховано, що суд має встановити, між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право. Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України ухвала Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, то Івано-Франківський апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 вересня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 29 жовтня 2025 року. Головуючий В.М. Луганська Судді: І.О. Максюта Є.Є. Мальцева